Вадим Васютинський – доктор психологічних наук, завідувач лабораторії пcихології мас Інституту соціальних та політичних досліджень АПН, професор.

Як би ви прокоментували вибір наших громадян?

Я би сказав, що це дуже важливий момент, бо фактично вперше виразно проукраїнські сили набрали більшість у парламенті. Завжди домінували не дуже проукраїнські сили. І справа навіть не в тому, хто входить у списки, а справа в тому, на що орієнтуються виборці, коли голосують.

Тут, щоправда, є такий один делікатний момент: фактично якби порахувати голоси всіх партій, то суто проукраїнські з них, здається, таки не набирають більшості, адже тільки небагато відстали соцпартія, яка сьогодні не є проукраїнською силою, в розумінні європейському, і ПСПУ, яка тим більше не є проукраїнською. Але якщо виходити з юридичних підстав, то вийшло, що вперше перемогли проукраїнські сили.

Раніше вже була перемога Ющенка на президентських виборах, але я маю на увазі вибори до Верховної Ради. Адже на виборах 2006 року помаранчева коаліція була утворена завдяки соціалістам. Як тільки соціалісти після парламентських виборів перейшли на інший бік, влада тут же перейшла до біло-синіх.

І в цьому розумінні ці дострокові вибори дуже важливі у житті українського народу. Я взагалі не був позитивно настроєний до рішення Ющенка щодо проведення цих дострокових виборів, я й досі вважаю, що це рішення було сумнівним з погляду легітимності. Хоча, з іншого боку, і опоненти поводилися далеко не бездоганно. Тому мабуть добре, що певну крапку з комою таки поставив український народ. Те, що ця помаранчева більшість є непевна, це абсолютно очевидно.

І, звичайно, якщо будуть переходити з табору в табір, то більше будуть переходити з помаранчевого табору до опонентів, аніж навпаки. Я не буду говорити про аргументи, аргументи тут можуть бути дуже різні. Але справа в тому, що, хоча тепер вже ніби-то не можна буде переходити з однієї коаліції в іншу, тобто індивідуальних переходів не буде, але такі ситуативні переходи, коли депутат голосуватиме не так, як його фракція, думаю, цілком можливі, і у вирішальні моменти такі ситуації будуть.

Те, що потім цього депутата потім вже можуть виключити з фракції – це буде потім. Але я думаю, що в ситуації голосування будуть шукатися підходи до індивідуальних депутатів, тим паче, що їх треба буде не 50, а 2-3. Тому я не сказав би, що нова більшість така вже дуже впевнена.

Як ви розцінюєте такі наслідки дострокової виборчої кампанії як непроходження до Верховної Ради СПУ, дуже високий рівень електоральної підтримки БЮТу і повернення в парламент Володимира Литвина?

Я, як прихильник помаранчевих, сприймаю не проходження до парламенту СПУ позитивно. Я навіть зловтішаюся, що Олександр Мороз зазнав такого фіаско, хоча як політика, я його цілком виправдовую. Тим паче, що до так званої „зради” його підштовхнули помаранчеві. Але як громадянину мені це було огидно – тому я радий, що він "пролетів".

Вважаю, що наявність тривідсоткового виборчого порогу – ідея правильна. Але зрозуміло, що партія переживає досаду, якщо набирає 2,9%. І прихильники, які за неї голосували. Тому не можна сказати категорично: „Соціалісти не пройшли”. Тому що вони ледь не пройшли. Це до певної міри навіть справа якогось там випадку.

Хоча треба сказати, що якщо порівнювати соціологічні дослідження, після зради Мороза соціалісти зазнали сильної втрати в підтримці електорату, і це тривало досить довго. Але десь так останні 2-3 місяці перед виборами їхній рейтинг повільно, але почав зростати. Коли вони ще перебували на рівні 3%, я згадав такий цікавий феномен, який ми фіксували кілька разів в своїх опитуваннях.

У Мороза є так званий "мовчазний електорат", тобто, існує частина людей, які в опитуваннях не говорять про те, що будуть голосувати за Мороза, а потім ідуть і голосують за нього. Тут може ще бути й інша причина, що люди, які до останнього вагаються, вибирають Мороза як щось таке нейтрально-помірковане. І для певної частини громадян мабуть це теж спрацювало. Тому те, що він не пройшов у парламент, є по-суті випадковістю.

Стосовно Блоку Литвина, то уже давно було зрозуміло, що він проходить. Я думаю, що електорат Литвина і Мороза досить подібний. Бо і Литвин і Мороз – керівники такого патерналістського типу, керівники "добрі дяді" соціалістичного типу, як-от: голова колгоспу, але добрий, секретар райкому, але близький до народу.

І тому, я думаю, та їхня ворожнеча, при тому, що ідеологічні погляди у них досить близькі, зумовлена якраз великою мірою тим, що вони усвідомлюють, а може інтуїтивно відчувають, що борються за той самий електорат. Треба сказати, що у діях обох відчувався сильний елемент демагогії, але це нормальна характеристика політичної боротьби. Яскравим виявом цієї демагогії є теза Литвина про те, що він не приєднається ні до "помаранчевих", ні до "синіх", а "буде єднатися з народом".

Якби мене перед виборами спитали, скільки набере БЮТ, то я б сказав 28%. Але вони набрали ще більше. Зафіксовано в усіх соціологічних опитуваннях, що БЮТ найшвидше з усіх партій набирав очки. Мені здається, що справа тут ось в чому. Усі політичні сили, і Партія регіонів, і НУНС, і особливо комуністи проводили агітаційну кампанію, розраховану на їхній же електорат.

Тобто, вони переконували тих, кого, в принципі, вже й не треба особливо переконувати, хто і так збирався проголосувати за них. Натомість агітація БЮТ була менш чіткою в ідеологічному плані, ширшою і менш визначеною. Вона була розрахована на ширші верстви – і в плані національному, і в мовному, і регіональному, ідеологічному, економічному тощо. Я думаю, що за рахунок цього їм вдалося охопити трохи ширші верстви.

А як Ви оцінюєте агітацію з боку інших учасників виборчої кампанії?

Агітація НУНС була зорієнтована на правоцентристську аудиторію. Фактично НУ говорили те саме, що й торік.

В агітації Партії Регіонів, як на мене, простежувалося 2 елементи. По-перше, лідер американського типу, а по-друге, критика "помаранчевих". Це теж була досить ефективна агітація. Хоча я не впевнений, що за них побільшало голосів. Вони зібрали більший відсоток голосів, але ж людей поменшало. Працювали вони непогано, але, мабуть, загальна ситуація була не зовсім на їхню користь.

А от досить високий результат комуністів мене дещо здивував. Адже, як хтось сказав, їхній агітації вже 90 років. Радянські символи і т.д. І фактично, комуністи не мали зовсім аргументів, що вони сила, яка щось вирішує, щось тримає в своїх руках. Ясно, що вони допомагають регіонам, але все одно всі розуміють, що вони на побігеньках у ПР.

На третій день після виборів Президент закликав усі партії до переговорів про створення коаліції. Що буде далі?

Мені важко сказати, що буде далі. Одна моя колега сказала так: „Я проголосую за Юльку, але хочу, щоб перемогли Регіони”. У мене теж такого типу враження. Я взагалі вважаю, що широка коаліція у складі БЮТ, НУНС і ПР – це абсурд. Все – означає нічого. Якщо ці троє об’єднаються, політичний розвиток країни ніби просто завмре, і через рік-два ми потрапимо в якусь кризу. Це неминуче. З іншого боку, я, як психолог, прекрасно розумію, що суспільство вже поляризувалося і завмерло. З 2004 року у нас майже нічого не змінюється. І нам треба долати цей поділ. Тому, я думаю, що ефективнішою для України була б коаліція НУ з ПР. Я зовсім не закликаю до такої коаліції.

Я емоційно на боці помаранчевої коаліції, але раціонально на боці цієї – НУ і ПР. Чому? Бо помаранчева коаліція, яка мабуть буде на початку з прем’єром Тимошенко, має великий плюс: тільки Тимошенко робила, і, мабуть, знову зробить спробу перекрити оці потоки вимивання грошей з України. Бо жодна економіка не витримає ситуації, коли щороку з України вимиваються мільярди доларів за кордон. Я не знаю, чи ще хтось здатен це робити, і чи зможе це остаточно вона зробити, але вона єдина, хто робив таку спробу. В тому її величезний плюс. І це, мабуть, було головним аргументом, який спонукав громадян за неї голосувати.

Але в неї є й слабке місце, про яке Регіони говорять, а з її боку немає чіткої відповіді. Коли вона була прем’єром, фактично зупинилося економічне зростання. Якщо економіка не росте, то минає кілька місяців, і гроші , які розікрали теж закінчуються. І їх треба заробляти. Вона зі своєї сторони виявила схильність до лівої економічної ідеології, зробила акцент на соціальних виплатах, на соціальному захисті, підняла пенсії, але одночасно треба було думати про розвиток бізнесу. ПР має той клопіт, що дбає про розвиток великого бізнесу, тобто олігархів, і не цікавиться розвитком дрібного і середнього бізнесу.

А врятує Україну саме розвиток дрібного і середнього бізнесу, про які хтось нарешті має подбати. Я далекий від економіки, але думаю, що, можливо, якби уряд Тимошенко проіснував довше, фактично, їй не дали проявити себе, ця якісна зміна відбулася б, і ми б отримали швидке зростання економіки за рахунок малого і середнього бізнесу. Але не відомо, що так було б. Ми тут можемо тільки припускати.

І тому я не бачу серйозних аргументів, якими можна було б спростовувати закиди на адресу Тимошенко, що за часів її прем’єрства економіка припинила зростати. Я думаю, що це для неї серйозне зауваження, на яке треба шукати відповідь.

Наступного року прогнозують місцеві вибори. Наскільки психологічно наш народ готовий до такого випробування?

Безумовно, народу це страшенно набридло, і він вже замучений і зневротизований і далі невротизує. Але, мабуть, це є відображенням важливого перехідного етапу, через який треба пройти. Я не думаю, що будуть парламентські вибори. Звичайно, місцеві вибори були б до певної міри виправданими, тому що вже зараз багато хто себе показав, і багато хто хотів би помінятися.

Але є ще одна дуже важлива справа: треба міняти законодавчу базу виборчу. Якщо її не поміняти, знову будуть ті ж проблеми. Я думаю, що якщо в суспільстві наростає напруження, то треба дати можливість провести вибори, після яких напруження спадає. Загалом усі більш-менш зрозуміли, що вибори відбулися чесно і нема чого виступати. Це ж може стосуватися і наступних виборів.

З одного боку, якщо буде наступна кампанія, це буде народ мучити, але іншого виходу немає. І я сказав би ось про що: проводити і кампанію, і вибори, але не давати політикам такого домінування над інформаційним простором. Політики роблять свою роботу – борються за владу, і на все інше чхати хотіли. А народ має звикати до того, що політика – це така велика суспільна гра. Вона важлива, але це певна умовність.

Ми ніби домовлялися між собою, що організуємо такий процес, і результатом процесу буде влада, яку ми оберемо. Так до цього треба ставитися. Не перейматися надмірно, просто у відповідний час піти і проголосувати за кого хочеш. Але це всіх дратує і в решті-решт 30% не йде на вибори і не дивиться ТБ, а є частина, які вже теж замучені і роздратовані, але дивиться ТБ, клацають з каналу на канал. А якби народ не цікавився активно, канали б не мали ніякого рейтингу, ніхто б ті передачі не дивився. А оскільки ці передачі дивляться, то народ досі цікавиться.

Це мабуть психолого-політичний мазохізм. Нам уже це набридло, але ми ще досі цим живемо. Але це теж такий стан, через який треба пройти. Я думаю, що такий стан для перспективи набагато кращий, ніж такий, як нині є у Росії чи Білорусі, де, в принципі, всі згодні і спокійні.

Як ви прокоментуєте поразку „Свободи”?

Я її передбачав. Даремно Тягнибок обурюється. За всієї моєї симпатії до програмових гасел "Свободи", я сказав би, що поразка "Свободи" є однією з ознак психологічного здоров’я нашого суспільства. Воно має певні моральні засади, які тримають його при якійсь основі. Безумовно, ідея національної української держави, українізації – це дуже приваблива ідея, і я є її прихильником. Але є питання про мету і про засоби. І коли пані Фаріон в прямому ефірі називає позицію російськомовних  донеччан "дикістю", то невже вона сподівається, що за це її полюблять і що з понеділка поміняється їхня позиція?

А фактично ”Свобода пропагує агресивний стиль спілкування, відштовхує від національної ідеї певну частину громадян, яким ця ідея є цікавою. Тут чиста ідеологія і жодної психології. Крім того, така ж картина спостерігається на протилежному боці. Партії, які пропагують антиукраїнські гасла, також програють. Фактично, питання мови, які подають самостійно, не спрацьовують. Вони мають бути поєднані із соціальними заходами, економічними, а ще важливіше – із враженням суспільства, що ця політична сила щось може зробити. І тому такі гасла проросійського штибу поєднуються з ПР, а патріотичного – з НУ і БЮТ.

А що ви думаєте про можливість створення широкої коаліції?

Я думаю, якщо говорити про коаліцію між НУ і ПР, то тут варто би було припустити, що в такому разі "Регіони" беруть на себе більшу відповідальність за розвиток економіки, віддавши "НУ" культурно-ментальний простір. Я не думаю, що це не було б аж так погано. Якби до цього ще приєднався БЮТіз соціальними програмами і боротьбою з корупцією, то був би майже ідеальний варіант. Але я якось не вірю в такий троїстий союз.

І якщо ПР зараз піде в опозицію, то це буде означати акцентуацію її російськомовності. Коли ПР прийшла до влади, Янукович та ін. істотно українізувалися, хоча тільки у мовному відношенні. Усі їхні лідери перейшли на українську мову, на мітингах з’явилися українські прапори і майже зникли російські.

Ми пам’ятаємо минулорічні події, коли вони фактично шантажували прийняттям рішення про регіональну мову, думаючи не про кримсько-татарську, яка потребує захисту, а про російську. Я думаю, що якщо ПР не візьмуть зараз у коаліцію, то буде посилення таких настроїв.

Тут спрацьовує такий феномен, що коли певна партія, навіть не проукраїнська, приходить до влади в Україні, то вона мимоволі має нести відповідальність за вксь стан справ в Україні – за мову, державу і т.д. І вона мусить лагіднішати. Якщо ж їх усунути від влади, то вони будуть ставати жорсткішими.