Для мене вона відкрилася багатошаровою, бо в міру перебування тут щоразу дивувала своїми новими рисами.

Історичний центр багатий на численні храми, музеї, просторі площі, кафетерії, крамниці. Головною святинею міста є Валенсійський собор, в якому є велика реліквія для християнського світу – Святий Грааль. За легендою, саме з цією чаші апостоли здійснювали причастя під час Тайної вечері. Цю святиню офіційно визнав Ватикан. Святий Грааль доставили в Іспанію у 1437 році.

Атмосферу середньовічності тут підсилюють велетенські вежі – Торес де Кварт та Торес де Саранос. Зовні відрізнити їх непросто, проте довколишній антураж сильно різниться. До Торес де Кварт щільно туляться житлові будинки, натомість Торес де Саранос, який на околиці центру, «дихає» значно вільніше. Височенні ворота веж (заввишки із шестиповерховий будинок, їх збудували ще римляни) справляють неймовірне враження. Тут часто юрмляться туристи, бо проходження крізь відчинені ворота веж викликає неабиякі емоції.

Неподалік центру є «зелена артерія» міста – сади Турії. Колись тут протікала річка, проте після того, як її русло змінили, місцина перетворилася на зелену оазу, зі справжнім розмаїттям насаджень та екзотичних дерев, попід віттям яких валенсійці здійснюють ранкові, обідні та вечірні пробіжки, займаються йогою, читають. Сади тягнуться вздовж дев’яти кілометрів.

Варто сказати, що культура спорту тут дуже поширена. Валенсійці чимало часу приділяють фізичним навантаженням, спорт є невіддільною частиною їхнього життя. Тут відбувається низка марафонів, які приурочено до свят і до яких мешканці Валенсії ретельно готуються.

Магнітом для туристів є футуристична частина Валенсії. Тут є Центр наук та мистецтв – величезний комплекс, який поєднав найбільший в Європі океанаріум з оперним театром та інтерактивним музеєм наук, в якому можна виміряти своє теплове поле, побувати у справжньому космічному кораблі та побачити, як вилуплюються з яйця курчата. Автор футуристичного комплексу Сантьяго Калатраві створив його потужним контрастом до історичного центру Валенсії, проте містяни дуже люблять футуристичний район і вельми пишаються ним.

Неймовірним додатком до цього архітектурного свята, яким видається для туриста Валенсія, є близькість моря. До його побережжя курсують автобуси, трамваї. Лишень вийшовши із транспорту, вже на зупинці ти вдихаєш на повні груди його солоність.

Захопливе було дізнаватися про гастрономічні традиції валенсійців. Їжа тут – серйозна та відповідальна річ, а місцеві трепетно ставляться до кожного обіду та вечері. Ще Валенсія – батьківщина паельї. Тут цю страву подають у всіх можливих варіаціях, а 19 березня, у День святого Йосипа, паелью готують на вулиці на вогні у велетенській сковорідці. Проте, як діляться містяни, не всі вміють готувати цю страву, адже рецепти її передають від одного покоління до іншого, вони є справжньою родинною таємницею. Фірмовим напоєм є «Вода Валенсії» – суміш апельсинового соку та вина.

Хоча традиційна кухня має у Валенсії велику популярність серед туристів і місцевого населення, останніми роками разом із глобалізацією в місті з’явилися страви на будь-який смак від майстрів Азії, Середнього Сходу, Європи та Латинської Америки.

Місто на межі контрасту залишило приємні спогади. Комфортна Валенсія передувала багатолюдній Барселоні, а тому в пам’яті залишилась як медитавний куточок темпераментної Іспанії. Про Барселону та її архітектурні дива вже скоро читайте на «Вголосі».

Роксолана Савчин, «Вголос»