Це вже друга книга-фотоальбом на Шевченківську тематику (перша – «Шевченкова посвята» вийшла торік і визнана «Книгою року») і дев’яносто перший фотоальбом відомого львівського фотомитця,  заслуженого діяча мистецтв, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, професора Львівської академії мистецтв Василя Пилип’юка. То ж про високе в поезії і фотомистецтві, про справжнє покликання митця і нові творчі плани фотомайстра у розмові з ним.

Як виник задум  фотоальбому, де б поруч були картини Шевченка і Ваші світлини?

Я довго мучився над ним. Наближалося  200-ліття Тараса Шевченка і я хотів щось зробити оригінальне, цікаве. Зараз видають про Шевченка багато … Спочатку думав просто відзняти місця, описані в його поезіях, але зазирнув в архіви Національної бібліотеки ім. Стефаника і знайшов папку з 69-ма роботами Шевченка. 90 років ніхто у цю папку не дивився… Вирішив відсканувати роботи і проїхатися тими місцям, які на них зображені. Так вибрав тему і концепцію «Шевченко і Україна».

Я відібрав 49 малюнків-ескізів і об’їздив всю Україну. Під час поїздок траплялися різні цікаві випадки, навіть казуси. Й відзняти просто якусь місцевість за твором Шевченка не так просто: спочатку її треба знайти. Траплялись такі місця, які довелося довго шукати, наприклад, Суботівський шлях. Ніхто не знав де він. Я його знайшов, ідучи сім кілометрів пішки по бездоріжжю. Впізнав той пагорб і точно в тому ж місці, де Шевченко малював, сфотографував – один до одного. І це означає не просто прийти,  натиснути на кнопку і зафіксувати. Потрібен був або захід сонця, або ж схід сонця – щоб природа допомагала малювати цю картину. Таким чином я заговорив про малюнки Шевченка своїми фотометафорами… За 150 років цього ніхто не зробив.

Другу книжку-фотоальбом я зробив із того, що залишилося в фотоархіві. Зробив її в рекордно короткий термін – за три місяці. Ще мрію зробити третій том і проїхатись Шевченковими місцями в Казахстані, в Литві, по інших місцях закордону, не відкладаючи це в довгу шухляду. Я – лауреат Шевченківської премії, і хотів поставити цьому українському генієві свій пам’ятник творчості. Одного вечора мене просто осяйнуло. Робота була запланована як державне видання, і мені вже було легше зачепитися і за фінансову сторону. Тепер ця виставка з презентацією книжок помандрує: днями відкриється у Дрогобичі, потім – у Моршині, Трускавці, далі – в Івано-Франківську.

За цих півроку я вивчив Шевченка більше, ніж за ціле життя: занурився в його літописи, в книгу Івана Дзюби. Розумів, що треба щось робити, а ніхто не давав ніяких пропозицій. У деяких кадрах є режисура: треба було знайти «малого Шевченка», якому 12-13 років, розчистити невеличкий ставок в кінці обійстя в Шевченковому, який викопав ще  Грицько Шевченко, і загнати туди качок. Я гнав вісімнадцять качок, а дійшли тільки сім, решта повтікали. Годинами вичікував, поки вони там будуть  хлюпатися… Інша робота ілюструє рядки з поезії «Налетіли чорні круки». Я за ними метрів двісті ходив городами…

Презентований фотоальбом – дев’ятий із серії «Постаті». Уже вийшли фотоальбоми про Івана Франка, Миколу Колессу, Дмитра Павличка, Георгія Кирпу, Святослава Гординського, Бориса Возницького, Михайла Поплавського, Михайла Павловського. Десятим із цієї серії, мабуть, буде фотоальбом про Леоніда Кравчука. Ну і звичайно, зараз моє серце тягнеться до Лесі Українки, і я паралельно працюю над цією темою. Буду щасливий, коли зроблю третій альбом про цих наших великих сподвижників культури. А попереду ще багато імен – людей, які б хотіли увійти в цю серію, але йде серйозний відбір, бо це мають бути справді великі українці, люди, які зробили чи роблять багато для становлення нації і держави.

За що Ви отримали Шевченківську премію?

За фотокниги «До тебе полинуть» про Лесю Українку, «Живиця» і «Львів». Це було в 1993 році. Премію вручав Олесь Терентійович Гончар, він тоді був головою комітету. На жаль, я єдиний з фотохудожників, який удостоєний цієї високої нагороди в незалежній Україні.

Пригадуєте, якими були Ваші відчуття тоді і наскільки ця нагорода зобов’язує?

Хто б міг подумати, що хлопець із Покуття ( із села Новоселиця Снятинського району Івано-Франківської області) отримає  у столиці таку найпрестижнішу премію? Я сподівався на успіх, адже перед тим отримав звання заслуженого діяча мистецтв України, це теж висока нагорода, але Шевченківська премія для мене була тоді чимось незбагненним. Потім уже все життя я думав як себе вести, бо це звання зобов’язує бути весь час на передньому творчому плані, ніколи не зупинятися на досягнутому, й тому я весь час мріяв якомога більше зробити.

Я був у 61-й країні світу, і там виставлялися мої роботи, а об’їхав понад 100 країн, багато з них – з першим президентом Л.М. Кравчуком, з яким я поруч працював три роки.  Недавно він запрошував мене на своє 80-ліття…

Це високе звання зобов’язало мене захиститися, я отримав звання доцента і зараз є професором Львівської національної академії мистецтв, викладаю там фотомистецтво на різних кафедрах, але найбільша мрія мого  життя – відкрити в академії кафедру фотомистецтва.

Вийшов 91-й фотоальбом. Як Вам це вдається?

Недоспані дні і ночі. Шістнадцять років я не був у відпустці. З виходом нового твору ніколи не зупинявся і не казав: «Досить!» Мені весь час чогось не вистачало… З покійним Борисом Возницьким ми започаткували серію «Золота підкова України» – з передмовою поета Романа Лубківського. Там сказано, що ця серія складається з шести книг: спочатку Львівщина, потім іде Волинь, Тернопільщина, Центральна Україна, Східна. Є над чим працювати. А шостим томом був запланований Крим. Як тепер буде – побачимо. Я вже маю велике напрацювання архітектурних пам’яток Криму…

Коли Ви вперше взяли в руки фотоапарат?

У дев’ять років. Мені подарував його мамин брат, якого вивезли у Сибір. Він працював там начальником шахти. На ті часи він був багатим чоловіком. Одного вечора мене покликав сусід і показав, як народжується фотографія. Тоді це все треба було проявляти, промивати і так далі. Я був зачарований моментом, коли на чистому папері з’явилося зображення. Цей вечір став вирішальним для мене на ціле життя.

Дуже дякую за цікаву розмову.

Надія Пастернак