Український досвід успішного повалення владних режимів вже став прикладом наслідування для революціонерів інших континентів, а синьо-жовтий  прапор став символом революції, яка здатна перемагати.

Міжнародний символ революції

У далекому Гонконзі на антиурядовій акції протесту журналісти сфотографували державні прапори України, які тримали гонгконгці як символ власної боротьби за демократію та свободу від комуністичного китайського гніту. Для жителів постколоніального Гонконгу, які звикли до демократичних традицій британського номінального правління, боротьба проти наступу китайської централізованої диктатури стала виявом інстинкту самозбереження, і зовсім не дивно, що одним із символів своєї революції, гонгконгці вибрали саме синьо-жовтий стяг.  Піднімаючи український прапор, гонгконгці надіються, що їхня революція переможе гігантську диктатуру так само, як це зробили українці у безнадійній геополітичній ситуації.

Український стяг вже став асоціюватися в світі з символом переможної революції

Український прапор часто майорів на недавніх акціях протесту в Москві, і несли його етнічні російські протестувальники, які загалом не надто полюбляють Україну. Але росіяни піднімали на антивладних мітингах український двоколор не тому, що це прапор України, а насамперед тому, що синьо-жовтий стяг вже набув міжнародного революційного смислу. Революційні події та антиурядові протести в Гонгконгу, Москві та інших політично гарячих точках планети, де майоріли наші прапори, засвідчують, що український стяг вже став асоціюватися в світі з символом переможної революції.

Протестувальники та активісти у всьому світі залюбки переймають досвід революційних подій у інших країнах, без огляду на культуру, релігію, мову чи політичні симпатії або антипатії, адже значно важливіше - запозичити тактику та стратегію революційних дій та сутичок з поліцією. А Україна якраз відома у всьому світі як держава двох успішних революцій, де народ переміг та скинув правлячі режими. Один раз українці продемонстрували всьому світу силу мирного спротиву, а другий раз – у 2013-2014 роках під час Революції Гідності українські революціонери показали, що здатні перемагати тисячні підрозділи спецпризначенців і валити авторитарний режим навіть в умовах повноцінних вуличних боїв та розстрілів владою протестних акцій. Будь-які європейські протестувальники порозбігалися б урізнобіч, якщо б проти них вийшло хоча б 5 тисяч озлоблених і жорстоких бійців спецназу з бойовою зброєю, гранатами, палицями на бронетранспортерах та з водометами, а українці перемогли і змусили відступити озброєні до зубів війська.

Український приклад для росіян

В колах російської опозиційної інтелігенції під час Євромайдану навіть почали заздрісно говорити, що  в Росії, коли до площі під’їжджає спецназ, росіяни розбігаються, а українці, коли до майдану під’їжджає спецназ, навпаки – збігаються у ще більшій кількості.

Україна, при всіх антипатіях, стала для втомлених від двадцятилітньої диктатури росіян символом свободи, яка здатна перемагати палиці і кулі поліції, а росіяни на це не були здатні жодного разу в новітній історії. Росіянам від цього усвідомлення ніяково, соромно і принизливо, - адже "хохли", які "нічєм нє лучше нас",  можуть перемогти свою корумповану та грабіжницьку владу, а "великороси" не можуть ні об'єднатися, ні  вистояти під час вуличних боїв, не кажучи вже про жоден успішно захоплений будинок.

Але водночас українці для них є втіленням надії, що й в Росії таке колись стане можливим, і народ вийде на вулиці проти поліцейських спецпризначенців, вистоїть, не здригнеться, не побіжить, а наваляє "космонавтам" у шоломах коктейлями, камінням, битами, так само, як це успішно і неодноразово продемонстрували українці. Чимало росіян були шоковані, коли переглядали кадри з Євромайдану, де сотні українців вступають у прямі лобові атаки з "беркутом", а "правопохоронці" відгрібають по повній від розгніваного натовпу. Росіяни з відкритими ротами спостерігали за кадрами, де українці кидали "коктейлями Молотова" прямо в шоломи спецпризначенцям, або коли сміливо розривали "ментівські" шеренги та висмикували звідти найнахабніших міліціонерів. "А так развє можно?!" – здивовано запитували один одного росіяни, які боялися й подумати, що "ОМОН", який завжди б'є людей на мітингах, громадянам можна  так само бити і навіть перемагати. Україна для демократичної російської інтелігенції стала наочним прикладом, що революція здатна перемогти.

Висновок для українців

Водночас, такий імідж українських революцій мав би стати недвозначним сигналом для будь-якої української влади, яка вже переконалася, що за роки незалежності в Україні всі революції закінчуються перемогою народу. Янукович, який не повірив у силу мирного Помаранчевого майдану, вирішив спробувати Майдан на міцність і програв та був змушений з ганьбою, перелякано втікати з країни.

Історії протистояння з майданом справляють вплив і на правоохоронців, які психологічно вже бояться майданів, знаючи, що якщо наступить наказ розганяти чергову акцію протесту – то спочатку доведеться відгребти на Майдані від протестувальників, а потім, після традиційної перемоги революції, відгрібати ще й на лаві підсудних з безкінечною тяганиною судів, допитів, перевірок, переатестацій та інших перешкод для служби та кар'єри. Старші правоохоронці вже передають молодшим, що майдан для них є поганою справою, в яку краще не пхатися, бо і кар'єри не збудуєш, і грошей не заробиш, - лише отримаєш суспільну ганьбу та проблеми. Чимало міліціонерів в 2014 повернулися з Києва з опущеними очима додому, а потім були змушені спокутувати вину на Донбасі в лавах Нацгвардії, тож мало хто знову погодиться брати участь у нових розгонах майданів.

Звісно, влада завжди може знайти нових, не обтяжених мораллю людей, заплатити побільше сотень доларів за зміну і переконати "тітушок у погонах" стояти на сторожі її посад та мільярдів, однак навіть відбиті негідники розумітимуть результати двох минулих майданів і через що пройшли їхні попередники.

А якщо врахувати, що новим ядром ймовірного Третього майдану будуть не лише студенти і футбольні фанати, а насамперед ветерани АТО, які прийдуть не з порожніми руками і зовсім не співати перед сценою – бажання протидіяти революції у правоохоронців може бути дуже невелике. Недарма чимало експертів прогнозують, що у випадку нового майдану, він буде починатися не з танців та пісень, а з автоматних черг. Тож поліція може виявити обачну пасивність на випадок чергового наказу про розгін.

Новій владі, попри її політичну недосвідченість та небажання помічати помилки попередників, варто діяти надзвичайно обачно, не переступати червоних ліній та зважати на настрої народу, який вже двічі успішно скидав свою негідну владу, а українські революції стали прикладами для наслідування в інших країнах світу.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для "Вголосу"