Реальність, немовби обдовбаний фільм,
Свідомість новинами сапа –
Що нібито наш український дельфін
Служитиме клятим кацапам.

Що ніби віднині не милі йому
Вишневі садки й полонини,
Що мріє дельфін про московську тюрму
І радо за неї загине!

Стривайте, облудні подножки Москви,
Породження угра та фіна!
Вам мало, що слоника змучили ви?
Тепер узялись за дельфіна?

Затямте, на лобі собі запишіть,
Підступні зелені хлоп’ята:
Ніколи в безсмертній дельфіна душі
Не буде любові до ката!

Дельфін присягав не убивцям брудним –
Тризуб у душі його квітне!
І прапор – із моря та сонця над ним –
Петлюрівський, жовто-блакитний!

Коли із глибин щось свистить та реве,
Ще й вереск рипучий долинув –
Це він, український морський соловей,
Співає пісні про калину.

Дельфіну відомі й рядки «Кобзаря»,
Й думки із книжок захалявних.
Кохається він у південних морях
З ким хоче – та не з москалями!

Тож як не старайтесь, кремлівські кати,
Нема вам чого тут ловити:
Дельфіну не треба яєць золотих
І срібла палат грановитих!

Його не злякати свавіллям лихим,
Арештом, судом та етапом –
Ніколи, НІКОЛИ вкраїнський дельфін
Не піде служити кацапам!