Продовження розмови з доктором психологічних наук, завідувачем лабораторії пcихології мас Інституту соціальних та політичних досліджень АПН, професором Вадим Васютинський про українську двопартійність, любов до Юлії Тимошенко і перспективи Луценка.

Повертаючись до нашої попередньої розмови, Ваш прогноз відносно того, що Майдану не буде – справдився. А от до Вашої рекомендації опозиція не прислухалася, президент підписав указ про розпуск парламенту і призначив дострокові вибори..

Я би сказав так, тут вже було пару коментарів з приводу мети і засобів досягнення справедливості в українському суспільстві. Відносно мети — мета цих дій очевидно така, що наступні вибори можуть дати перемогу помаранчевим силам. Вона дуже сумнівна не в розумінні її змісту, а щодо реальності її досягнення.

Орієнтуючись в результатах соцопитувань солідних фірм (а я в принципі довіряю деяким із них) ця ситуація розподілу голосів симпатиків помаранчевих та синьо-білих сил є дуже стабільною вже декілька років і ніяких принципових змін бути не може. Пройде до ВРУ 4 чи 5, максимум 6, сил, і в загальній сумі знову переможуть синьо-білі. Це майже безсумнівно. Не знаю які повинні статися надзвичайні події, щоб частина симпатиків синьо-білих перекинулася на бік Тимошенко чи НУ. Тобто виходить, що шкірка вичинки не варта.

Якщо ж говорити про засоби досягнення мети, то з погляду формальної логіки і здорового глузду, безумовно указ Ющенка є неконституційним. Жодного із пунктів, який дає право президенту розпускати парламент, на практиці не існує. Тепер питання: чи може президент піти на розпуск або якісь зміни в державі, якщо цього не передбачено Конституцією?

Я кажу так: в принципі, з погляду історії, видатні діячі не раз вживали рішучих заходів без огляду на закони, заради порятунку держави, нації. Чи склалася в Україні ситуація прямої загрози нації та державі? Не бачу цього. І друге: на жаль, Ющенко не є птахом того польоту, щоб він це міг зробити. Адже брак політичної волі – це його фірмова ознака. І дуже сумніваюся, що, зробивши цей рішучий крок, він здатен довести справу до кінця. Не з його потенціями, рисами.

А як же він зважився на такий рішучий крок?

Я вже казав, Ющенко є людина нерішуча і залежна, він завжди вибирає собі радників, які не тільки радять, але й керують ним. Таким радником колись був Порошенко. Мені інтуїтивно здається, що сьогодні таким радником є Балога, людина не дуже розумна, як мені здається.

Він не дуже адекватно оцінює ситуацію сам і цю неадекватність нав’язує Ющенкові, який самостійно взагалі не здатний оцінювати ситуацію (йдеться про повноцінну, глибоку оцінку, а не в психіатричному значенні – адекватно). Мені здається, що тут спрацював особистісний чинник Ющенка і міжособовий чинник його взаємодії з найближчим оточенням. Це те, що вже не раз Ющенка підводило.

Дехто виправдовує дії президента, бо він є обраний народом і є гарантом Конституції...

Будь-який орган в демократичній країні керується тими повноваженнями, які визначені законами. Наприклад, Ющенко не міг би собі завести гарем на тій підставі, що він президент і його вибрав народ. Йому цього ніхто не дозволить.

Практика показує, що в Україні, за великим рахунком, усім наплювати на закони. І лідери країни, і керівники нижчого щабля діють за принципом: закон - це те, що ми можемо собі дозволити.

Це наша величезна біда. Якщо казати дуже коротко – це така азійсько-візантийсько-совєтська традиція. Тобто має значення не закон, а те, що сказав хазяїн. Це притаманно нам усім, починаючи від того, що ми переходимо вулицю на червоне світло і до того, що президент порушує Конституцію.

Це так само проявилося в поведінці правлячої коаліції, адже збирання 300 голоcів для конституційної більшості в парламенті це було незаконно і очевидно, що вони також плювати хотіли на закон. Чи то помилка чи то переступ, але вони хизувалися, що ще трошки і тоді начувайтеся. Це було юридичне порушення і психологічна помилка. Вони налякали і роздратували опонентів. Зрозуміло, що хтось в цій країні повинен почати поважати закон.

Хто в цій ситуації,  коли є явні порушення з обох сторін, виступити повинен виступити третейським суддею?

Відповідь очевидна. Таким повинен стати Конституційний суд. Що таке нині Конституційний суд? Він ніби є, судді отримають гарну зарплатню, але їх ніби і немає. Як натякнув один колишній член КС, Шаповал, судді не можуть собі скласти ціни... Не хочу утрирувати, але можливо і справді вони не знають за скільки і кому вони можуть продатися. І це ще більша небезпека, ніж це протистояння, бо виходить, що справді в країні немає авторитетної сили, яка має повноваження давати оцінки. КС цього не робить.

Якщо б я скликав Майдан, я б скликав його під КС; і не для того, щоб тиснути на його рішення, а для того, щоб він почав працювати і приймати рішення з питань, які перед ним постали. Це сьогодні найбільша небезпека, бо наприклад, про небезпеку сьогодні з боку Ющенка дуже серйозно говорити не варто, не думаю, що він справиться – хіба що передасть частину повноважень Балозі чи ще комусь.  Основна небезпека сьогодні в тому, що суду, який має бути в найвищому розумінні верховним, вирішального суду немає, це велика небезпека. Тобто ніхто в Україні не визначає критерії: оце правильно, а це – ні.