Партія “Голос” – патріотичні, але слабкі. Нові, але недосвідчені. Хороші люди, але помочі від них мало.

Про це пише видання fraza.ua.

Рок-зірка та талановитий музикант вирішив ще раз штурмувати Верховну Раду. Мало хто вже пригадує, що його перша спроба сходити в політику виявилася провальною. І знову Святослав робить помилку за помилкою: від реверансів на адресу ЛГБТ до явної неготовності до дискусій на складні і навіть прості політичні питання.

Надія, що Вакарчук балотуватиметься на президентських виборах, як спалахнула, так і згасла. Він так довго коливався, переминався з ноги на ногу, що ініціативу перехопив куди рішучіший Зеленський. Після приголомшливої перемоги «Кварталу» «Океан» таки захвилювався: Вакарчук вирішив знову йти до Ради, як і 2007 року. В кандидати потягнулися Іво Бобул й Білоножки, Оля Полякова вирішила створювати свою політичну силу, а Олег Винник підключився до кампанії Михайла Поплавського. В цілому ситуація виглядає абсурдною, але Святослав — випадок окремий. Він не просто співак, він співак з яскраво вираженою громадянською позицією.

Втім, Вакарчук як очікуваний месія і Вакарчук у реальній політиці — це, як виявилося, дві різні постаті. За дуже короткий проміжок часу — трохи більше місяця — попри стартовий сплеск рейтингу він стає для багатьох головним розчаруванням кампанії.

Співає добре. Але щойно починає говорити, як демонструє повну некомпетентність у ключових для майбутнього держави питаннях. Схоже, з Вакарчуком ми отримали той самий феномен, що й із Зеленським — невиправдану зарозумілість. А разом з нею — неготовність до реальних справ, неволодіння базовим мінімумом знань, необхідних для управління державою.

Коли Анатолій Гриценко в ефірі ICTV показав, що Вакарчук уявлення немає про розмір оборонного бюджету держави, можна було подумати, що це прикрий випадок. Коли ж на телеканалі «Україна» Юлія Тимошенко спитала у нього про ціну на газ для населення, у відповідь ми побачили все той же розгублений вираз обличчя, мовчанку. Кандидат на очах усієї країни безпорадно хлопав себе долонею по лобі у пошуках відповіді на елементарне питання. Кажуть, штаб порадив його менше ходити на ефіри. До виборів це вирішує проблему. А що далі?

Передвиборчий тур партії «Голос» супроводжується його ж безкоштовним концертом. Але, пробачте, чим це відрізняється від банальної роздачі «гречки», яку він так критикує? Не треба лукавства — це той же підкуп виборців. Яка різниця, підкоряти шлунки крупою чи полонити серця безкоштовними квитками? І хіба це нова якість політики, про яку Вакарчук безупинно говорить? Підкуп виборців — то стара політика, з якою він показово бореться.

Щодо самої «новизни». Парадокс, але Вакарчук не є новачком у політиці. Співак вже «засідав» у Верховній Раді. У 2007-му Вакарчука було обрано до Парламенту за списком «Нашої України» Віктора Ющенка. Тоді він пропустив більшість пленарних засідань, не написав жодного законопроєкту і здав мандат. Але ж перед цим, у 2006 році, в інтерв’ю «Українській правді» Вакарчук так правдоподібно обіцяв, як і тепер: «Якщо колись життя заставить мене йти у політику, я віддам себе на 100%». Віддав, але рівно на 50%, бо, згідно з даними сайту Верховної Ради, решту робочого часу — прогуляв.

Злі язики подейкують, ніби тоді перебування Святослава у фракції Віктора Ющенка робило неможливими гастролі «Океану» в Росії. Москва Ющенка не любила так само, як тепер ненавидить всю Україну.

Зараз Вакарчук на публіку критикує ідею проведення референдумів з принципових для України питань, які озвучуються офісом нового президента. Проте ще у 2014 році він сам пропонував винести на референдум питання… федералізації і мови. «Кожен день спекулюють на мові: потрібна одна чи дві. Всі ми можемо говорити на різних мовах, навіть я у цій студії. Поставте це питання на референдум, якщо хочете», — заявив тоді у студії одного з телеканалів Вакарчук, зауважимо — російською.

Втім, Святославу варто віддати належне за те, що він вміє йти проти течії і не боїться формулювати свою позицію в тих питаннях, де інші політики ховають голову у пісок. Так, відповідаючи на запитання ахметовського телеканалу «Україна» про права ЛГБТ та узаконення одностатевих шлюбів, він прямо заявив: «У нас країна рівних прав і рівних можливостей». Цим викликав шквал критики з боку консервативної більшості, якій не до вподоби, щоб чоловіки кохалися з чоловіками. Ба більше — одружувалися один з одним. Більше ніхто з політиків не наважився би йти всупереч громадській думці.

Відомий український письменник Юрій Андрухович, який, за великим рахунком належить до того ж творчого кола, що й Славко Вакарчук, був безжальним до свого колеги та заявив, що участь «Голосу» у виборах лише завадить іншим демократичним силам пройти до Парламенту.

«Голос» — це Самопоміч- 2., — пишуть в соціальних мережах. — Патріотичні, але слабкі; нові, але недосвідчені; хороші люди, але мало що зможуть».

Як би там не було, але у майбутній Верховній Раді, до якої пролізуть Медведчук та безліч іншої проросійської п’ятої колони, точно знадобляться бійці. Російський реванш в Україні набирає обертів — хочуть скасувати мовні квоти і сам закон про мову, декомунізацію, відіграти назад в питанні автокефальної церкви. Армію змушують «не стріляти у відповідь», а  наші бійці продовжують гинути. Російській мові нова влада пропонує надати спеціальний статус на Донбасі. Україна стрімко втрачає свої міжнародні позиції. Росію щойно поновили в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Щоб боротися з реваншистами, гарного голосу замало. Потрібні сталеві яйця та залізна рука.

«Коли країна тоне, потрібне не нове обличчя, яке розкаже, як потрібно, а вправний шкіпер, який виведе корабель із моря, де штормить», — написала відома публіцистка та громадський діяч Зоя Казанжі. «В парламенті потрібні ті, — пише вона, — хто зможе врівноважити наївність дітей і дати відсіч хижакам». Діти в її інтерпретації — це ті ж «Голос», а хижаки — це, звичайно, колишні регіонали, які йдуть двома колонами, «Опоплатформою «За життя» Бойка-Медведчука та «Опоблоком» Новінського — Мураєва.