Знаю, що говорити правду не завжди є популярно. Сьогодні є більш пошанованими облесливі, нездійснені обіцянки. Але якщо ми не зможемо розділити зерно від полови, то на нашу державу чекають непрості випробування.

Згадаймо, як боляче реагували галичани на можливий вступ України в ЄЕП, яка буря була здійснена навколо голосування в парламенті щодо визнання голодомору геноцидом українського народу, а тому дивує сьогоднішня споглядацька позиція за ситуацією, що мала місце на зустрічі прем’єр-міністрів України та Росії в Ялті 19 листопада. Я завжди був прихильником добросусідських, взаємовигідних стосунків з Росією. Але не можу погодитись з прем’єр-міністром цієї країни, коли він не вперше принижуючи Президента В.Ющенка, фактично принижує Україну і кожного українця, під єхидне хіхікання українського прем’єр-міністра. Комплекс меншовартості, який щоразу демонструє на таких зустрічах Ю.Тимошенко, ганьбить не її особисто, а весь український народ. Такий стиль перемовин вони дозволяють собі перед телекамерами, а тому можна лишень здогадуватись, про що вони домовляються на уже традиційних багатогодинних утаємничених зустрічах.

Озирнімося навколо. Наша рідна держава, кожен її громадянин потерпає від спровокованих урядом проблем. Прем”єр здійснила справді „український прорив”, але у боргову яму, і сьогодні держава стоїть за крок до дефолту. Українська армія голодна і не боєздатна, а Володимир Путін дозволяє собі передвиборчі пасажі, що  йому дуже приємно мати справи з Юлією Тимошенко, що це найкращий прем’єр-міністр України. Я ставлю собі питання – для кого? Для України чи для Росії?

Бо якщо взяти до уваги цей злополучний газ, то у 2003-2004 році ми отримували від Росії за транзит газу українською територією 25 млрд. куб. м газу, добуваючи своїх власних 21 млрд. куб. м. Це і є тих 46 млрд. кубометрів газу, котрі спожила Україна в 2009 році. Тобто зберігаючи таку модель співпраці, сьогодні ми були б з газом, не платячи Росії. Наші урядовці так «вдосконалили» стосунки з Росією у газовій сфері, що ДАК «Нафтогаз» з прибуткової у 2004 році структури перетворилась фактично в банкурта. Щоб платити Росії за газ, ми збільшуємо боргові зобов’язання перед МВФ. Як дамоклів меч над всією газотранспортною системою держави висить підписана угода, що передбачає штрафи за недобір газу, а це понад 8 млрд. дол. претензій до України, які тримаються на чесному слові російського прем’єра.

Нам як велике досягнення уряду подається згода Росії збільшити плату за транзит газу Україною на 60%, але ніхто не говорить, що і після цього ця ставка майже вдічі буде меншою від тієї, яка діє в сусідній Словаччині.

Юлія Тимошенко рясно роздавала обіцянки зміцнювати енергетичну безпеку, зменшуючи її залежність від Росії. Замість цього ми фактично поставлені на коліна. Українські підприємства, що є обличчям держави, основними наповнювачами державної казни, платячи за газ за світовими цінами, не витримуватимуть конкуренції зі своїми російськими партнерами. Невже цього не розуміє прем’єр-міністр України? Чи може це один з шляхів перерозподілу власності на користь нашого сусіда?

Україна сьогодні дійсно в небезпеці, набагато в більшій ніж тоді, коли йшлося про створення газового консорціуму з Німеччиною та Росією. А скільки було галасу! При такій політиці нашого уряду, зважаючи на те, що Росія вже зняла всі перешкоди для будівництва альтернативних газопроводів в обхід України, нас готують до того, щоб через п’ять років за безцінь віддати свою газотранспортну систему, бо в протилежному випадку через неї перестануть подавати газ в Європу. А Європа вже фактично здала українські інтереси, давши згоду на прокладення газопроводів по дну Балтійського і Чорного морів.

Мені будуть закидати, що це політичний піар, що Віктор Янукович також відвідує з’їзди «Єдиної Росії». І добре робить, бо публічно і прозоро висловлює свою позицію, а не в тиші кремлівських кабінетів. Від того, що за останній рік ми вдвічі стали менше продавати своїх товарів в Росію, програє Україна, втратою робочих місць платить кожен українець.

Якщо ми хочемо, щоб Україна була міцною, економіка розвивалась, а люди в ній були заможні, ми мусимо торгувати з Росією. Був час, коли в цій торгівлі ми мали позитивне сальдо і це було на користь української держави. Мені нерідко доводиться чути закиди, що я належу не до української партії і є ледь не запроданцем. Тож сьогодні закликаю всіх, хто звинувачує мене в цьому, зрозуміти, що загрози українській незалежності лежать в іншій площині. Але чомусь ті, хто вважає себе істинними патріотами України, мовчать. Закликаю Вас, поки ще не пізно - висловіть свою позицію, не будьте байдужими, бо Україна стоїть перед серйозними загрозами своєї безпеки і незалежності!