У районному центрі Львівщини Мостиськах, де проживає понад 9 тис. людей, нікого польською мовою не здивуєш – містечко розташоване у 14-ти кілометрах від кордону із Польщею. Місцеві мешканці регулярно перетинають кордон, торгують із поляками різним крамом, тому і в їхню мову вже вкоренилось дуже багато польських слів та виразів.

Проте схоже, що найбільше польська мова та культура процвітає саме у мостиській середній загальноосвітній школі №3. Тут навіть директором може бути лише «громадянин України польської національності». Якщо ви подумаєте, що ми вигадали таку безглузду умову, то ні, саме таким є формулювання положення у статуті школи:

Виходить, що керувати цим навчальним закладом може лише етнічний поляк, але фінансування школи відбувається із казни Мостиської ОТГ.

 

Зараз посаду директорки школи обіймає одіозна Тереса Тетерич, українка польської національності, як ви вже здогадались. На цю пані вже було відкрито два кримінальні провадження, вона погрожує своїм підлеглим і частенько зловживає привілеями власної посади.

Але давайте розберемось в усьому по порядку.

Польські середньоосвітні навчальні заклади в Україні

Географія польських навчальних закладів в Україні орієнтована на центральну та західну Україну. Загалом в Україні, не враховуючи університетів та культурних товариств, є 199 середньоосвітніх навчальних закладів (школи, коледжі та гімназії). 17 із них знаходяться у Київській області, 3 у Кіровоградській, 1 у Чернігівській, 30 у Вінницькій, 33 у Хмельницькій, 23 у Житомирській, 24 у Волинській, 9 у Рівненській, 5 на Одещині, 7 у Миколаївській, 2 у Херсонській, по 4 у Чернівецькій та Івано-Франківській, 26 у Львівській, 8 у Тернопільській та одна на Закарпатті.  Різного роду польські культурні центри, товариства, союзи та курси вивчення мови можна знайти у великій кількості на території кожної області України.

Всі ці школи є різними за методикою викладання: одні з них лише суботні школи, у деяких навчання відбувається українською мовою, у деяких більше викладають польську і польською. Переважна більшість цих шкіл фінансується із місцевого бюджету.

Українські школи у Польщі

Таких лише шість: у Перемишлі, Гурово-Ілавецькому, Бартошице, Легниці, Білому Бору та Варшаві. Остання – суботня школа, тобто дитина 5 днів на тиждень здобуває освіту у звичайній польській школі, а один день на тиждень навчається в «українській». Всі ці навчальні заклади передбачають навчання польською із вивченням української мови, історії та культури. Усі вони фінансуються за рахунок батьків учнів та інколи через різного роду гранти від Євросоюзу.

Поки що рахунок - 199:6, не на нашу користь.

Школа №3 у Мостиськах

Із особистих джерел нам стало відомо про школу №3 у містечку Мостиська, що на Львівщині. Сайт «Відкрита школа» подає її як навчальний заклад із польською мовою викладання.

Чому? Справа в тому, що навіть у статуті навчального закладу, як ми вже зазначили, є пункт, згідно з яким, директором школи може бути лише громадянин України польської національності. Крім того, там викладають поляки і значна частина мови, якою вони викладають, теж польська.

Ми поспілкувались із міським головою Сергієм Сторожуком щодо цього пункту у статуті. Із розмови нам стало відомо, що документ приймався приблизно 20 років тому. За його словами, школу тоді відремонтували поляки і саме вони наполягали на присутності такого пункту в статуті навчального закладу.

«Цей статут був затверджений ще до мене, приблизно 20 років тому. Поляки ту школу ремонтували, профінансували і самі ставили вимогу про цей пункт перед моїми попередниками. Там усі вчителі поляки і є вимога, щоб директор обов’язково був поляком. Зараз ми плануємо об’єднувати 2-гу і 3-тю школи і статут буде іншим», - пояснив Сергій Сторожук.

А що стосується самої директорки школи, то, як виявилось, стосунки вона має погані не лише із власними підлеглими, але й із владою міста. Крім того, на неї двічі відкривали кримінальні провадження.

«З моєї ініціативи проти Тереси Тетерич відкривались два кримінальні провадження. Перший раз школу підпалили і це все «вилізло». Виявилось, що її син, працівник цієї школи, перебував у Польщі та водночас тут отримував зарплатню за роботу, якої він не міг виконувати фізично. Ми звернулись до прикордонників, вони надали нам інформацію про те, коли її син перетинав кордон і стало зрозуміло, що відбувались махінації.

А другий випадок – це коли до мене прийшли самі вчителі 3-ї школи і розповіли, що директорки немає на робочому місці, проте вона теж отримує заробітну платню. Я тоді був змушений писати листа, була відкрита друга кримінальна справа, яку ніяк не доведуть до кінця.

Вчителі цієї школи її ненавидять і самі до мене прийшли жалітись. Вона навіть їм погрожує.

Тересі Тетерич вже 78 років і ми ніяк не можемо її посунути. Ми подаємо в суди, вона платить і постійно викручується. Суд має прийняти рішення про її звільнення, але ніяк не прийме…», - розповів міський голова Мостиськ.

Ми також поспілкувались із Валентиною Чернегою, начальницею відділу освіти Мостиської ОТГ. З її слів нам стало відомо, що у школі викладають двома мовами – польською та українською, а на присутності такої умови у статуті наполягали все ті ж поляки. Що стосується звільнення скандальної директорки, то відділ освіти не має права звільняти директорів школи без рішення суду.

«Суд триває і рішення поки немає. Без такого рішення ми не маємо підстав будь-кого звільняти. Якщо б ми таке зробили, тоді пані Тетерич мала б право подавати до суду на нас. Ми вже мали такі ситуації, коли звільняли директорів, а потім по три роки нас тягали по судах, після чого їх ще й виправдали…», - пояснила Валентина Чернега.

Ми також вирішили звернутись до Голови мостиського відділення польської культури Львівщини Генріха Ільчишина, аби він пролив світло на цю ситуацію. Проте нам це не вдалось, оскільки сам Ільчишин був доволі агресивним у діалозі і одразу «вмив руки» від статуту, зазначивши, що він до цього не має жодного відношення.

«Я не можу розмовляти на таку тему, бо я у цьому не брав участі і навіть не знаю, що у тому статуті пише. Я є головою товариства польської культури, але я не є директором тієї школи і не знаю, що вказано у статуті. Що ви хочете від мене почути? Мою особисту думку? То я можу її сказати, але якщо ви хочете дізнатись, хто на цьому 16 чи 17 років тому наполягав, то я не знаю. Я тоді був молодою людиною і у мене зовсім інше було в голові...

…Поцікавтесь українськими школами у Польщі, там ситуація ідентична…», - сказав Генріх Ільчишин.

Сама директорка школи №3 м. Мостиська Тереса Тетерич на зв’язок із нами не вийшла: вона не відповідала на дзвінки із різних номерів телефону і, звісно ж, не перетелефонувала на жодний із них.

Редакція ІА «Вголос» також звернулась до експертів із проханням прокоментувати ситуацію, де польська школа із директоркою-полячкою фінансується із бюджету Мостиської ОТГ.

Лариса Ніцой, українська письменниця та громадська діячка:

Це не просто ополячення, це явна дискримінація за етнічною ознакою

Така ситуація – це не просто ополячення, це явна дискримінація за етнічною ознакою. Тобто, якщо людина не польської національності, то їй зась на цю посаду. Байдуже на професійні якості людини, байдуже, що школа знаходиться в Україні, якщо ти український громадянин, ти не можеш обіймати посаду директора цієї школи тільки тому, що ти не польського походження.

Я вважаю, що у цьому винні самі українці. Це все наслідки нашої слабкості, неправильного голосування на виборах і слабкої влади. Українці дозволяють собою так маніпулювати, а потім «ой, це ж треба, нам таке написали!». А очі ваші куди дивились? А сила волі ваша де була? А голова ваша де? А відчуття того, що ти господар на своїй землі? На жаль, цього всього в українців немає і це все наші проблеми.

Нам треба просто виховувати українців. Ми повинні вести українську, україноцентричну, гуманітарну, державницьку політику. На жаль, гуманітарна політика в Україні була провалена усіма попередніми владами. В тому числі і за Порошенка, якого визнали «найпатріотичнішим  патріотом з усіх патріотів». Так само гуманітарна політика провалена і при Зеленському. На жаль, держава Україна не займалась своєю гуманітарною державницькою політикою, як це робили інші країни.  Для нас такі речі не несуть нічого позитивного. В Україні має переважати українське. Якщо це школа, де частина предметів викладаються польською мовою, то нехай. Ми не проти, якщо є охочі вивчати польську мову, але позиція України до будь-якої іноземної мови має бути така, що української повинно бути більше. Вона повинна домінувати на всіх етапах навчання дітей, бо це Україна.

Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, народний депутат України VII скликання:

Це маркування навчання польською етнічністю. Це впровадження у наш політичний простір так званих «кресових земель». Кресові землі — це там, де живуть українці, але поляки вважають це своїми землями. Це, так би мовити, повернення до старої карти світу. Це катастрофа, але з огляду на те, що ухвалили дебільний закон про середню освіту, то в нас спокійно можуть існувати школи з мовами національних меншин.

Що стосується статуту даної школи, то тут, мабуть, не передбачається якогось правила щодо національності людини. Проте, якщо б мешканці Мостиськ були свідомі, то вони ніколи б в світі в ту школу не ходили та не посилали туди своїх дітей.

Повертаємось до найосновнішого: характер шкільництва визначає рівень свідомості нації. Про рівень свідомості української нації щось треба ще говорити, щоб зрозуміти, що вона в “печерному” стані? Звідси і випливає така катастрофа: москаль маркує своєю етнічністю школи на сході, а поляк маркує своєю етнічністю школи на заході. Ну а що робиться в Берегово, то ми всі дуже добре знаємо.

Наслідки такої політики можуть бути дуже серйозними. Частина Західної України може опинитись у складі іншої держави, зрозуміло якої. Вони це роблять дуже поступово, тому що вони розуміють: боротьба за державу — це боротьба за культуру. Боротьба за державу — це боротьба за мову. Боротьба за шкільництво — це також боротьба за державу. Фальсифікація почалася з чого? Зі знищення української шкільної освіти. З чого почався масовий бандерівський рух? Із захисту шкільної освіти. З чого почалася акція протесту Степана Бандери? Вона почалась 1933-го року, коли він сказав: “Прийдімо у всі польські школи та виженемо звідти польського духа”, тобто в поневолені українські школи. Така політика сусідніх держав відбувається, коли вони бачать слабкість свого “сусіда”. На сильного не нападають, а нападають на слабкого. Щось подібне можна собі уявити на теренах Польщі, де б у статуті було написано, що директор школи має обов’язково бути українець? Ні, це можна тільки там, де дозволяється. А ми це дозволяємо з огляду на свою недорозвинуту національну свідомість.

Висновки:

Виходить так, що 20 років тому, наприкінці важких для нас 90-х років, українській школі погодилась допомогти сусідня Польща. Здавалось би, звичайна допомога від держави, яка з нами межує. Але не все так просто. Кожна така допомога тягне за собою низку інших умов, спрямованих на ополячення України. Польська сторона погодилась відремонтувати середню загальноосвітню школу, натомість на Львівщині 20 років існував осередок польської мови та культури, який фінансувався з податків українців. Насправді, таких прикладів безліч і не всі вони пов’язані із Польщею, але нам не варто забувати, що безкоштовний сир можна знайти лише у мишоловці.

Роман Гурський, ІА «Вголос»