Якось Андрухович написав свій славнозвісний роман „Дванадцять обручів” і розворушив кубло емоцій у багатьох літературознавців. Проте книжка успішно продалась, люди паралельно почали шукати старі видання Антоничевої поезії, поет ставав все популярнішим. Принаймні про його існування вже чуло трохи більше людей. А ще Антонич не просто талановитий український поет, це той поет, котрий на європейському рівні дивиться достойно. До речі, Андрухович писав про це у своїй дисертації, яку чомусь не захистив.

Перша монографія про Антонича була написана у 1967 році, але видана лиш двадцять років по тому. Її написав професор М. Ільницький, але у його доробку ще багато цікавих розвідок з творчості Антонича. У цій ситуації не хочеться перетворитись у людину, котра має на меті гарно написати про „геніального” письменника, використовуючи красненькі епітети. Просто так роблять завжди у випадках з літературою, створюють образ ідеального, надреального чоловіка, ставлять на видних місцях пам’ятники, які згодом перетворюються на місця для тусовок і все. Антонич удостоївся, як сказав В. Неборак, „розрушеною могилою на Янівському цвинтарі і маленьким барельєфом на Городоцькій.” Не все так печально.

Сьогодні, у дзеркальній залі Франкового університету був Антонич. Таки був, для тих, кому він небайдужий, принаймні. До того ж двічі – під час презентації „Великої гармонії” та монографії Л. Стефановської „Антонич і антиномії”.

Книжка „Велика гармонія”, яка вийшла нещодавно у видавництві „Літопис”, містить вірші українською та англійською мовою. Перекладав М. Найдан, професор Пенсільванського університету. Професор Р. Зорівчак наголосила сьогодні, що переклади дуже високого рівня. Окремі вірші читались окремими людьми (В. Небораком і М, Найданом), різними мовами.

І раптом до зали зайшла молода, красива жінка, з дуже приємною зовнішністю. Сіла збоку, Юрко Прохасько, один з модераторів зустрічі, попросив її сісти ближче. Це була авторка ще однієї монографії про Антонича. „Антонич і Антиномії”. Професор Ільницький, той що Микола, бо власне був інший професор Ільницький, власне, той, що Олег і відомий, як знавець українського футуризму, так-от Микола Ільницький схвально відізвався про цю книгу, правда зауважив про трохи за різке ставлення дослідниці до М. Гнатишака, українського літературознавця періоду міжвоєнного двадцятиліття.

„Мертвий півень” співає пісню про „Золоту Євангелію”, на слова І. Калинця (назва збірки Антонича). Поет, з творчістю якого формувалось не одне покоління – І. Римарук, Ю. Андрухович, В. Неборак, С. Жадан – без благословення Антонича вони не обійшлись, це все ж таки щось значить.

„Мертві авта”, „сонна лімузина”, „про дівчат і про купців”...і т. д. – Стефановська про це власне згадувала, а ще пропонувала все прочитати в її книжці.

Очікування великих баталій з приводу „Дванадцяти обручів” не справдились. А може так і треба.

„До щастя треба мало: гармонії. Амінь”

фото: www.artvertep.dp.ua