Практично коли закінчувалася Друга світова війна, у квітні 1945 року у Сан-Франциско зібралися представники усіх держав-переможців і вирішили зорганізувати Організацію Об’єднаних Націй. Там же вона і була заснована. Потім її центром став Нью-Йорк, де зараз розташований будинок ООН.

Цікаво, що тоді, коли утворилася ООН, Москва одержала три місця. Як це так? Адже кожна держава має одне місце. Тоді Москва схитрувала, сказавши, що український і білоруський народи понесли великі жертви у боротьбі з фашизмом, то треба, щоб Українська РСР і Білоруська РСР мали свою окрему делегацію в ООН. Насправді ж ніякої самостійної політики ні українська, ні білоруська делегації не вели. Це були звичайні сателіти, звичайні „шестьорки” Москви. От у тому і полягав прикол, що Москва мала три голоси при голосуванні.

Так було довго-довго, аж поки Україна нарешті не стала самостійною. Тоді і українська делегація стала окремим, самостійним голосом в ООН.

Але для нас цікавий інший аспект цієї теми, бо 1945 рік – це не був початок. Початок був ще у 20-х роках ХХ століття, коли закінчувалася Перша Світова війна. Тоді була зорганізована Ліга націй. То було ще не на американському континенті, а в Женеві. Тоді ще вважалося, що центром світу є Європа. Потім, спочатку центром став спочатку Чикаго, а потім Нью-Йорк.     
У нас про це мало говорять, бо деякі світові сили не зацікавлені, але фактично центр світу перенісся з Нью-Йорку в Токіо. Найбільший банк світу, який має актив 1,3 трильйона, – в Токіо. В Японії тепер центр світу. Найбільша банкова біржа світу вже в Токіо, а не в Нью-Йорку. Так що це перенеслося вже туди, на схід. 

Коли організувалася Ліга націй, Україна не мала своєї держави. У 30-му році, коли українці почали терористичну акцію проти польських осадників, то поляки зробили пацифікацію, так зване умиротворення. Тобто, вони йшли і били все українське. Як би ж то вони шукали українських терористів… Вони приходили до Просвіти, до організацій сільських господарів, і все розбивали, щоб зруйнувати будь-яку українську установу.  Це скоро стало відомо у світі. У першу чергу почали писати німецькі, французькі, англійські газети, а тоді виявилося, що українське питання вже вискочило за межі європейського та американського світу, за межі тих двох континентів, бо почали писати японські газети. Нарешті українське питання прорвалося на азіатський континент. Японські газети писали, коли в Лізі Націй стало питання, щоб Польщу осудити за те, що вона знищує все українське тільки тому, що це все українське. Це звичайний расизм, який осуджується. Виявилося, що Україна не могла сама себе репрезентувати, бо не мала державності. Хто ж Україну репрезентував у цьому питанні у Лізі націй? Японський делегат. Саме японський делегат став захисником українських інтересів.

І пізніше, в 1938 – 1939 роках, коли утворилася Карпато-Українська держава, маса газет світу писали про українське питання, і не тільки німецькою, французькою та англійською мовами, але і японською. Японські газети дуже сильно про це писали.

Це природно. Бо з римських часів відомо, така була римська формула: товаришуй не зі сусідом, а через сусіда. Бо зі сусідом сваришся завжди як не за курку, то за гуску. Отже, наш такий природний союзник із другого боку Росії, за Сахаліном, це Японія. Потім прийшов Путін, старий кагебіст, мусимо тепер бути в обороні. Але, здається, що та епоха вже закінчується. Знову буде епоха московської слабості. Але довго ми ще будемо мати клопіт із нашим східним сусідом – із Москвою. Японія має такі ж клопоти.

Ця тема в нас ще не починалася, бо японська політика давно до цього готова. Ось такий простий і промовистий факт. Де найкраща кафедра української мови, кафедра українознавства за межами України? У Токіо, в Японії. У Токіо найкраще вивчають українську мову і українську всю тематику взагалі. Цікаво, коли приїжджають дипломати до Києва, то вони по-російськи говорять і кажуть, що мови подібні, то ми знаємо російську мову і будемо російською спілкуватися. Японці ж спілкують по-українськи, бо вони вже з Токіо знають добре українську мову. Так що японці на тему України звернули увагу. Наша українська політика поки що до цього ще не доросла, але завтра, без сумніву, доросте.

Записала Ганна Врублевська