Топ-новина останніх днів – ескалація військового конфлікту в Нагірному Карабасі. Протистояння між Азербайджаном і Вірменією в цьому регіоні триває вже понад 30 років. Найбільш «гаряча» фаза протистояння минула ще в 90-х, коли частину території Азербайджану зайняли вірменські сепаратисти. Втім, у стані війни країни перебувають й сьогодні – раз у декілька років між ними з новою силою спалахують локальні сутички. Ситуацію ускладнює і затягує насамперед те, що кордон між країнами є «сірою зоною», де кожна зі сторін постійно намагається посилити свої позиції.

Вранці 27 вересня Вірменія і Азербайджан відновили бойові дії, при цьому звинуватили одне одного в ескалації насильства в Нагірному Карабаху. Уже за кілька годин Вірменія оголосила мобілізацію і воєнний стан. Азербайджан повідомив, що вводить воєнний стан із 28 вересня. Наслідком військових дій стали жертви з обох сторін, зокрема і серед цивільних.

МЗС України швидко зреагувало на ситуацію – висловило глибоке занепокоєння і закликали сторони повернутися до діалогу заради мирного врегулювання конфлікту. Коротше кажучи, Україна не стала на підтримку жодної зі сторін. Приблизно так само зробили і США. При цьому ще й застерегли інші країни від втручання у конфлікт.

Що ж робити Україні надалі? Як може вплинути на нас цей конфлікт, зокрема поведінка Росії стосовно нього? Про це «Вголос» запитав у експертів.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього:

З мого погляду, позиція України має бути нейтральною. Не думаю, що варто щось змінювати у тій багаторічній позиції, яка в нас зберігалася з 90-х років. Принаймні, поки що ввідні дані щодо цього конфлікту не змінилися, формати переговорів також не змінювалися, як і багатосторонні механізми його врегулювання в межах мінської групи ОБСЄ. Словом, якихось передумов для зміни позиції України чи очевидної для нас вигоди, яка мала би з цього випливати, я наразі не бачу. Зараз наш МЗС написав, що ретельно стежить за ситуацією і закликав сторони сісти за стіл переговорів. І я думаю, що це правильно.

Позиція стосовно територіальної цілісності Азербайджану відносно Нагірного Карабаху базується на численних резолюціях ООН, в яких це теж записано. По суті, врегулювання цього конфлікту базується на відновленні територіальної цілісності Азербайджану, який вважає цю територію своєю. Тому  в заяві нашого МЗС ні зараз, ні раніше, велосипеда не вигадали. Це в принципі та база, на якій формується позиція інших зовнішніх гравців. Ми не надаємо ніякої підтримки ні Вірменії, ні Азербайджану в цьому плані.

Так, за останні кілька років Україна налагодила більш тісну співпрацю з Азербайджаном. Особливо в останні місяці були заяви, не пов’язані з Нагірним Карабахом, які свідчать про те, що у своїй зовнішній політиці Україна більше схиляється до співпраці з Азербайджаном, а відносини з Вірменією особливо не розвиваються. Але досі це фундаментально не вплинуло на нашу позицію щодо ситуації, яка розвивається в Нагірному Карабасі.

Якщо Росія напряму втрутиться в конфлікт, це в деякому сенсі буде корисно для нас. Адже тоді Росія виділить додаткові фінанси і військові ресурси на підтримання ще одного фронту, ще одного кризового майданчику на одному рівні з Сирією, Лівією та іншими конфліктами, де вона бере участь. У короткостроковій перспективі це нам може бути вигідно, адже це відкриває можливості щоби зблизитися з країнами, які протистоять Росії. З тією ж Туреччиною і так далі. Але в довгостроковій перспективі повномасштабна війна в регіоні, особливо, якщо вона затягнеться, перейде у фазу позиційного конфлікту, вона не вигідна, адже це руйнує регіональну архітектуру безпеки і маргіналізує ключових гравців, які досі виконували роль гарантів безпеки та стабільності. В першу  чергу я маю на увазі США та Росію. ЄС, судячи із заяв, зараз не хоче мати справ із цим конфліктом. Окрім Франції, яка має певні інтереси у Вірменії, але є великі сумніви щодо їхньої здатності якось конкретно тиснути на сторони конфлікту. Ще один ризик для нас пов’язаний з тим, що Росія і Туреччина можуть просто удвох домовитися щодо нової модальності врегулювання конфлікту. Це ризик для нас тому, що це посилює позиції Росії на міжнародній арені.  Крім того, проблема в тому, що Україна не має чітко оформленого функціоналу в цих регіональних процесах, нам нема чого запропонувати регіону в умовах, коли руйнуються основні геополітичні конструкції. І це нас маргіналізує.

Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт:

Ми повинні підтримати звільнення окупованих територій Азербайджану тому, що нинішня ситуація там абсолютно паралельна і аналогічна до  наших окупованих територій

Ми повинні підтримати звільнення окупованих територій Азербайджану тому, що нинішня ситуація там абсолютно паралельна і аналогічна до  наших окупованих територій.

Якщо переможе Азербайджан, у нас з’являться додаткові козирі для звільнення наших територій. Якщо переможе Вірменія – буде набагато гірше. Це означатиме посилення зовнішніх позицій РФ, вона почне тиснути на нас ще сильніше. Тому ми зацікавлені в тому, щоб Азербайджан вирішив свої питання хоча б наполовину.

Зараз Україна сидить у Мінську, булькає, намагається переконати РФ як правильно читати Мінські домовленості… Ми вже читали їх і зверху, і знизу, і зліва направо, і справа наліво. Замість того, щоб зайняти позицію, шукати адекватні переговорні майданчики й тиснути на РФ, ми натомість сидимо в цьому болоті й чекаємо, що хтось за нас вирішить наші питання. А ситуація така ж, як і в Нагірному Карабасі. РФ готується до силового варіанту примусу України.

Сьогодні наша розвідка дала звіт, що 1-ий і 2-ий армійські корпуси оцих квазіновоутворень брали участь у навчаннях «Кавказ-2020». Тематика навчань – примушування до збройного конфлікту. Тобто вони тренувалися. А ми що робимо? Ми роззброюємо війська, відводимо техніку, припиняємо вогонь і намагаємося переконати Росію, як треба читати Мінські угоди.

У Вірменії є велика російська авіаційна база, а в самої Росії дуже великий досвід нанесення авіаційних ударів

Зараз Росія у своїх заявах зайняла нейтральну позицію, хоча очікувано мала підтримати Вірменію.  Це тому, що Росія грає. Росія намагається вдавати «миротворця», який садить за стіл перемовин протиборчі сторони. А насправді тільки за вчорашню добу три літаки з Ростова вилетіли до військової бази у Вірменії. Отак зненацька. Три  величезних борти. При цьому азербайджанська розвідка каже, що перший борт міг бути зі зброєю, а два інших з «іхтамнєтами», «комбайнерами»… Тому я думаю, що Росія буде дуже активно включатися в цей конфлікт. Наразі тільки початок, будемо дивитися. Вже йдуть розмови про можливе включення авіації. Адже у Вірменії є велика російська авіаційна база, а в самої Росії дуже великий досвід нанесення авіаційних ударів. У Сирії вони тренуються вже 5 років, правда, за відсутності засобів протиповітряної оборони. А тут вони отримають найсучасніші засоби оборони.

Втім, відкрито Росія не може втрутитись. Адже на Січуані – це азербайджанський анклав між Туреччиною та Вірменією – стоїть угруповання турецьких військ. Воно залишилося ще з торішніх навчань. І це свого роду стримувач того, що Росія влізе у конфлікт відкрито, бо турки посунуть вперед на Єреван.

Юрій Олійник, міжнародний експерт:

Сьогодні ми бачимо, що Росія й далі намагається грати в хаотизацію світу. Оскільки і в Криму в неї проблеми з водою, і на Донбасі немає зрушень, і навчання НАТО в Україні пройшли, у них фактично зв’язані руки. Тому вони намагаються посилити свої позиції через підбурення тої ж Вірменії до активніших дій на Кавказі.

Тому Україні слід почати із нашої зовнішньополітичної доктрини, яка була прийнята напередодні. Там вказані наші стратегічні союзники – зокрема Туреччина та Азербайджан. Оскільки ці країни також зацікавлені у стримуванні Росії, а Вірменія є сателітом Москви, нам треба чіткіше говорити, що Азербайджан діє на своїй території, по суті, відвойовує захоплений Карабах. Крім того, ми й самі в Україні маємо таку проблему. Зараз наше МЗС просто заявило про свою стурбованість ситуацією, але я вважаю, що варто чіткіше висловити свою підтримку Азербайджану, принаймні моральну.

Що ж до впливу тамтешньої ситуації на Україну, насамперед треба сказати, що через цей конфлікт буде відволікатися увага світу. Росія зможе відвести увагу і сусідніх країн, і США від ситуації в Чорноморському басейні, в Сирії певною мірою, в Лівії. Це певним чином зможе розв’язати їй руки. Ще один момент – Росія отримає ще один майданчик, щоби вкотре показати себе «миротворцем», відбілити своє реноме у світі. Ну і якщо Вірменія за її старань таки піде в наступ, завдасть ударів Азербайджану, це означатиме послаблення нашого союзника і посилення Росії у світі.

Ігор Тишкевич, міжнародний експерт:

Теоретично ситуація в Нагірному Карабасі може вплинути на ситуацію в Україні. Тому що зміниться баланс сил по регіону Великого Кавказу, баланс сил між Туреччиною та Росією. Ескалація конфлікту, звісно, зможе активізувати Туреччину на інших майданчиках, де перетинаються її інтереси з РФ – це басейн Чорного моря, підтримка кримськотатарського населення. Також це відкриває можливості для роботи української дипломатії на турецькому та азербайджанському напрямках. Крім того, слід зазначити, що сьогодні вплив Росії на регіон з кожним роком падає. І це також можливості для нової української політики.

Разом з тим, хочу нагадати, що існує така організація як ГУАМ. Вона так і не стала міжнародною організацією в повному розумінні цього слова. Це таке напівмертве створіння, але це Грузія, Азербайджан, Україна та Молдова. Відповідно, нинішня ситуація – це також можливість для України  вести свою гру, принаймні – спробувати реанімувати ГУАМ за підтримки тієї ж Туреччини.

З іншого боку, є негативний трек. Ескалація в Нагірному Карабасі і позиція Туреччини веде до зміни міжнародної системи врегулювання довкола Нагірного Карабаху. І, швидше за все, Туреччина буде не проти виходу на формат  турецько-російських консультацій з можливим залученням одної-двох держав додатково (це замість мінської групи ОБСЄ чи паралельно з нею). Це може стати вигідною ситуацією для Росії, тому що вона говоритиме про свою «миротворчу» роль на інших кризових майданчиках – в тому числі в Україні та Білорусі.

Загалом, не думаю, що варто зараз  Україні категорично виступати на якомусь з боків конфлікту. Бо, по-перше, ми не є учасником цього процесу. А по-друге, його перебіг від нас не залежить. Тому найкраще – зайняти нейтральну позицію за мирне врегулювання і братися за реальну співпрацю з тими, хто нам найбільш вигідний на цьому етапі. А це Туреччина та Азербайджан.

Яна Федюра