Про каталог

«З’явилась документація на наш останній «Тиждень актуального мистецтва». Відтер він перейшов в формат бієнале. З різних причин. Одна з основних – відсутність коштів для провадження фестивалю. Але тим не менше, ми провели фестиваль.

Ми перейшли у формат, у якому в першу чергу вважатимемо пріоритетом висвітлення діяльності творчої молоді, яка має страшенно багато енергії і потенції. Цей формат може входити в будь-який механізм. Бо, якщо ми зробимо навіть один, чи два проекти і це буде задокументовано – це вже буде успіхом.

Колись я думав, що, якщо робити погано, то краще взагалі не робити. В цій ганебній ситуації, я міркую, що діяльність таки потрібна. Треба відкинути перфекціонізм і таки щось робити. Бо, коли ми сидітимемо, склавши руки, і чекатимемо –  все це зникне.

Католог вміщає всі події, що відбувались впродовж «Тижня актуального мистецтва»: усі блоки, авторські проекти, а також великий медійний блок, який курував Богдан Шумилович.

Цей каталог є якіснішим від попереднього, що свідчить про те, що так чи інакше, в усій цій регресії ми прогресуємо і є щось добре. Зрозуміло, якщо аналізувати фестиваль, то у ньому є багато моментів, які підлягають нищівній критиці. На жаль, я ще об’єктивної критики на «ТАМ» не читав, окрім огульних наїздів, які під собою не мають підґрунтя».

Про новий формат бієнале

«Формат бієнале передбачає загальний фестиваль плюс фестиваль «Дні мистецтва перфомансу Львові», за який я найбільше спокійний. Цей фестиваль розвивається дуже лаконічно, добре і головне, що ефективно. Останній рік показав при всій можливій критиці, при всіх нюансах і несподіванках, що фестиваль розвивається і мистецтво перфомансу стає доступнішим, зрозумілішим і, що приємно, ефективнішим. Тому, мені здається, якби ми відправили кількох перформерів на будь-який перформер-фест в світі, нам не було б за них соромно. Вони дуже цікаві і, як на мене, заслуговують на те, аби бути побаченими і почутими».

Про плюси провінційності

«Нам закидають провінційність, але у цьому слові, я  не бачу нічого поганого. Провінційність дає надію на те, що ми можемо бути автентичними. Тому все залежить від того, як  дивитись на провінційність.

Інша справа, що багато критиканства крутиться навколо того, що мовляв, ми нічого нового не робимо і в нашій діяльності немає ніякої революції, що «це є вторинне і це нікому нецікаво; все це робиться для галочки». Не знаю, що це за Галя, для якої це все робиться.

Нам закидають, що ми претендуємо на фестиваль, ставлять у приклад Венецію, Кельн. Але це безглуздо, ми не ставимо собі за ціль наздогнати чи переплюнути їх. З кожним фестивалем в нас форматується тенденція, нас цікавить нові паростки ідей, які з’являються, ми намагаємось їх донести, аби відбулась реакція, діалог.

І є безліч прикладів, як хлопці, про яких ніхто не знав, з’являються в столиці і завжди Київ чомусь дивується: «Звідки вони взялись?». Так буде завжди і це плюс периферії чи тієї ж провінції.

Тому необхідно, щоб був процес. І коли ми матимемо один, чи два цікавих проекти на фестивалі – це вже буде успіх. Важливий контакт художника, глядача, критика. Навіть, якщо фестиваль провалиться – це теж буде успіх, бо всі знатимуть, що вони кудись не туди рухаються або наш механізм не так сформатований і  значить треба робити висновки».

Перфоменс

«Зараз важливо показати наскільки перфоманс є ідеологічно та технологічно безмежним і яким він може бути. Зобразити весь його діапазон. З часом можна бути займатись, якимось одним вузьким напрямом: звуковим, чи візуальним, представляти якусь одну країну. А зараз важливо представити його широкий спектр».