У рамках третього Весняного Київського книжкового ярмарку була презентована "Антологія української малої прози ХХ століття". Традиційно Леонід Петрович Фінкельштейн, директор видавництва "Факт", постав у ролі дотепного і розумного ведучого, який не дає присутнім знудьгуватися.

Запрошеним на зустріч письменникам теж не дозволяв знудити публіку, час від часу влучно вставляючи репліки й провокуючи запитаннями.

З причетних до створення антології письменників були член-кореспондент НАНУ Тамара Гундорова, поети Іван Андрусяк та Людмила Таран, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Володимир Панченко і звичайно ж – упорядник антології, професор Віра Агєєва.

Без жодного пафосу і перебільшення можна говорити про "Антологію української малої прози" як про достоту визначне явище вітчизняного книговидання, розкішний подарунок не лише книголюбам, філологам, студентам, учителям і школярам. Це справжній мистецький і культурний артефакт, що від нього з першої і до останньої сторінки (а їх там півтори тисячі) віє гідністю, повагою до нашої багатющої літератури і читача.

Антологія містить коротку прозу тридцяти письменників, які жили і працювали в минулому сторіччі. Починаючи Ольгою Кобилянською, Лесею Українкою та Василем Стефаником, продовжуючи Олександром Довженком, Павлом Загребельним та Григором Тютюнником і закінчуючи Василем Портяком, Оксаною Забужко, Юрієм Андруховичем та Тарасом Прохаськом.

Ще чотирнадцятеро відомих в сучасній українській літературі персон – поетів, прозаїків, науковців – створювали до кожного з тридцяти антологійних авторів такі собі "есеїстичні кліпи". Скажімо, про Євгена Пашковського писала молода поетка Маріанна Кіяновська. Про блискучого мінімаліста Василя Портяка – неперевершений поет Василь Герасим’юк. Про Патріарха "БуБаБу" Андруховича написав його колега, Підскарбій того ж таки гурту Олександр Ірванець. Себто, якщо йдеться про появу канонічної "Антології української малої прози ХХ століття", то цей канон аж ніяк не можна назвати снодійно-нудним і безбарвним.

– Агєєва взяла на себе найбільшу відповідальність! – зауважив Леонід Фінкельштейн. – Бо це їй відповідати за те, хто в цій антології присутній, а кого нема.

Річ у тім, що пані Агєєвій уже почали закидати, мовляв, антологія неповна. Головним чином – через відсутність у ній короткої прози Івана Франка, який фізично таки належав до ХХ сторіччя. Професор Віра Агєєва наголошує, що антологія – авторська і в ній присутнє певним чином суб’єктивне бачення літературного процесу в цілому і належності його окремих представників до тієї чи іншої епохи. Подібних антологій мусить бути багацько. "Але де знайти самогубця–видавця, щоб підняв хоча б іще одне таке видання?" – розвела руками Віра Агєєва.

Леонід Фінкельштейн відверто тішиться зі своїх "півтори цеглини", як він жартома називає антологію:
– У середній школі, – каже колишній шкільний учитель математики, – можна спаплюжити і спрофанувати все. Примусити російськомовну молодь говорити українською – важко. А читати – ні. На прикладі цієї антології вони зрозуміють, що читати українською — це не боляче.

Під час Весняного київського книжкового ярмарку в головного редактора "Факту" Леоніда Фінкельштейна виникла ідея спільно з іншими українськими видавцями організувати акцію з умовною назвою "АнтиКінах". Анатолій Кінах вчинив "шляхетний" жест: подарував школі, де вчилися його діти, бібліотеку художніх видань газети "Комсомольская правда", у книжках якої українській літературі місця не знайшлося.

Пан Фінкельштейн каже, що в Києві нині зо двадцять п’ять шкіл із російською мовою викладання. Саме в тамтешні бібліотеки видавець планує подарувати свіжу антологію: "Щоб діти читали і розуміли, що література – це не тільки те, що видається "Комсомольской правдой", і не тільки те, що пишуть марініни, дашкови і донцови".

Україна Молода