Вадим Васютинський – доктор психологічних наук, професор, зав. кафедри соцiальної психології КНУ ім. Тараса Шевченка, керівник лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології академії педагогічних наук України.

- Нинішня криза – це вже друга масштабна криза, яку нам доводиться переживати. Першою був розпад СРСР. Але тоді ми принаймні знали, від чого втікаємо, а зараз усі просто дезорієнтовані.

- Я не впевнений, що нинішня криза для нас болісніша. Справа в тому, що та перша криза почалася ще за СРСР і тривала аж до Майдану. Пік її припав на середину 90-х років. І ми з неї, по суті, так і не вийшли. Україна ніяк не може вибратися з цього болота і до сьогодні. Чи була та криза легшою? Не була. Тоді у старшого покоління відбувся крах усіх життєвих орієнтирів. Все ж таки, коли брати сучасну молодь, у них немає гнітючого враження втрати батьківщини. Нинішня криза для нас є першою капіталістичною.

- Що ж робити людям за умов цієї першої капіталістичної кризи, яку переживає сьогодні наша країна?

- Страждати. А якщо серйозно, то можна дати деякі психологічні поради.

Перша – не треба панікувати, тобто, не слід піддаватися емоціям. Я не кажу «тримати себе в руках», тому що, коли емоції сильні, їм треба давати певний вихід. Можна похвилюватися, навіть поплакати, але не можна впадати у відчай.

Друга порада – підключити свої інтелектуальні резерви і намагатися раціонально прорахувати свої можливості, свій об’єктивний фінансово-матеріальний стан, скласти плани, прорахувати, що ви собі можете дозволити, а чого не можете, розробити ієрархію першочергових і другорядних витрат і розпланувати їх на певний час. Ці поради зустрічаються у ЗМІ.

Я би дав ще третю пораду. Для того, щоб заспокоїтися, щоб не переживати зайвого – думати не так про себе, як про те, яким чином ти можеш допомогти ближньому. Навколо кожного з нас є люди, які потерпають більше від нас. Якщо ви знаєте таких людей, то постарайтеся надати якусь допомогу. Це не обов’язково має бути матеріальна допомога, але й моральна підтримка і т.п. Коли людина займає позицію такого помічника, опікуна, то її власні проблеми діймають її вже не настільки сильно. І от, якщо собі уявити таку ідеальну картину, що всі люди починали допомагати один одному, то кризи просто не стане. Такого, звичайно, не буде, але якщо в цьому напрямку рухатися, то ми можемо послабити вплив кризи.

- Поки що криза зачепила небагатьох, а більшу частину лякає не так об’єктивний стан, як перспектива його погіршення Але не можна ігнорувати того, що кредити і депозити тепер є у дуже багатьох. Ми не так давно вийшли з радянської системи, де не було ніяких кредитів депозитів і т.п. Як так сталося, що за 18 років ми майже всі стали жити в кредит, як американці?

- Це питання економічне. Я скажу щодо того, що криза зачепила небагатьох. Можемо так казати, маючи на увазі речі серйозні: коли людина не знає, що завтра буде їсти. А те, що ми усі щось втрачаємо – це зрозуміло. Але є різниця, коли криза зачепила так, що людина втратила якусь частину доходів, а коли так, що людина вже жити не може. Це різні речі, все ж таки.

Я не знаю про кредити, бо я не економіст. Але щодо цієї реклами: «Приходьте тільки з паспортом – і отримаєте кредит», то я інтуїтивно відчуваю, що тут щось не так. Економіка і банки не повинні так працювати . І от дострибалися, Це, мабуть, є результатом некерованого стихійного капіталізму, конкуренції між банками. Ми ж іще недосвідчене суспільство і нас легко спокусити всілякими фіглями та фінансовими пірамідами. Дешеві кредити якраз із цієї серії. Це уроки життя, після яких наше суспільство стане трохи розумнішим, досвідченішим. Так як кожна людина вчиться на своїх посилках, так і суспільство вчиться. Хотів би сказати про ще одну річ. Що на Заході є 4 характеристики, властиві соціально успішним людям. Одна з них та, що вони не впадають у відай через невдачі, а навпаки – в кожній невдачі знаходять якусь користь. Вони покладаються на свою інтуїцію. Правда, щоб покладатися на інтуїцію, треба її мати. Вони не бояться ризикувати. Тобто, вони настільки підприємливі, що прораховують різні варіанти успіху і не бояться ризикувати в тих випадках, коли ймовірність успіху здається їм високою. Якщо успіх їм здається ймовірним, то вони діють. Але при цьому вони діють розважливо. Якщо є якась спокуса, але вони розуміють, що з цього нічого не буде, то вони не «кидаються» на це. Тобто, вони ризикують прораховано. А ще у них є прагнення нового. Вони люблять нове – новий досвід, нові пізнання, нові переживання, нових людей і т.д. Ось ці чотири речі забезпечують успіх.

- Зрозуміло. Але ми фіксуємо, що бюджетникам уже не доплачують, пенсіонери скоро теж опиняться в ситуації, при якій якщо пенсії й будуть виплачувати, то вони явно відставатимуть від зростання комунальних послуг. То чи не варто нам очікувати якихось акцій протесту, великих соціальних збурень?

- Насамперед, все залежить від того, яким буде рівень цього погіршення. Оскільки наше суспільство вже переживало погіршення, і набагато важче ніж тепер, то я думаю, якщо ця криза буде а таких обсягах, як передбачають, тобто, досить помірною, то якихось масштабних акцій протесту не відбудеться. Звичайно, зовсім без акцій протесту не обійдеться, але вони будуть локальними. А якщо криза все-таки буде сильною, тотальною, то наслідки передбачити неможливо.

Справа в тому, що масові виступи протесту спричинені об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Об’єктивні – це коли не працює економіка, зростають ціни, безробіття, невиплата зарплат. Ці чинники у нас є, питання тільки в тому наскільки сильними вони будуть. Але є ще й суб’єктивні чинники. Ми були свідками того, коли ситуація була набагато гірша, ніж тепер, але ніхто не протестував. Або навпаки – коли в багатьох країнах Європи ситуація краща, ніж у нас, але вони чомусь протестують. Тобто, є ще певний суб’єктивний стан масової свідомості.

Так от, для того, щоб стався якийсь соціальний вибух, потрібно, щоб масова свідомість до цього дозріла. Майдан 2004 року якраз був результатом такого дозрівання. Хоча об’єктивних показників того, що напруження зростає, тоді не було. Але у масах вже була відповідна суб’єктивна готовність, люди були страшенно заангажовані. І не тільки ті, хто тоді був на майдані. Вся Центральна і Західна Україна тоді була емоційно збурена. «Майдан» був у кожному селі. Усі цим жили кілька тижнів. У Східній Україні був емоційний «антимайдан». Але також був. Викликати такий стан масових настроїв штучно не може ніхто: Ні за американські гроші, ні магічним впливом. Масова свідомість може або дозріти, або не дозріти до такого. Але масова свідомість не може потрапляти в такі стани щороку, чи раз на кілька років. Якщо проаналізувати перебіг подій, то хіба що раз на кільканадцять років у суспільстві визріває такий стан, за якого може спалахнути вибух. Тому я думаю, що в найближчі кілька років такого масштабного Майдану, безумовно, не буде. Я би сказав так: один шанс із п’яти, що можуть статися широкомасштабні виступи. Я не відчуваю, що масова свідомість визріває у цьому напрямку. Це є тільки на рівні розмов політиків, публікацій у ЗМІ. Не ожина сказати, що це йде від громадян.

Безумовно, будуть якісь виступи. Звичайно, існує певне незадоволення. Але політичні сили, які мріють про такі виступи, самі ж їх і послаблять. Справа в тому, що у них, безумовно, є свої інтереси. Але вони діють не зовсім адекватно, намагаючись, наприклад, прискорити ці виступи, організувати їх раніше. Але коли вони штучно створять виступ, тобто, коли народ не дозрів до виступу, то він його масово не підтримає. Кілька тисяч зібрати – це не проблема. Я думаю, що вони працюватимуть на випередження, будуть скликати оці локальні виступи, послаблюючи тим самим процес визрівання можливого всенародного обурення.

- З весни починається вже підготовка до президентських виборів. Чи не може ця ситуація призвести до нагнітання соціальної напруги?

- Якраз навпаки. Як свідчить досвід, в період передвиборних кампаній напруженість зменшується. Бо є арена, де все обговорюється, є політичні сили, як вербалізують різні погляди. А для того, щоб стався вибух, треба, щоб ніхто про це не говорив. А тут на всіх каналів усі про це говорять. Тому, я думаю, як тільки почнеться ця виборча кампанія, напруження знизиться. Те, що загостриться боротьба в політикумі і народ будуть використовувати – це безумовно. Але, знову ж таки, якщо масова свідомість не буде готова заявити про себе, то зриву не відбудеться.

- Все ж таки, в масовій свідомості незадоволення владою зростає.

- Деякі соціологічні опитування засвідчують, що недовіра до Президента, ВРУ та уряду становить понад 80%. По суті, це означає психологічний крах державної системи. Тому що держава не функціонує реально. Тобто, в таких умовах держава і суспільство нормально функціонувати не можуть. Чимось це має закінчитися. Чи має це закінчитися народним бунтом?.. Я не бачу підстав, щоб так було. Але зрозуміло, що суспільство так функціонувати довго не може.

- Хто може розірвати це зачароване коло і змінити щось у системі влади, повернути їй довіру народу?

- Про це багато говорять. Мовляв, повинні прийти нові сили. За нашими оцінками, цього прагнуть понад 40% громадян. Це дуже багато. Але є тут один парадокс. Люди говорять, що з радістю проголосували б за ці «нові сили», але … Якщо ми собі уявимо, що з’явилася нова партія з ідеальною програмою, з ідеальними намірами, з ідеальним керівником, чи проголосують за неї? Нізащо. Народ просто не готовий до цього. Ніби й є готовність на словах, але якщо ці сили з’являться реально ( вони, в принципі, з’являються щодня і , може, серед них є і реальні), однак у них немає жодних шансів, що народ їх підтримає. У цієї сили немає ніяких шансів переконати народ, що це саме вони. Вони можуть говорити, щоб їх вибрали, бо вони найкращі. Але це не спрацьовує. Виникає своєрідна патова ситуація: є потреба в нових вилах, але немає ніякої готовності ці нові сили шукати, визнавати їх і т.п. Старим уже не довіряють, але все одно голосують за «своїх». В сумі «помаранчеві» і «не помаранчеві» мають ті самі стабільні відсотки. Вже багато років.

Як мені здається, газова війна трохи знизила рівень недовіри до президента і прем’єра. Можливо, станеться ще щось таке. Можливо, вони почнуть успішно виводити економіку з кризи. Але я маю сумнів. 

Та недовіра, втрата орієнтирів, відчуття, що немає сили, яка об’єднує, керує, закликає, веде за собою – такий стан в нашому суспільству вже давно. Люди не бачать просвітку. От цей психологічний стан є небезпечним. Причому, я думаю, що якби ситуація склалася трохи краще – не було економічної кризи, а було економічне зростання і високий рівень народу до влади, то цей стан був би не менш небезпечний. Для мене, як для соціального психолога, важливішою є якраз оця дезорієнтація масової свідомості у психоемоційному просторі, а не фінансово-економічна криза.

- Чи може Ющенко стати президентом на ще один термін?

- Найімовірніше, що не стане. Єдиний шанс для Ющенка – це коли або Янукович і ПР його підтримають, або Тимошенко та інші помаранчеві сили його підтримають. Тільки в такому разі Ющенко має досить високі шанси стати президентом. Тобто в другому турі когось там перемогти.

-Ви серйозно кажете про такі можливості?

- Незвідані дії Божі. Якби вибори, наприклад, відбувалися сьогодні, то в другий тур вийшли б Янукович і Тимошенко. І тоді важко сказати, хто переможе. Третього варіанту наразі не спостерігається.

Кожен варіант має свої плюси і мінуси. Тимошенко має непомірні амбіції, бажання абсолютної влади і, м’яко кажучи, не дуже врівноважений характер. За Януковича голосувати? Щоб він не справився і віддав нас Путіну? За кого ще голосувати? За Ющенка? Якби довелося вибирати між Ющенком і Януковичем, то я би, звичайно, голосував за Ющенка. Тому ситуація патова. Не зрозуміло, куди йти.

В 2004 році було зрозуміло, що якщо Ющенко стане президентом, то почнеться нове життя. Сьогодні незрозуміло, з ким почнеться нове позитивне життя. От якби Ющенко зараз зробив те, що від цього чекали – наприклад, посадив суддів чи якісь подібні радикальні заходи, яких прагне народ…. Коли Кравчук став президентом, народ криком кричав: «Посадіть тих, хто краде». Нікого не посадили. Кучма тільки Юльку хотів посадити. Ющенко – тільки Бакая.

Народ відчуває, що керують злодюги. І якщо Ющенко раптом за цей рік зробив би те, що обіцяв, то у нього з’явились би шанси стати президентом. Коли Ющенко починає діяти рішуче (у нього бувають такі сплески), у нього різко зростає рейтинг. Але – на жаль…