Директор науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова Олег Баган розповів, чому попри лібералістичний вектор усіх європейських країн, вони, все ж, ведуть політику, наближену до «правої».

Про це він розказав у коментарі для ІА «Вголос».

«Щоб зрозуміти глибшу логіку аналізу, просто подивіться на політичну карту Європи і подумайте, що лежить в основі успіху певних народів. Вирішальним фактором мобілізації суспільств є, як не дивно, не економічні програми (як думають всі!), а моральні засади, які вироблялися століттями за допомогою ідеологічних принципів консерватизму й націоналізму. Наприклад, комплексно відстають у політичному та соціально-економічному розвитку всі православні народи, бо через свою ментальність і слабкість традицій громадянської дисципліни вони не змогли виробити собі в минулому потужні ідейні платформи та самоорганізаційні кластери за канонами консерватизму й націоналізму. Тому католицькі Хорватія і Словенія так випереджають православну Сербію, а Чехія і Польща – православні Румунію й Болгарію.

Дуже консервативними, ще від Середньовіччя, були Англія, Німеччина, Данія, країни Скандинавії, на що потім «лягли» їхні потужні націоналізми й протестантська етика, яка суворо вчила чесно і наполегливо працювати. Про це, до речі, дуже гарно написав ще знаменитий філософ Освальд Шпенґлер у праці «Прусацтво і соціалізм» (1930). Тому найуспішнішою нацією і країною на «постсовєтському» просторі є Естонія, цей найсхідніший «уламок» північноєвропейської цивілізації. Інакше кажучи, всі естонські успіхи є не результатом того, що в Естонії найрозумніші економісти й фінансисти, а через те, що кожен естонець в середньому чесніший, пунктуальніший, ретельніший, ощадніший, скрупульозніший, відданіший і працьовитіший. Чому найвідсталішою в ЄС завжди була Греція? Тому, що в цій країні ніколи не було сильних традицій політичного консерватизму, який виховує соціальну дисципліну, почуття порядку, хоч був сильний і динамічний грецький націоналізм», – пояснив Олег Баган.

«Є ще одна велика проблема, яку неправильно розуміють. Усі сильні нації і держави постали на традиціях консерватизму й націоналізму, але з розвитком індустріалізації, масового суспільства у кінці ХІХ ст. в них більшої популярності почали набували ліберальні й соціалістичні ідеології. Чому? Тому, що в масовому суспільстві великих міст ліберали й соціалісти, які в першу чергу пропонують розв’язувати економічні питання, апелюють до т. зв. «масової людини», закономірно, набувають більшої популярності, бо більшість людей мислить матеріалістично. Відтак колись дуже консервативні Швеція, Норвегія, Данія є сьогодні переважно ліберально-соціалістичними зверху. В основі ж цих суспільств двигтить той же консерватизм, який в моральному плані визначає їхню якість», – додав експерт.

«Тож, відповідаючи на питання конкретно, ще раз узагальню. Через постійну пропагандивну дискредитацію правих ідей за «спадщину Гітлера-Мусоліні», через їхню загальну демонізацію, через примітивізацію свідомості мас консерватизм і націоналізм не можуть стати трендами світової політики, але вони присутні в бутті народів латентно, глибинно, залежно від традицій цих народів. Скажімо, Франція й Італія є зовні дуже ліберальними країнами, але спробуйте «натиснути» на етнічні права французів та італійців і подивіться на їхню миттєву реакцію самозахисту – завжди спрацює їхній надзвичайно сильний націоналістичний інстинкт. Ще яскравіший приклад – Польща й Угорщина, які мають дуже сильні традиції політичного консерватизму: подивіться, як ці дві нації зуміли розбудувати успішні програми протидії суцільному наступові лібералізму, який іде від ЄС і руйнує їхню національну ідентичність. При цьому вони зберегли свою зовнішню «ліберальність»!

Загалом у цій темі варто пам’ятати ідею і проблематику однієї епохальної книги ХХ ст. – «Бунт мас» Ортеґи-і Гасета (1930-й рік). Там є дуже проникливе пояснення того, чому світ примітивізується і на авансцену виходять популістські, переважно ліберальні, партії: в умовах широкої демократії право голосу отримують мільйони споживацьки-налаштованих, безідейних людей, вони починають потужно впливати на думки і настрої суспільства, нав’язувати свої вульгарні смаки тощо. Тобто коло соціального вибору ніби замикається: щоб підняти людей до високих завдань, потрібні ідейно високі, непопулістські партії, але більшість ніколи не захоче підтримати такі партії, бо морально не готова до цього. Треба, правда, додати, що ще раніше, від кінця ХІХ ст., про це вельми гарно писав французький блискучий філософ Гюстав Лебон, який, до слова, сильно вплинув на нашого Дмитра Донцова», – резюмував він.

Більш детальну інформацію можна переглянути у статті “Тріумф «лівих» та цькування «правих»: шизофренія ліберальної демократії“.