Причому лише шість років тому картина була кардинально іншою. Тоді США були найбільшим торговим партнером для 127 країн, а Китай – для 70. Тепер ці держави помінялися місцями.

Пекін відчутно тіснить американців і європейців у будівництві, машинобудуванні та видобутку корисних копалин в Азії, Африці та Латинській Америці. Навіть такі союзники США, як Південна Корея та Австралія, потрапили в китайську економічну орбіту. В Алжирі китайці легко перемогли французьких конкурентів (які донедавна вважалися повними господарями на півночі Африки) і уклали контракт на 12 мільярдів доларів на будівництво магістральних доріг та спорудження Великої мечеті (на 1,3 млрд).

Китайський вплив зростає не тільки в Азії, Африці, але і в Латинській Америці, яка завжди вважалася виключною сферою впливу США. «Центр ваги світової економіки змістився на Схід», – заявив Маурісіо Карденас, міністр фінансів Колумбії, обсяги торгівлі якої з Китаєм зросли з 2001 року в 10 разів.

Про Далекий Схід навіть і мови немає. Щойно стало відомо, що Японія, Китай і Південна Корея прийняли рішення про проведення переговорів з приводу угоди про вільну торгівлю. Всі три країни міцно пов’язані торгівлею і взаємними інвестиціями, їх сукупний ВВП складає 20% від світового, і 70% від ВВП країн Східної-Азії. Переговорам не завадила навіть територіальна суперечка між Пекіном та Токіо навколо архіпелагу Сенкаку (японською) або Дяоюйдао (китайською) в Східно-Китайському морі (докладніше читайте У Китаї проходять антияпонські мітинги).

Агентство Associated Press стверджує, що нині відбувається наймасштабніші зміни в співвідношенні сил з часу Другої світової війни. В результаті змінюється спосіб життя і бізнес на величезних просторах – від Африки до США. Американські фермери засівають все більше площ соєвими бобами, щоб вигідно продати їх Китаю, а курси китайської мови в багатьох країнах зрівнялися за популярністю з англійською.

Експерти пов’язують великий китайський наступ у першу чергу з приходом 10 років тому на посаду генерального секретаря Комуністичної партії Китаю (фактично, глави держави) Ху Цзіньтао. Тоді економіка Китаю лише трохи перевищувала за обсягами економіку Італії, країна щойно увійшла до Світової організації торгівлі й перебувала на узбіччі глобальних фінансових потоків.

За 10 років Китай здійснив стрімкий ривок в усіх сферах, ставши, фактично, світовою наддержавою з могутньою економікою, стабільною фінансовою системою, сучасними збройними силами (докладніше – Український крейсер, що став китайським авіаносцем, лякає США), міжнародним авторитетом у вирішення різноманітних світових проблем. Недарма позиція Китаю (нарівні з Росією та США) вважається ключовою в розв’язанні сирійської кризи.

Апофеозом демонстрації китайської могутності стали Олімпійські ігри 2008 року. В країні були введені в експлуатацію нові дороги, аеропорти і високошвидкісний залізничний транспорт. Іноземці з подивом констатували, що Китай насправді – надзвичайно сучасна країна, що розвивається шаленими темпами.

Китайський імпорт нафти й інших видів сировини викликав бум у видобувних галузях Азії, Африки і Латинської Америки. Китайський попит на сталь для машинобудування та будівництва ріс так швидко, що його заводи тепер споживають половину світового видобутку залізної руди. Замбія, великий виробник міді, «перейшла на бік Китаю» в 2000 році, Австралія, експортер вугілля та залізної руди, – в 2005-му, Чилі, ще один постачальник міді, – у 2009-му.

До Китаю перенесли складальні цехи Apple, Samsung, Nokia та інші електронні гіганти. В результаті поставки з Китаю мобільних телефонів, телевізорів з плоским екраном і комп’ютерів зросли за останнє десятиліття в сім разів, їх оцінюють в майже 500 мільярдів доларів. Завдяки цьому Китай перетворився на головного замовника високотехнологічних компонентів з Південної Кореї та Малайзії.

Нещодавно південнокорейська компанії ENA Industry, яка протягом останніх 10 років постачала запчастини для американських автозаводів, заявила, що повністю переорієнтовується на Китай.

Так само вчинив французький автомобільний концерн Renault, який оголосив про наміри збудувати завод у Китаї, який щорічно випускатиме до 200 тисяч автомобілів. Вартість будівництва оцінюють в 6,5 мільярда юанів (понад мільярд доларів США).

Наприкінці листопада ще один великий європейський автовиробник – німецький Volkswagen – оголосив, що в 2013-2015 роках інвестує в спільні виробництва з китайськими компаніями майже 13 мільярдів доларів.

Подібний інтерес зовсім не випадковий. За даними консалтингової компанії McKinsey, в найближчі кілька років автомобільний ринок Китаю зростатиме на вісім відсотків щорічно і до 2020 року досягне 22 мільйонів машин. У свою чергу, європейські виробники через боргову кризу єврозони страждають від зниження попиту й обсягів продажів.

Наприкінці листопада 2012 року China Construction Bank став першою кредитною установою КНР, що розмістила номіновані в юанях облігації в Лондоні. Досі подібні цінні папери випускалися виключно в Китаї та Гонконгу. Ця подія викликала величезний інтерес з боку міжнародних інвесторів, які радо взяли участь в купівлі активів, здатних принести чималий дохід в разі прогнозованого зростання курсу юаня.

При цьому китайці й далі не цураються підробляти продукцію відомих брендів, залізничні квитки, банки та навіть запчастини до бойових літаків США.

Не залишається осторонь й Україна. Так, в Міністерстві аграрної політики заявили, що в поточному маркетинговому році планують поставити в Китай до двох мільйонів тонн української кукурудзи. А загалом товарообіг між двома країнами продовжує стрімко зростати. В 2011 році він уперше перевищив 10 мільярдів доларів, а до 2015-го очікується його збільшення до 20 мільярдів.

Великий китайський наступ триває. За прогнозами, частка Китаю в світовому виробництві й торгівлі зростатиме впродовж наступного десятиліття на 8% щороку, далеко перевершуючи темпи зростання США і Європи.

За матеріалами: InoСМИ, Лента, Независимая газета, Укр-Китай Коммуникейшн

Фото: trust2china.com