Валя Швачко – особлива людина. У дитинстві вона танцювати не вміла. У студентські роки захопилася історичними танцями. Розповідає, що спершу їй було важко вловити ритм і рухатися вправно. Проте роки наполегливої праці і жаги до улюбленої справи – і тепер вона сама керує студією стародавніх танців «Бельтайн». Надихає інших. Ще – вона вегетаріанка. А три роки тому Валентина захопилася фаєр-шоу. Виступає з колективом «Княжа Забава», який очолює Артем Боднар.

Валя, що надихнуло тебе почати танці з вогнем?

Я захоплювалася подругами, які цим займалися. Фаєр-шоу – це красиво. Заворожує погляд. «Стихійно».

Фаєр-шоу потребує надзвичайної координації рухів. Як тобі вдалося її досягнути?

Ну, до надзвичайної координації ще дуже далеко. Спочатку дуже незвично, коли руки працюють незалежно одна від одної. Для мене це складно. Тому доводиться відпрацьовувати кожен елемент, розкладаючи його на простіші рухи. А коли розум і тіло звикають до них, можна пробувати об’єднувати їх в одне ціле. 

Скільки часу тобі знадобилося, аби навчитися?

Я би не говорила про це в завершеній формі, адже нема межі досконалості. А певний мінімум я змогла показати місяців за чотири занять. Комусь вдається швидше, комусь довше.

Що ти відчула, коли вперше станцювала з вогнем?

О, я пам’ятаю це відчуття досі. Часто люди бояться тримати вогонь у руках, працювати з ним. Для мене ж це була абсолютна ейфорія, захват і переповнення бурхливою радістю.

Де ти виступала?

На фестивалях – історичних, творчих, міських. Нас часто запрошують на особисті святкування та корпоративи. Переважно у Львові та Західній Україні. Надзвичайно сподобалося виступати цьогоріч на фестивалі давньоруської культури «ТуСтань!», що проходив біля Сколе. Подумуємо про виступи за кордоном.

Які цікаві випадки траплялися з тобою на виступах або репетиціях?

Було багато веселих і нестандартних ситуацій. Від забутого на виступ елементу костюму до ночівлі посеред лісу в автобусі, що поламався. Ми двічі виступали в Івано-Франківську, і обидва рази запізнилися на наш нічний поїзд. Перший раз ми запізнилися на 6 хвилин, а потяг запізнився на 10. Ось так нам пощастило. А вдруге запізнилися хвилини на 3, проте, цього разу довелося чекати на вокзалі півночі. Ми бігали по перону за потягами і просилися, щоби нас взяли хоча би в тамбур. Інші пасажири просили провідників разом з нами.

Але найцікавіше те, що обидва рази ми настільки поспішали, збираючись з виступу, що, по-перше, забували якісь речі, а, по-друге, навіть не встигали переодягнутись. Можна собі уявити, як виглядають дівчата, що залітають вночі на вокзал у костюмах східних танцівниць. Вимазані сажею, пахнуть пальним. Із купою торб і різних незрозумілих речей у руках.

Розкажи будь ласка про свої сценічні костюми.

Сценічні костюми ми зазвичай придумуємо та шиємо самі. Коли народжується ідея нового номеру, дуже багато часу іде, власне, на їх виготовлення... Хотілося би кожного разу робити щось цікавіше та яскравіше. Дуже важливо, аби костюми були зручними. По-перше, часто доводиться швидко переодягатися. По-друге, ми в них дуже активно рухаємось, а руки зайняті – посеред виступу важко на собі щось поправити. І ще один момент: використовуємо, переважно, природні матеріали – шкіра, натуральні тканини – вони не плавляться від вогню, хоча теж горять. Ми частенько виступаємо в костюмах середньовічних артистів чи валькірій.

Розкажи про людей, які виступають разом з тобою.

Вони – мої друзі. З деякими бачуся мало не щодня. Це непересічні особистості. Наприклад, Таня на Книжковому форумі презентувала свою книгу про фаєрщиків – «Fire Love». Ми з Дашею йогою захоплюємося. Хтось дуже працьовитий, хтось завжди порадує нестандартною ідеєю, хтось виручить в будь-якій ситуації. Я думаю, мені дуже пощастило працювати в такій команді.

Як до твого захоплення ставляться родичі?

З великою цікавістю. Завжди просять показати нові фото чи відеозаписи з виступів. Приходять подивитися вживу. Мама мені навіть допомагає з костюмами (усміхається).

Що ти побажаєш нашим читачам?

Не вагатися пробувати себе у тому, до чого лежить душа! І вкладати у все, що ми робимо кожного дня, трішки натхнення.

Фото Сергія Костюченка