У 1863 році відбулося Польське повстання. Загалом шість разів поляки піднімали невдалі повстання за відновлення своєї державності. Лише сьома польська спроба у 1918 році закінчилася успіхом – відновленням польської державності.

Отож, 1863 рік – рік чергового польського повстання, яке було придушене. Зрозуміло, що тодішній російський уряд стривожило національне питання. Тоді ж він і звернув увагу на головну поневолену націю Російської імперії. Так що ті польські невдачі відбилися рикошетом на нас, а уламки польського неуспіху посипалися на Україну. Того ж року міністр внутрішніх справ Російської імперії Валуєв видав таємне розпорядження про заборону української мови, обов’язкове для виконання всіма службовцями.  Українською мовою не можна було викладати. І до того це не практикувалося, а тепер було остаточно заборонено. Заборонене було і друкування українських текстів. Це розпорядження написано цікаво. Вони казали, що допустити літературу на малоруському діалекті – це означає підготувати ідею для відокремлення бодай у майбутньому Малоросії від Росії.

Вони розуміли, що роблять. Спочатку йде сепаратизм мовний, що ми маємо окрему мову, а потім приходить до голови ідея, що треба мати окрему державу. Пізніше, коли в умовах Галичини, де українська мова не була заборонена, виросло так зване мазепинство, як вони казали, тобто українська ідея про відокремлення України від Росії та Австрії, про створення самостійної Української держави, Валуєвський указ був першим у цьому плані.

Я у своїх студентів питаю, коли в Україні був найбільший пік українства. Студенти кажуть: козацтво. Так, козацтво – це те, що ми дуже любимо. За козацтва ми мали самостійну державу, але приєднану до Речі Посполитої або до Російської імперії. А от у княжі часи ми мали не тільки державу, але й імперію. Бо за часів Володимира Великого і Ярослав Мудрого, а Ярослав Мудрий – це був пік розвитку Української імперії, то тоді Україна не тільки сама мала державу з центром у Києві, а й мала колонії. Це теперішні території Росії, Білорусії і навіть частина Естонії, а за Ярослава Мудрого навіть Південна Фінляндія.  Це був найкращий час у нашій історії.

А коли ж найглибша яма в нашій Українській історії? Це ХІХ століття, коли навіть саме існування  української нації було заборонене. Офіційна теорія звучала так, що України нема, що її видумали німці, щоб відділити цю багатющу землю від Росії. Вони вважали, що це все Росія – від Карпат аж до Камчатки. Ось так було поставлено питання в Валуєвському указі. Але і Валуєвський указ ще не був найбільшим лихом для українців. Згідно з Валуєвським указом ще можна було друкувати українською мовою народні пісні, казки, тобто фольклор. На сцені теж можна було виконувати пісні українською мовою.

Пізніше, через кільканадцять років, у 1876 році, цей указ був повторений так званим Емським указом. Чому Емський указ? Тому що цар відпочивав тоді у Північній Німеччині, на курорті Емськ, і там видав указ, який у нашій історій називається Емським, про заборону української мови. Цей указ був ще жорстокішим. Навіть пісні українською мовою на сцені чи в театрі заборонялися. Уже не можна було нічого говорити українською мовою. Були такі моменти абсурдно, але кумедні. Українські пісні тоді перекладали на французьку мову (вона була тоді популярна), і виконували французькою мовою.

Цей указ був найжорстокішим. У німецькому місті Емськ українська діаспора поставила таблицю на знак протесту проти такої російської акції. У 1882 році цей указ був ще підтверджений. Так що ХІХ століття було найтяжчим. Саме існування нації було заборонене. Така теорія була, що України нема.

Путін у час московського нового наступу відновлює старезну історію ХІХ століття, яке було найтяжчим в історії українства. Це було століття виживання. А той факт, що ми вижили, показує живучість і силу української нації. Це не так просто, як декому здається. Як історик знаю, що за весь період, поки існує людство, зникли тисячі мов, і ті народи злилися з іншими народами. Тисячі таких прикладів можна навести. Коли ми, українці, порівнюємо, чому ми не такі, як французи, англійці, німці, відповідь проста: ані французи, ані англійці, ані німці не були під таким тиском, як ми. Ніхто ніколи так не забороняв англійську, французьку чи німецьку мови, як українську у ХІХ столітті.

Розповідь записала Ганна Врублевська