Львівські та довколишні до галицького П'ємонту митці і мисткині продовжують серіальну тему скульптурного ідіотизму. Цього разу об'єктом пожадання їх неприродньої пристрасті став Богдан-Ігор Антонич.

Після карикатурних пам'ятників Чорноволу та Пушкіну (хоча йому можна – він ж москаль негроїдної раси). Після обкурених проектів жертвами депортацій. Після величного пам'ятника (єдиного в 3-х іпостасях) Бандері-Леніну-Дзержинському в стилістиці совкового рагулізму. Після всього-усього – митці знову не підкачали, не зрадили жодних сподівань і явили народу усю хрєнотєнь махрової сов'єтизації та електрофікації.

З усією пролетарською ненавистю до світлого-вічного-доброго вони виставили в Палаці мистецтв метафорично-алегоричну халтурку під назвою "оглядова виставка конкурсних проектів пам’ятника Антоничу", де поклали на усе добре, що асоціюється з Антоничем – довгий і товстий кондомінімум (що й ілюструє проект № 11).

Залишаючи соплі для огляду пояснювальних записок від анонімних скульпторів, які як співає Ассаи "чешут брєд про душу", перейдемо до огляду виставлених на оглядальну діяльність творів так званого мистецтва.

Першу тенденцію просто можна оголосити пофігістичною.

До таких належить № 1, який відверто косить під підмісячне розважання товариша Шевченка над рядками "ніч яка місячна, зоряна, ясная" зі спробою викристалізації з них філософського каменю. №2 виявляє обізнаність автора зі спадщиною сюрреалізму, але те, що епатувало ще 100 років тому, можна зараз засунути коту під хвіст. Та й одноокий Антонич тут більше схожий на залишки Термінатора і цю його одноокість ніяк не підпишеш під кармічність 3-го ока. № 3 – тупняково перетворює Антонича на маленького принца Екзюпері.

Політ фантазії обходить 10-ю дорогою й проект № 4. Автор відмовляється від фігуративності з огляду на світогляд Антонича виходячи з його творчості. Білий камінь – це світла душа поета, яка так несподівано забралась на небо. Камінь обвиває гілля вишні без листків (бо це символізує тугу за поетом), оскільки творчість Антонича бере початок від природи. Єдиною перевагою цього номера є хіба що його мінімалізм. Приблизно коштує це щастя 200 000 гривень. № 9 тицяє у вічі худого Антонича, який виконує функції дяді Стьопи-міліціонера. Така радість вже коштує 500 000 гривень.

№ 10 під кодовою назвою "Антонич в присутності музи Сивили" повідомляє нам композицію у якій муза Сивила дарує поету талант і натхнення. З одного боку така тема копіює (чи плагіатить?) народження Адама самого Мікеланджело, з іншого ж – описуючи цю Сивилу, як давньоукраїнську богиню долі, якій подобаються вродливі пацики, він забуває про давньогрецьку Сивілу (від якої усе й повстало), яка звикла віщувати майбутнє, а особливо – різну недобру заразу. Ціна (приблизна) цього номера 250 000 гривень. № 11 ілюструє "Поета" вартістю 500 000 гривень та висотою 7 метрів. З висоти своєї поетичної дзвіниці він кладе свій прибор на усе навколишнє середовище. № 12 "Поет в задумі" (375 000 гривень) дарує бронзовий шлагбаум якогось замріяного задрота. Номери 16 та 20 без напрягу дарують глядачам нових Лєніних, Лєрмонтових і Маяковських. Ну й № 16 коштує 1 000 000 гривень.

№ 24 у своїй полум'яній алегоричності фінішує багатоавторський примітивізм схожістю до пам'ятника Шевченку у Львові. Чимось подібним (піплами на меридіанах) пантується № 8 під кодовою назвою "голова професора Доуеля". Автор даної композиції виявляє свою обізнаність з оформленням книжок науково-популярної фантастики у 70-х роках 20 століття, щоб впасти у запозичення, ще більш давнього періоду. Композиція відкриває глибокомистецьку душу поета й тому ціна її невідома.

Продовжує глибококруглу тенденцію № 6 "Сад поезії". Така концептуальність з променями-язиками буде коштувати 1 500 000 та буде поклонятись природі. № 5 (стирений відомо у кого) претендує за задумом автора на місце духовної і молодіжної тусовки, хоча слово "духовність" ніяк не може ототожнитись зі словом "молодіжний" й тим більше, "тусовка". Приплів автор до поета ще й весільні пари – а це вже повний абзац, якщо не сказати Пушкін. № 15 "Антонич у весільній брамі, яка символізує незнищенність матерії" відтворює ідею сходження поета на вершину слави та чомусь так схожий на оформлення дитячих книжечок (з шкільної серії) Олександра Копиленка, який так був закоханий у природу. № 17 завзято демонструє святкування Антоничем дня космонавтики разом з Юрієм Гагаріним десь на широких територіях московського ВДНГ (плюс ще одні асоціації з львівським Шевченком).

Фінішує метафорично-овальну тематику № 21 з крилатим та юним лірником, який залітає в суму 4 000 000 гривень. Згідно пояснювальної записки, алегорична постать буде зроблена з вапняку, а генератори диму і туману створять навколо неї фонову завісу – "цвітучий дим, синяву муть" (орфографію дотримано). І взагалі, композиція швидше нагадує сутінкову тьолку ображену вампіром, а не Антонича. Хіба що невідомий автор натякає на його голубизну, або змальовує Антонича з образу Івана Богослова чи одного з ангелів.

5-м колесом до воза будуть номери 18 (19) та 22 (23). № 18 демонструє поставу воіна-асвабадітєля у священичому облаченні в дупу якого живописно вписане символічне колесо. У № 22 (250-300 000 гривень) композиція розбігається між іліадними колісницями, долею пророка Іллі та псевдоєгипетських воїнів з фільму Зоряна Брама. Загальна механізація приписується богу з машини (deus ex machina). Але якщо усім відомо, що до забужан Бог приїхав на січкарні, то незрозуміло, що Він робить разом з жителем Лемківщини Антоничем?

Номери 13 та 14 дарують глядачам піонерську радість піонерських таборів зі звисаючими соплями тінейджерського віку та різними одомашненими тваринками (типу оленяток). № 14 ще й різноманітниться харе-крішною подобою на багаторукість.

На десерті крутиться № 7 – найбільш імбіцильні композиції виставки. Тут вже немає жодних слів, а лише шматочок гнилого паперу у файлі на якому друкарською машинкою вибито наступне: "Автори проекту представили динамічний образ поета-мислителя. Використані на професійному рівні пластичні засоби розкривають складний образ поета. Ліпка передає мерехтіння світла і тіні, а також фібрацію форм, позбавляючи застиглості та статичності форм образу".

От і все малятка. Такий він метафорично-алегоричний Антонич в уяві львівських скульпторів. І як про таку убогу подобу на творчість не сказати услід за Хрущовим – підараси!

коврик: loustal.net