Подаємо коментар історика Валентина Мороза про цю постать без емоцій політичних, антипетлюрівських чи пропетлюрівських.

Народився Симон Петлюра у місті Полтаві. Його батько був візником, полтавським міщанином. За деякими даними, це була родина циганського походження, але це дуже сумнівно.

Він належав до партії соціал-демократів, бо навіть Леся Українка, яка не була в цій партії, писала, що під знаком соціалізму тепер іде все. Це слово було дуже популярне на початку ХХ століття, коли Петлюра формувався, як особистість. Він вступив у соціал-демократичну партію. Спочатку партія була загальноросійською, але пізніше деякі партії відділилися від неї, бо тоді ситуація була важка, адже Росія нічого українського не дозволяла. Деякі партії відділилися ще до революції 1917 року, а деякі вже під час революції стали окремими лівими, але українськими партіями. Серед соціал-демократів окрім Петлюри був Винниченко. Вони дуже конкурували між собою.

Симон Петлюра редагував газету Украинская жизнь, що виходила у Москві російською. Є такий цікавий жарт. Американець помер і думає, в яке пекло піти: в американське чи москальське. Пішов в американське, а там дуже вогонь смалить. Пішов у москальське, а там вогонь не горить, прохолодно і всі сплять. Він питає: Що ж то у вас за таке пекло, що у вас навіть вогню нема? А москальський чорт йому відповідає: То у нас так: як дрова є, то смоли нема, як смола є, то дров нема. Отже, тодішні українці, які були в Російській імперії, вивчили такі можливості москальського пекла, що як дрова є, то смоли нема, смола є, то дров нема, і можна якось проскочити, якось витримати у цьому москальському пеклі.

Потім Петлюра із журналізму переходить на іншу сферу. В історії він відомий як головний отаман Української Народної Армії, кажучи сучасною мовою, Головнокомандувач УНР.

Які його були політичні позиції?

Правду кажучи, та компанія, з якою він був зв’язаний, була несамостійницькою. Сам він був самостійником, але він був так би мовити найкращим самостійником серед несамостійників. Наприклад, Михайло Грушевський, коли Україна 22 січня 1918 року нарешті проголосила Самостійність, то він у лютому у газеті „Народна воля” писав: „Ситуація заставила нас проголосити самостійність, а завтра ми подивимося по сусідах, з ким встановити федерацію”. Ці люди ніяк не могли відвикнути від якоїсь федерації чи якоїсь автономії, їм усе ввижалася якась федерація. Відділялися, але, як бачимо, Грушевський – видатний історик, але в політиці він був чукча, кажучи сучасною мовою, що ніяк не міг дорости до самостійності, усе хотів якоїсь федерації. Винниченко також коли 22 січня стало ясно, що Україна вже відділиться офіційно від Російської імперії, то він плаксиво сказав таку цікаву історичну фразу: Доведеться таки проголосити самостійність. Так що ні Винниченко – партнер Петлюри по соціалістичній партії, ні Грушевський не були готові до самостійності.

Петлюра ж був самостійником – кажучи просто і правдиво. Але то була ситуація така, як казали про одного львів’янина, який був важкоатлетом і разом з тим мав журналістський диплом: найкращий журналіст серед важкоатлетів. Про Петлюру теж можна було сказати, що він був найкращим самостійником серед несамостійників.

Можна різні моменти в біографії Петлюри вичленити. Він не був найпопулярнішим військовим, бо він сам не був військовий. Така є специфіка, щоб бути Наполеоном, треба бути військовим. Це Петлюрі дуже заважало, у ньому були дуже серйозні конкуренти на цю посаду. Був другий етап революції, бо перший етап – це такий романтичний, усі раді, що ми маємо свободу, і деспотія впала. А потім виявляється, що це хаос, треба диктатора, треба Наполеона. Виявилося, що кандидати були. Наприклад. Петро Болбочан – це українець із Бесарабської губернії. Прізвище молдаванське, але він був переконаним українцем і його мостили на посаду українського диктатора, українського Наполеона.

Я як історик вважаю, що коли би Болбочан сів на коня, то так, як відбулося чудо над Віслою, так би відбулося чудо над Дніпром. Чудо над Віслою, це коли більшовики думали, що вони вже завоювали Польщу, виявилося, що ні. Поляки відборолися, вистояли. То якби Болбочан був на чолі Української Народної Армії, то на мою думку, відбулося б таке на Дніпрі. Україна би вистояла. Але це моя приватна думка.

Факт у тому, що Петлюра фактично не власними руками вбив Болбочана, а знищив його чужими руками, як конкурента. Такі історики самостійницького напряму, і я до них належу, вважають великим гріхом, що він знищив Болбочана – надію української революції. На це кожен дивиться по-своєму. Але Петлюра – неоднозначна особистість. Треба відзначити два моменти. Тодішнє КГБ (тоді – ГПУ) зорганізувало вбивство Симона Петлюри, підлаштувавши, що його вбив нібито син жидівського народу за кривди, які заподіяв Петлюра жидам. Це дурниці, бо Петлюра не був ніяким погромщиком, як вони казали. То якраз в російському середовища казали: «Бей жидов, спасай Россию». Але Росію сіоністи боялися зачіпати, то якраз звалювали на Петлюру. Його у 1926 році у Парижі вбив кагебістський терорист, як важливого українця, котрий заважав Москві.

А друга річ – дуже важлива. Я часто студентів питаю, як називають свідомого українця. Хтось обов’язково скаже, що бандерівець. А до того ще кілька століть із початку ХVІІІ століття до 1919 - 1920 років українців називали мазепинцями. Адже це була ідея Мазепи відділити Україну і зробити самостійною державою. Потім, факт є фактом, ціле покоління українців, починаючи із 1919 - 1920 років аж до 1943 року, коли вже з’явилися бандерівці, українського патріота називали петлюрівцем. До речі, Винниченко буквально казився, що цих людей називають не винниченківцями, а петлюрівцями, бо він Петлюру, як конкурента, дуже не терпів.

Якщо ціле покоління українців називали петлюрівцями, то значить Симон Петлюра таки мав якісь позитиви, які утвердили його назавжди в українській пам’яті. Це слово міцно увійшло в український побут, що свідчить про величність цієї постаті.