Масові протести проти расизму в США можуть не лише кардинально змінити політику Вашингтона, але й здатні стати прикладом для українців, які у своїй країні перебувають в куди гіршому становищі, аніж американські темношкірі.

Чорна революція

Масові протести проти расової несправедливості у США, які вже охрестили расовими бунтами охопили десятки міст і стали найбільшими заворушеннями з  1960-х, які тоді стали справжньою афро-американською революцією. Через випадкове вбивство американськими поліцейськими темношкірого Джорджа Флойда, якого затримали у підозрі володіння фальшивими грошима, США охопили масові заворушеня, за участь в яких заарештували вже понад 4 тисячі людей.

У Вашингтоні та ще в 40 великих містах оголошено надзвичайний стан та комендантську годину. Преса повідомляє, що у зв’язку з масовими погромами та насильством на вулицях президента Дональда Трампа перевели в підземний бункер. Учасники протестів грабують магазини та спалюють автівки. Чимало білих радикалів долучилися до заворушень не стільки через політичні переконання, скільки з метою грабежів і брутально громлять банкомати та ресторани. Світ вразили кадри злочинців, які грабували елітні магазини та нападали на перехожих під гаслами боротьби за рівність.

Під час заворушень у місті Міннеаполіс темношкірі навіть напали на етнічного українця та громадянина США Богдана Вечірка, який, керуючи бензовозом, намагався проїхати повз місце протесту. Афроамериканці витягли українця і сильно побили. Поліція відбила українця, але відправила за ґрати без права внесення застави як підозрюваного у підготовці “терористичного акту” за те, що намагався мирно проїхати по дорозі, яку заполонили афроамериканці. Масштабні расові протести через смерть афроамериканця у США вийшли навіть за межі США і пройшли у Британії і Данії, де на вулиці повиходили тисячі людей. Своє обурення висловив прем’єр Канади та лідери інших країн. Протестувальники  вимахують плакатами з написами: “Ні расизму!”, “Я не можу дихати” й скандуючи слогани “Життя чорних має значення”.

Чимало представників білої більшості та консервативні виборці Республіканської партії вказують на злочинний характер протестів, які вже не мають нічого спільного зі справедливістю. Навіть рідний брат загиблого Флойда зробив публічне звернення, в якому наголосив, що Джордж ніколи б не підтримав такого насильства та грабежів магазинів. Прихильники ж демократів поширюють дописи, в яких ще більше розпалюють емоції і закликають нікого не залишатися нейтральним та боротися проти “пригноблювачів”. “Якщо ти більше турбуєшся тим, як вони протестують, аніж тим, чому вони протестують – тоді ти частина проблеми” – наголошує популярний в Штатах демократичний паблік “Being Liberal” з 1 мільйоном 700 тисяч підписників у Facebook.

Соціальні потрясіння, які відбуваються в США, набули дуже серйозного масштабу, а випуски новин про американські расові бунти показали по всьому світу. Очевидно, расові протести не можуть не вплинути і на передвиборчі рейтинги Трампа та Байдена й здатні змінити результат президентських виборів у США. Однак американські расові бунти можуть лише загострити расову несправедливість в США, але цього разу відносно білих.

Сьогодні нікого вже не цікавить: чи мав загиблий Флойд при собі фальшиві гроші чи не мав?  В суспільній свідомості жертва вже стала сакральною і апріорі не винною. Якщо спроба поліції затримати афроамериканця за потенційний злочин здійняла багатотисячні протести по всьому світу та завдала мільярдних збитків бізнесу, бізнес-клімату в американських містах та іміджу США, тоді наступного разу поліцейські оминатимуть злочинця темношкірої зовнішності навіть якщо він грабуватиме чи ґвалтуватиме на вулиці серед білого дня. Після цих протестів темношкірі можуть здобути собі ексклюзивні права і будь-яка спроба навіть затримати темношкірого злочинця призведе до наслідків, повторення яких уряд більше нізащо не захоче.

Теперішні расові бунти поставлять крапку в сумнівах щодо прав привілейованих меншин, які тепер стануть безапеляційними, а соціальна та расова несправедливість – ще гострішою. США як були, так і можуть залишитися країною расової несправедливості, але якщо в минулому це було щодо чорних, то сьогодні – щодо білих. Расових протестів, розстрілів у школах та церквах чи терактів на ґрунті ненависті навряд чи стане менше, але здійснюватимуться вони тепер білими радикалами, які втратили роботу через расову привілейованість окремих меншин. Кількість таких радикалів зростатиме пропорційно зі зростанням випадків расової дискримінації білих, правами яких нехтуватимуть, аби знову, не дай Боже, чимось не образити чорних. Расова проблема, яку в пресі вже називають “первородним гріхом” Америки, буде лише поглиблюватися, адже не можна нерівність подолати нерівністю.

Чорні уроки для “білих рабів”

Водночас расові протести афроамериканців могли б стати наочним прикладом для українців щодо того, як організовано захищати свої права від колишніх колонізаторів в колишній колонії.

Минулого року в Україні практично непомітною стала подія, яка би підірвала афроамериканську спільноту в США, а її наслідки відчула б уся планета. 8 грудня 2019 року поховали молодого українського активіста Артема Мирошниченка, якого двоє нападників вбили в  Бахмуті на Донеччині за те, що розмовляв українською мовою. Очевидці повідомляють, що причиною нападу на Артема стало саме спілкування українською. Після жорстокого побиття Артема кинули головою до асфальту, після чого активіст отримав черепно-мозкову травму та впав у кому й невдовзі помер. З початку війни на Донбасі родина Артема перейшла на українську мову спілкування і займалася волонтерством. Артем плів маскувальні сітки, будував укріплення, допомагав військовикам у шпиталі, готував їжу солдатам, опікувався покинутими тваринками та був активним учасником патріотичних заходів, зокрема націоналістичного Маршу УПА.

Той факт, що в Україні на третьому десятилітті незалежності  українця вбили за українську мову, не привернув уваги ні президента, ні навіть міністра культури

Той факт, що в Україні на третьому десятилітті незалежності  українця вбили за українську мову, не привернув уваги ні президента, ні навіть міністра культури. Ніхто з них навіть не висловив співчуття родині загиблого українського патріота. Та й саму справу правоохоронні органи воліють розглядати як кримінальне хуліганство, а не злочин на ґрунті ненависті. А ліберальне видання львівського мера Андрія Садового “Zaxid.net” навіть піддало сумніву вбивство Артема на ґрунті мовної ненависті, назвавши цей злочин “побутовим”, “не вартим уваги” і закликаючи українців краще звертати увагу на боротьбу з корупцією.

Вбивство Артема на ґрунті мовної ненависті – це лише один з небагатьох недавніх прикладів вбивств українців за українську ідентичність в Україні. Імена Ігоря Білозора, Максима Чайки та ще десятків українських патріотів, як і сотень полонених воїнів АТО, яких закатували за українську мову російські бойовики, на жаль в Україні досі не стали символами, які виводять на вулиці  багатотисячні протести. У Штатах афроамериканська спільнота в подібному випадку підняла б такий скандал і таку хвилю протестів, що темношкірого й пальцем боялися б зачепити.

Українцям ще слід багато чому вчитися в афроамериканців та переймати їхній досвід боротьби за свої права з колишніми колонізаторами. Але найважливіше – навчитися в темношкірих солідарності спільноти.  В Україні ж чомусь такої етнічної солідарності на жаль немає і, очевидно, саме тому нас так безкарно вбивають за нашу мову.