Василь Трач, голова фракції НСНУ у Львівські міській раді.

Пане Василю, фракція, яку Ви очолюєте, представлена найбільшою кількістю депутатів у Львівській міській раді. Як ви співпрацюєте з іншими фракціями?

Ми вважаємо, що не треба формувати відносини з іншими фракціями виходячи з цього. Протягом попередніх років нашою принциповою позицією було будувати взаємовідносини з колегами незалежно від того, скількома депутатами представлена та чи інша фракція. Ми всі прийшли виконувати спільну роботу, вирішувати спільні задачі. Ми намагалися йти шляхом спілкування, а не демонструвати силу. Але ми займаємо позицію поваги до інших фракцій, незалежно від їх чисельності.

Цього тижня буде прийматися бюджет розвитку і як, на вашу думку, відбуватиметься цей процес?

Мені не подобається, як приймався загальний фонд бюджету, як зараз приймається бюджет розвитку. Можливо, я надто консервативний, хоч себе таким не вважаю, але мені не подобається такий підхід до формування бюджету: давайте ми його зліпимо як-небудь, а потім розберемося. Не хотів би вживати якихось яскравих слів – авантюризм, аферизм, але щось інше не дуже пасує до цього процесу.

Я вважаю, що ми повинні приймати реальний бюджет, а це означає, що треба сформувати реальні надходження і на їх базі формувати видатки на всі роботи, які наразі є найбільш проблемними в місті. Сьогодні у бюджеті розвитку нам пропонується закласти суму набагато більшу за минулорічну. Спочатку з цієї цифри можна посміятися, але потім вона починає лякати.

Багато депутатів нарікали на загальний фонд міського бюджету, але ж він формувався на основі державного?

Державний бюджет сформований за дивними принципами. Він має розбіжності з дійсністю в межах 50-70 мільярдів. Але це не означає, що я, як відповідальна людина в міській раді, повинен йти тим самим шляхом. Ми надуватимемо бюджет, видаватимемо бажане за дійсне, а закінчиться все великим пшиком.

Можливо в Києві мають якісь інші думки – планують залучити позику або думають надрукувати гроші. Але ж ми в місті не надрукуємо грошей. Тому нам треба виходити з реалій. Ми є ближче до тих людей, перед якими несемо відповідальність, Київ – далеко і вважає, що може задурити людям голови.

Недостатність коштів в бюджеті хочуть покрити за рахунок внутрішніх запозичень. А це означає, що національний банк має провести додаткову емісію. Такий шлях може привести до інфляції, тому це не може бути єдиним вирішенням питання. Навіть, якщо ми будемо так діяти, то мають бути ще паралельні шляхи, ми маємо знати, куди ті гроші скерувати.

Що стосується Львова, я вважаю, що є всі можливості виконати загальний фонд бюджету.

Протягом року всі бюджетники отримуватимуть зарплату і проблем не буде?

Проблеми будуть. Але, якщо порівняти Схід України і Захід, то в тій ситуації, в якій ми зараз перебуваємо, ми маємо великі переваги. Хоча це слово не зовсім пасує для позначення ситуації. Там є велика промисловість, а у нас за цей час велику промисловість знищили.

Якщо розглядати місцевий фонд оплати праці, то близько 40% цього фонду складають виплати працівникам бюджетних галузей, тобто податки з їх зарплат сплачуються в міський бюджет. А основні поступлення в місцевий бюджет – прибутковий податок з фізичних осіб. Тому є реальні підстави виконати бюджет.

Але також є багато інших статей доходів, над якими треба попрацювати. Це є надходження від оренди комунальної землі та майна. Є резерви для поступлення коштів в бюджет, тому тут треба проявити ініціативу виконавчим органам влади, а вони особливої активності, великого ентузіазму у цьому напрямку збору коштів не демонструють.

Що стосується бюджету розвитку, який ми зараз обговорюємо, то я вважаю, що його також треба приймати на основі реальних цифр. Частина коштів, закладених у ньому, є позикою. Моя позиція така, що ми можемо брати позику для міста тільки в тому випадку, якщо вона буде на цивілізованих умовах європейського рівня, ставка у межах декількох відсотків. Це має бути позика від Європейського банку реконструкції і розвитку чи Світового банку, тобто від тих міжнародних фінансових структур, які кредитують довготривало і під малий відсоток.

Хоча, я вважаю, що виконавча влада у цьому напрямку також не допрацьовує. Зараз, наприклад, надають позику Молдові на 40 років під 4%. Також багатьом українським областям, правда, у тому переліку я не бачив Львова, на довгий термін надаються позики під реконструкцію комунальних підприємств в місті. Ми повинні брати позики на 20-30 років. Це реально, але треба ретельно готувати документи. Міжнародні фінансові інституції не дають гроші просто так без підготовленого проекту. А у нас є у що вкладати гроші – це і реконструкція комунальних підприємств, водоканалу, ремонт доріг, реформування житлово-комунального господарства. Але поки що, на мою думку, не треба закладати ці кошти в бюджет, тому що невідомо отримуємо ми їх чи ні. А пізніше можна буде внести зміни до бюджету.

Так, ці позики доведеться віддавати, але, якщо ми зробимо нові транспортні розв’язки, побудуємо нову дорогу від вулиці Ряшівської, це вирішить транспортні проблеми в місті. Але, наголошую, поки немає проектно-кошторисної документації, нам ніхто коштів не дасть.

Чому Ви акцентуєте увагу виключно на зовнішніх кредитах?

Що стосується внутрішнього запозичення у наших комерційних банків, то, я вважаю, що недоцільно брати кредит під 30%, це злочинно. Рентабельність таких проектів є невисокою, окупність розрахована на довготривалий період, тому такі внутрішні запозичення міській раді робити непотрібно.

Чи можна порівняти минулорічний бюджет Львова із цьогорічним?

Критичний аналіз виконання бюджету розвитку за 2008 рік не зроблений, а багато робіт не виконано, тому треба зробити певні висновки, хтось має нести відповідальність. Тому ми вважаємо, що перед тим, як приймати бюджет розвитку на 2009 рік, треба заслухати звіт про виконання бюджету за 2008 рік – на що ми використали кошти, ефективно чи ні, що зробили, що недоробили. Деякі роботи ми мали закінчити минулого року, а тепер переносимо їх на цей рік.

Якби це були власні кошти, то кожна відповідальна особа ставилася б до них інакше, а, якщо вони громадські, то можна легко приймати рішення. Я вважаю, що рішення щодо грошей – приватних чи загальних – треба приймати однаково відповідально. Тоді у нас все буде нормально.

Також треба прийняти програму підготовки до Євро-2012. Вже минуло 2 роки, як ми знаємо, що Львів буде приймати чемпіонат, але програму підготовки прийняли тільки за основу і нам не дають прийняти її в цілому!

До Львова приїжджав Девід Тейлор і є певні сумніви у тому, що Львів буде приймати Євро…

Я навіть не розглядаю такий варіант розвитку подій. Звичайно, що ризики є, але, я вважаю, що, якщо ми будемо робити все так, як треба, у нас є не менший шанс, ніж в інших міст. Все залежить від нас. Якщо ми будемо припудрювати всі наші болючі місця і казати, що у нас все гаразд, то нічого доброго з цього не вийде. Є такий період, коли вважаєш, що маєш час, заспокоюєш себе й інших, але настає момент, коли треба показувати реально зроблені речі.

Покажіть календарний графік будівництва стадіону – він має бути вивішений у кожному куточку міста! І щоб всі ми знали, наскільки ми відстаємо від цього графіку. Будівництво стадіону ми маємо спостерігати в режимі онлайн. Всі говорять, що техніка працює, щось робиться, а скільки вже повинно бути зроблено? Ми маємо знати всі цифри – у нас вже немає двох років.

Нам треба жити у реальному вимірі, а не думати, що, коли приїде ревізор, ми замилимо йому очі. Певний час так треба було робити, а сьогодні вже все. Тому треба прийняти програму по Євро. Давайте не будемо дивитися на державу, а робити те, що ми маємо робити. Якщо треба буде щось скорегувати після рішень уряду, ми це зробимо.

Що Ви можете сказати стосовно фінансування будівництва стадіону?

Окремо на пленарному засіданні, я вважаю, треба виділити питання джерел фінансування будівництва стадіону. Ми повинні сказати громаді, за рахунок чого ми будуємо стадіон. Ми задаємо питання заступникам міського голови і вони кажуть, що будівництво відбуватиметься за рахунок державного бюджету, а Іван Васюник каже, що нічого з державного бюджету ми не отримаємо. Значить, треба сказати, що будемо будувати за рахунок міського бюджету. У нас таких грошей немає, значить треба десь їх взяти! Чи може ми звернемось до міської громади, щоб всі скинулись… Може інші, кращі думки прийдуть. Тому я пропоную прийняти окрему ухвалу про джерела фінансування стадіону.

На мою думку, фінансування має відбуватися на паритетних засадах – частину коштів має дати державний бюджет, частину – обласна рада, яка любить займати контрольну позицію, частину – місто. Євро не приймає місто Львів, чемпіонат приймає Україна, приймає Галичина, Львівщина. Сьогодні в області є достатньо ресурсів і майнових, і земельних. Може механізмів нема. Нічого, коли захочуть, знайдуть механізми! Для мене буде зрозуміло, коли фінансування буде відбуватися спільними зусиллями. Дороги будуть будувати не тільки на Львівщині, а по всій країні. І це буде вигідно всім!

Державні мужі від громади не повинні займати лише спостережну позицію.

Як Ви вважаєте, чому так сталося, що Львів втратив інвесторів для будівництва стадіону?

Профукали виконавчі органи влади. І відповідальність несе, на мою думку, міський голова. Він взяв на себе персональну відповідальність із залучення інвестицій. Реально тендер не проводився і якимось іншим способом обрали "Альпіну". Львівська міська рада взяла на себе відповідальність тільки в серпні, коли нам сказали, що все пропало, інвестора немає і треба приймати рішення. Депутати тоді прийняли рішення, що беруть на себе відповідальність за фінансування будівництва.

Яким буде подальше життя стадіону, після проведення чемпіонату?

Стадіон має бути в центрі суспільного життя. Від самого початку ми пропонували розпланувати територію навколо стадіону. Якщо ми визначили, що стадіон буде на Стрийській, значить треба, щоб місто Львів отримало розвиток у цьому напрямку. Там є багато території. Можна перенести туди адміністративні корпуси, бізнес-центр, створити там житлові квартали. Там має бути життя! Тоді ми би будували там окрім стадіону концертні зали, переводили б туди управління містом, розважальні центри, тоді би ми розвантажили транспорт. Сьогодні всі їдуть до центру. Так, тут дуже гарно, але ми можемо його не вберегти. Не можна жити тільки за рахунок потенціалу, який закладався сотні років тому.

Мені хочеться, щоби ми за 50 років свого активного життя побудували би щось таке, що через двісті років також будуть показувати туристам, як пам’ятку. Коли ми будемо створювати такі речі, то можна буде вважати, що місто правильно розвивається. Також ми маємо думати про те, щоб не забирати гроші в культури, медицини, освіти. У найгірших ситуаціях не мають страждати діти, інваліди, пенсіонери. Інакше ми робимо кроки назад.

Чи не вважаєте Ви, що підготовка міста до "Євро" відверне увагу від інших проблем?

Я можу сказати, що так не повинно бути, але реально, так воно й буде. Але ми нічого поганого не зробимо. Що таке Євро? Це стадіон, дороги, готелі, інфраструктура, в тому числі і туристична. Навіть, якщо Євро перетягне на себе увагу, я вважаю, що це нормально. Це так само, як в сім’ї – хочеться і ремонт зробити, і вдягнутися, і в театр сходити. Але треба себе в чомусь обмежувати. Правда не слід забувати, що людина мусить їсти і пити, міська громада також потребує необхідного.

В чому місто може дозволити собі обмеження?

Наприклад, не побудуємо басейни в школах чи не зробимо це у тій кількості, в якій хотіли. Але повернемось до того через два роки, тоді і поступлень в бюджеті буде більше, і ми зможемо зробити більше, ніж запланували. Зараз наш бюджет розвитку – копійки.

Як ви вважаєте, чи довго ще Львів буде жити в кредит?

Коли ми будемо у владі приймати рішення так, як їх приймає бізнес, коли матимемо бізнес-план якогось проекту, тоді ми житимемо інакше. Якщо ми знаємо, що проект окупиться через 5-7 років, але для цього потрібні додаткові інвестиції, тоді можна брати кредит, але не так необдумано, як зараз, мовляв, хай хтось віддає після мене. Потрібен бізнес-план під реальний проект.

Наприклад?

Якщо ми говоримо, що сьогодні для міста є актуальною реконструкція теплоенергетичного господарства, то треба приділяти цьому увагу. Вдома ми намагаємось економити або шукаємо альтернативні шляхи і робимо це самостійно, не чекаючи команди. Це ж стосується і міста.

Нам потрібна позика для реконструкції теплоенергетичних підприємств, але немає плану. І в мене закрадаються сумніви, що ті, хто цим процесом керує сьогодні, нездатні його виробити.

У цій галузі все зводиться до того, що "дайте гроші з міського бюджету і ми заб’ємо кілок в трубу" або погасимо борги за газ і будемо чекати наступного опалювального сезону. Не живуть комунальні підприємства завтрашнім днем – чи не хочуть, чи не вміють думати на 10-15 років наперед… Не виходить у них сформувати стратегію навіть на 3-5 років.

Я не сприймаю ту програму енергозбереження, яка сьогодні діє в місті. Щось там понаписували, а труба парує, вона не ізольована, гріє повітря. Коли у прогнозі погоди повідомляють, що завтра у Львові буде -2-3, то я думаю, що у Львові буде -1-2, тому що наше теплоенергетичне господарство підігріє повітря для нас. А це відбувається за рахунок коштів тих людей, які платять податки.

Чи є у Вас якісь пропозиції щодо теплоенергетики міста?

Моя пропозиція щодо теплоенергетичного господарства була б така: ми повинні залучити сюди іноземні інвестиції, створити спільне підприємство з компанією, у якої є досвід подібної роботи. І ми маємо дати тій фірмі всі можливості для управління.

У випадку спільного підприємства інвестор зацікавлений у прибутку, оскільки має свою частку у цьому. І тут я бачу перспективу.

Володіючи контрольним пакетом, ми маємо вплив на інвестора – всяке буває, але даємо йому можливість маневрування, можливість залучати гроші, підбирати людей. Ми говоримо, що в бізнесі має бути досвідчений інтелектуальний менеджмент, а в комунальному господарстві може керувати хто завгодно. Сьогодні там такі люди, яким не можна довірити розподілити тисячу, а вони ділять мільйони! Такий підхід я не сприймаю.

Які зміни мають відбутися в суспільстві, щоб ми вийшли на новий рівень?

Одного кроку замало, треба прийняти багато рішень. Як би це наївно і банально не звучало, але суспільство має бути готовим до самопожертви і дати шанс політичному менеджменту щось зробити, а менеджмент повинен цим шансом скористатися. Рішення мають прийматися болючі, це як з хворим – іноді йому треба зробити операцію, щоб вилікувати, а не завжди оперують під наркозом. Так само і з суспільством. Щоб вийти із цього стану, воно має перейти через біль, через проблеми. Але у нас ніхто не хоче чекати, всі хочуть жити добре вже сьогодні.

Я розумію, але сьогоднішнім розвиненим європейським країнам 50 років тому не так добре жилося. Але вони працювали – їм все не принесли з іншої планети, вони також пройшли через помилки.

Я вважаю, що за 5 років ми можемо провести якісні структурні реформи в Україні, але ці 5 років ми повинні дати. Я боюся, щоб ми не пішли у хибному напрямку, не розвернулися в іншу сторону – якщо повернемось назад, то витратимо ще більше сил. Немає значення чи ти є в опозиції, чи ти є при владі, якого ти кольору, роль відіграє ставлення до держави, в якій ти живеш. Мабуть, це мав би робити Президент – зібрати політичні сили і сказати, в якому напрямку рухатись, поставити перед ними задачу.

Якщо брати за точку відліку сьогоднішній день, то ми наближаємось до президентських виборів. З виборами Президента у суспільстві має з’явитися нова політична палітра або та, що є зараз, має змінити своє ставлення до суспільства. Одних треба просити, а інших – заставляти.

Зараз нових політичних сил немає, вони всі формуються під вибори, під конкретну задачу, всі намагаються перемогти, а далі жити так само. Ну не може так бути!

Ми маємо провести конституційні реформи. Президент повинен отримати більше повноважень, але разом з тим нести велику відповідальність. На мою думку, він має очолювати виконавчу гілку влади в державі. Зараз Президент одночасно має владу і немає її – він може критикувати, розказувати, як що зробити, але сам того не робить. Президент має проявити ініціативу, йому дали шанс на 5 років. Я думаю, що 4 роки нам буде боляче, а на 5-й, коли будуть перевибори, в того Президента будуть дуже великі шанси, якщо він піде правильним шляхом. І те, якою буде політична мозаїка, також буде залежати від Президента.

Сьогодні я не бачу політичних сил, є політичні проекти, які сформовані політиками-особистостями і, коли не буде цих особистостей, то не буде і тих партій.

Політична партія повинна декілька років працювати, починати знизу, продемонструвати свій рівень управління, свої знання, свою кваліфікацію в органах місцевого самоврядування. Це довго, а у нас у всіх немає часу, ми у владу хочемо вже і одразу високо. І у цьому проблема.