Курити, пити пиво? – Це вже давно не модно. Аби бути в тренді, нині важливіше гарно виглядати, підтримувати спортивну форму, – такої думки дотримуються у молодіжній громадській організації. У якому напрямку розвиваються у Львові спортивні клуби, майданчики, велоінфраструктура, – про все це та інше «Вголосу» розповів керівник організації Олег Ломага.

Олеже, передусім розкажіть про організацію «Спортивний Львів», коли вона створена, чим займається і хто туди входить?

«Спортивний Львів» був створений більше року тому – у серпні 2013 року. Що передувало його створенню? Кілька років тому я почав бігати, робив це для себе і в якийсь момент зрозумів, що не є бігуном від Бога, тай мотивація моя гасне. Але мені пощастило: я натрапив в Інтернеті на цікаві тренувальні програми, почав більше цим цікавитися і врешті зрозумів, що в світі насправді зовсім по-іншому розвиваються спортивні тенденції, аніж у нас в Україні.

Ми лише виходимо з того пострадянського минулого, з тої інертної ситуації, коли молодь не знає, куди їй податися, коли нав’язані стереотипи, які йдуть ще з 90-х років, що «круто» бути одними, а в світі зараз «круто» бути зовсім іншими. Я теж вчився у школі і через все це пройшов, коли модно пити пиво і курити цигарки, а вже ставши студентом – ходити по клубах чи тусуватися на вечірках.  Та у певний момент я зрозумів, що для молоді це не вихід, це не той шлях, яким має розвиватись  українська молодь. Усе це в мені накопичувалось: я більше бігав, більше тренувався, але постійно бачив, наскільки мало людей роблять те ж саме – бігають паралельно зі мною.

Все дійшло до того, що я хотів мотивувати своїх друзів, щоб вони щось міняли в своєму житті, щоб почали гарніше виглядати, ставали сильніші, здоровіші і в тому об’єднувалися. Бо значно цікавіше ввечері побігати разом, аніж посидіти й попити пива. Врешті я знайшов серед однодумців: хтось теж бігав, хтось просто катався на велосипеді чи займався бойовими мистецтвами, і так ми об’єдналися і вирішили вийти на наступний рівень – створити громадську організацію. Таким чином вийти в соціум з якоюсь певною твердою громадянською позицією.

З цього і почався «Спортивний Львів»: ми поставили собі за мету стати певним посередником між новачками у спорті і професіоналами, які знають, що робити і як, та людьми, які лише кажуть, я би хотів, але… І ми, власне, хочемо це «але» унеможливити, щоб кожен львів’янин побачив багато переваг, які дає спортивне життя.

Скільки Вас вже об’єдналося довкола цієї ідеї?

Нас поки що небагато, трохи більше 10 осіб. Але насправді не йдеться про цифри, бо ми не працюємо над тим, щоб доєднати чим побільше учасників. Ми прагнемо не лише вийти до людей з твердою позицією, що ми щось хочемо, а й показати, що ми щось робимо. Мені не важливо, щоб нас було сотні, достатньо, щоб була та команда яка є, та щоб вона приносила якийсь результат. І люди, які підтримуватимуть наші проекти, наші ідеї, самі захочуть приєднатися до нашої команди.

Насправді, аби займатися спортом, не потрібно вступати в громадські організації. Про які проекти йдеться, над чим Ви працюєте?

Зараз основний наш проект – це створення інтерактивної он-лайн карти, яка включатиме всі спортивні об’єкти у Львові: починаючи від спортивних майданчиків, стадіонів, ігрових площадок, і закінчуючи професійними спортивними клубами, залами, басейнами, тенісними кортами. На цій карті буде все, що стосується спорту: з фотографіями, адресами, контактами. І будь-яка людина, яка захоче зайнятися спортом: чи просто вибігти на пробіжку, чи записатися в секцію айкідо, зможе це зробити за допомогою цієї карти.

Щодо цього проекту ми працюємо з Львівською міською радою, і найближчим часом зберемо весь перелік організацій, які діють у Львові. Тому, думаю, за місяць часу з ними вже можна буде ознайомитися на нашому сайті.

Досі у Львові не було такої доступної інформації про наявність усіх спортивних об’єктів?

Було кілька баз даних, навіть в карті Google є певні позначення стадіонів і майданчиків, але насправді жодна з цих карт не є вичерпною. Там можна з чимось ознайомитися, але це не той готовий продукт, про який ми говоримо.

Наприклад, якщо я хочу щось змінити у своєму житті, пов’язане зі спортом, але ще сам не знаю, що я шукаю, зайшовши на таку он-лайн карту, я маю знайти всі відповіді. Ті ресурси, які є, не дають відповідей. А ми, власне, хочемо добитися такого результату, щоб за допомогою нашої он-лайн карти людина точно змогла вибрати, чи вона хоче їздити на велосипеді, чи зайнятися боксом чи бігом. І побачити, де це зробити найкраще, щоб для неї була доступна вся інформація.

Якими ще засобами, на Вашу думку, можна в Україні перетворити спорт на тренд?

Це демонстрація того, що спортом займатися модно, класно і весело. Це відкриті тренування, пробіги, веломарафони.

Зараз у Львові насправді це починає підійматися на серйозний рівень – це вже не велопробіги, де 20-30 людей, а 300-500. Так само проходять соціальні пробіги, зокрема, наша організація в травні брала участь у такому півмарафоні. Я б хотів, щоб таких заходів було побільше, бо, власне, вони надихатимуть людей, щоб ті приєднувалися, пізнавали щось нове для себе, цікаве і корисне.

Все-таки, зараз вже можна говорити про певні тенденції, коли молодь помалу відходить від пива і комп’ютерних ігор та повертається до здорового способу життя, чи ще зарано?

У принципі, така тенденція є. Звісно, це ще не на такому рівні, якому б хотілося, але однозначно можемо сказати, що молодь зараз рухається у цьому напрямку. Вже не модно бути схожим на якогось розбійника, модно носити кросівки і відповідати цьому образу­: бути підтягнутим, спортивним.

Зараз вже зовсім по-іншому дивляться на людей в спортивному одязі з пузом і звислими боками, у ньому хочеться бачити осіб спортивної форми, а не якихось гопників.

Що для цього ще потрібно зробити: будувати нові спортивні майданчики, облагороджувати старі?

Я думаю, що справді не вистачає самих місць, де можна позайматися спортом. У Львові величезна проблема зі спортивними майданчиками соціального призначення. Коли ми лише створювали свою організацію, власне, думали зайнятися цим. Однак, коли проаналізували цю проблему, зрозуміли, що ми наразі заслабкі, щоб осилити її. Тому що закинутих місць, спортивних майданчиків, які потрохи захоплюються забудовниками, які абсолютно не обслуговуються міською радою, є дуже багато. І це насправді величезна проблема, тому що люди, які хочуть займатися спортом, реально бачать, що по суті їм ніде займатися.

Ті соціальні об’єкти, які є у Львові, переважно занедбані, закинуті. І я думаю, що таких насправді десь 70%. Тому  цей напрямок є дуже важливим і потребує вирішення. Бо коли я приходжу і бачу 1-2-3 гарних спортивних майданчиків, я швидше задумаюся над тим, щоб зайнятися спортом, аніж коли я побачу поламані турніки, до яких страшно підійти.

Ваша громадська організація розроблятиме ідеї, як можна покращити спортивну інфраструктуру міста?

У стратегічному напрямку роботи нашої організації, власне, передбачається така діяльність. Я думаю, що ми запустимо проект мотивації будівельних компаній: щоб вони будували ці об’єкти­, таким чином рекламуючи себе, чи отримували якісь бонуси з боку міста. Я поки що не знаю, за якою схемою це мало би відбуватися, але однозначно, що ми такий проект розроблятимемо.

Розкажіть докладніше про Ваш сайт, де буде розміщена он-лайн карта спортивних об’єктів. Чим ще він зможе зацікавити людей?

Це буде своєрідний он-лайн журнал, який міститиме різну інформацію, статті. Наприклад, про нові спортивні об’єкти, які з’являються у Львові, інтерв’ю з спортсменами, тренерами і просто людьми, які є успішними і разом з тим займаються спортом і підтримують його. Це будуть статті з тренувальними порадами як для новачків, так і для любителів , інформація про цікаві спортивні події у Львові тощо.

Власне, спортивні клуби сьогодні навряд чи назвеш доступними для широкого загалу. Студент не може за свою стипендію купити річний абонемент, куди податися йому?

Для цього ми і створюємо таку карту об’єктів, щоб люди, які мають обмежені фінансові ресурси, мали інформацію про якусь альтернативу. Така альтернатива є – це можуть бути об’єкти без суперремонту чи нових тренажерів, це навіть можуть бути шкільні приміщення, де викладають хороші тренери за помірну плату. І кожна людина може дозволити собі такі заняття, просто про них потрібно знати. Також плануємо створити свій тренувальний клуб.

А яким саме Ви бачите свій тренувальний клуб?

Ми плануємо проводити соціальні пробіжки, велопробіги і відкриті тренування. Цим і буде займатися тренувальний клуб: організацією і проведенням таких заходів.

Я думаю, що найближчим часом ми переконаємо професіоналів долучитися до нашої робоит, і проводити такі заходи на високому рівні, щоб людям було цікаво до них долучатися, дізнаватися цікаву інформацію.

Якщо проаналізувати спортивні секції, дитячо-юнацькі спортивні школи, які сьогодні є у Львові, чи мають вони достатньо ресурсів, аби залучати побільше молоді?

Однозначно, що їм бракує підтримки держави. Зараз політика, на жаль, не направлена на те, аби дбати про спортивний розвиток молоді. Більшість спортзалів, клубів, які, власне, хочуть, щоб люди не лише заможні, а й прості могли там займатися, як правило, працюють за рахунок якихось волонтерських програм, самофінансування. Тому можливостей надати такі умови, які б більше мотивували людей, у них немає.

Я знаю багато клубів, які, власне, зіштовхуються з такою проблемою: тренери самі шукають можливостей, щоб якось розвивати ці заклади, а підтримки від держави вони просто не отримують.

У Львові доволі активно почав поширюватись велоспорт. Однак, велодоріжки ніби й облаштовують, але це робиться доволі хаотично. Чи берете Ви участь у якихось консультаціях з владою, чи прислухаються там до ваших пропозицій?

Власне, я братиму участь у міжнародній конференції «Велофорум», яка проходитиме у Львові з 10 по 12 жовтня. Також я зустрічався з радником міського голови Львова з питань велоінфраструктури Олегом Шмідтом, який дуже натхненно займається цими питаннями і є справжнім фахівцем своєї справи. Він пояснив, що, не зважаючи на безліч проблем з будівництвом велодоріжок, однозначно є бажання розвивати їх у Львові. І таке бажання йде не лише від самих велосипедистів, а й від міської влади. 

Навіть певна хаотичність велоінфраструктури – це не стільки проблема неправильного підходу до вирішення питання, а, скоріше, наслідок того, що відбувається в державі: коли не вистачає грошей на речі першої необхідності – медицину, освіту. Звичайно, що виділяти мільйон євро на створення велодоріжок у Львові ніхто не має можливості, тому виходять з того, що є: коли триває реконструкція вулиць, тоді роблять і їх.

Звичайно, є ряд недоліків, бо й самі підрядники не до кінця розуміють, як мають виглядати ці велодоріжки і що це таке, люди не зовсім розуміють їх призначення, а думають, що це просто рівна дорога, по якій зручно ходити. Але я думаю, що з часом це все розвиватиметься і самих велосипедистів ставатиме все більше. Окрім того, всі ці вулиці, де вже є така велоінфраструкутра, будуть з’єднанні між собою – це лише питання часу та грошей. Чим краща буде ситуація в державі, тим швидше в Україні і у Львові загалом буде повноцінна спортивна інфраструктура.

Олена Янковська, «Вголос»