Еко-концерт в потязі приміського сполучення «Івано-Франківськ – Рахів» став уже доброю традицією і впродовж трьох років навесні та восени його мистецькі курсування – наполеглива спроба зробити карпатські терени чистішими.

Про мистецтво як рефлексію на соціальні проблеми розмовляємо на дебюті фестивалю «Франко Фест» із Вілею Чупаком, музикантом із гурту «КораЛЛі».

Які цілі культури в сучасному світі, які завдання стоять перед мистецтвом?

Говоритиму в особистісному ключі, мені дуже не байдужа актуальність мистецтва. Зрештою, за таким приципом ми й намагаємось працювати. Ці зусилля демонструють еко-арти та музичні прояви. Це часткова актуальність, часткова соціальність. Хочеться створити мистецький продукт близький людям, те, що зачіпатиме. 

Коли людину щось зачіпає, вона це запам’ятовує і можливо це таки стане тим імпульсом, який допоможе змінити її ставлення до ситуації, а також щось у ній самій, допоможе її розвинути. Плюс, для нас важливо подати це артистично. Можливо тут дуже важко із високим мистецтвом, хоча воно по-своєму розвиває. У нашому випадку – це наївний простий панк, фолк у народному вигляді: просто, зрозуміло при вдалій ситуації і примушує подумати. Це соціальність і актуальність. 

Розкажіть про спроби «КораЛЛів»  зробити чистішими карпатські простори, про ваші мистецькі акції.

Питання екології – це та проблема, яка зачіпає кожного. Ти виходиш на полонину і бачиш перед собою купу сміття. Ми не свині, ми не можемо так відпочивати, відповідно почали діяти. Так творяться революції, коли щось торкається кожного безпосередньо, тоді він виходить на майдан і говорить, що так далі бути не може. У нашому випадку не кожен долучився, але є люди, які з нами і ми разом прибираємо полонину. Ми усвідомлюємо, що це краплина в морі. Але вагомим моментом є те, що необхідно подавати приклад. 

Насправді роботи дуже багато. Це не просто поприбирати сміття і десь там закопати. Ми все це зносимо вниз, по концепту розповідаючи, що сміття не повинне накопичуватись на полонині і не потрібно його закопувати в землю, бо від цього проблема не зникає. Воно просто не повинне там з’являтись. 

Людям потрібно пояснити, що так не має бути. І якщо вони приносять сюди із собою дрантя, велику проблему, тягара не становить те, що кожен з них, знесе це і далі повезе з собою. «Yankee go home», забирайте своє сміття з собою. Але робимо це ми, артисти. І дуже добре, бо ми, роблячи такий гамір: потяг, концерт, намагаємось привертати увагу до проблеми, бо ти можеш так все життя ходити збирати, прибирати і не доприбиратись, нічого не зробити. А так, залучаючи до цього активних, популярних людей, притягуючи мас-медіа, ми говоримо про цю проблему, співаємо про неї. 

Хто з виконавців долучався  до прибирання? 

За ці три роки «Пропала грамота», «От Вінта», «Фліт», «Гуцул Каліпсо».

Вплинути на свідомість людей вдається?

Звичайно, разючих змін одразу не побачиш. Але на нас вже звернула увагу Екологічна інспекція. Ми писали їм листи, запити не з тим, аби кинути камінь в їхній город, мовляв «хлопці ви нічого не робите», а з тим, аби ще раз засвідчити, що є проблема, а відтак давайте кооперуватись і щось робити, бо вже час. Тож є певна реакція, до нас відгукнулись. 

Підтримують у різних акціях якимось ресурсом, до прикладу, автобусом. Ми ведемо діалог,  намагаємось повпливати, стежити наскільки ті спеціалізовані професіонали на місцях намагаються розробити схему, концепцію, програму, аби те сміття там вже не накопичувалось.

А стосовно реакції людей, то вона різна. Є й негативні закиди. Але навіть такі відгуки, коментарі в Інтернеті типу: «А що це ви, походили, погуділи, а сміття залишилось», викликають спокійне ставлення. Принаймні якась реакція є, а це свідчить про небайдужість.   Допустимо, ми нічого не зробили, підіть ви зробіть.

Навіть коли люди тобі нічого прямо не скажуть, існує ймовірність, що вони підуть і самостійно зроблять. Ще одним моментом є те, що, бачачи навіть такі негативні відгуки, я тішусь з того, що люди тверезо мислять. Але не сидіть тоді вдома і не кажіть, що хтось нічого не робить, а лише лаллайкає. Навіть в того самого Франка є: «Ти взяв з мого життя момент і сказав усьому світу декадент».

Як Ви оцінюєте фестивальний рух в Україні? І які враження від «Франко Фесту»?

Саме згадували 2002, 2003 роки, Україну і один фестиваль на той час – «Арт Поле», але такий фестиваль, яким він і повинен бути, справжній. Дуже цікаво спостерігати, за розвитком «Арт-поля» і низкою інших фестів. Насправді концепти – дуже різні. Дай Бог кожному дотримувати своїх накреслених маршрутів та творчих ліній. Але на щастя, маємо багато фестивалів, і найважливіше те, що на них присутня українська культура. 

Бо ситуація для гуртів не дуже сприятлива: медійний простір майже закритий, клубні виступи – це навіть не краплина в морі. А така річ, коли ти можеш перед багатотисячним людом представити свою творчість, це не абищо, це класно. І таких фестивалів багато. Так живе творчість і хочеться  творити. Це велика стимуляція. Це не те, що в тебе є порив і ти щось собі придумав. Перед тобою задача, ти знаєш, що через два тижні фестиваль, сидиш міркуєш. Відбувається мозковий штурм, можливо не так яскраво, але кожна краплина щось додає: якийсь сценічний образ, пісню, чи цілу програму. 

Звичайно, було б дуже гарно, якби кожен із фестів, маючи свій концепт, його дотримувався. І дійсно було видно, що я хочу поїхати на «Підкамінь», «Захід» чи «Космач», бо їм притаманні якісь свої унікальні моменти, відмінні від ряду інших фестивалів. Насправді, зле дивитись на те, як організатори декларують різні концепти, а ти приходиш і бачиш традиційно базар, харчевні і концерт, при чому не завжди належних гуртів. 

Про «Франко Фест» не можу цього сказати. Як на перший раз тут супер. Хотілось би можливо трішки більше чути Франка, але й його є достатньо. Хто хоче, той знаходить. Якби гурти більше подавали його зі сцени, його слово працювало б на весь люд перед сценою. Я був би просто божественно щасливий. Але не в кожного колективу він був. Організатори не можуть на це вплинути. 

«КораЛЛі» виступають і на закордонних сценах, ви спостерігали зріст цікавості до наших традицій, музики, про який зараз говорять багато музикантів?

Як казав Скрипка, в нас зараз доба етнічного ренесансу і ми маємо багато фолк-року. Музиканти беруться за цей напрям, але не в кожного виходить, бо тут потрібна душа, професіоналізму лише не достатньо. З закордонним слухачем треба трохи по-іншому працювати.  Мовні та ментальні бар’єри присутні. Дуже хочеться працювати вдома, більше виступати в Україні, де ти можеш більше себе реалізувати, подати матеріал так, аби слухач провідчував його і зрозумів.