У рамках цього ювілею на Львівщині організовано ряд заходів. Зокрема минулої п'ятниці у приміщенні Львівського академічного театру ім. Л. Курбаса відбувся круглий стіл "Театр, як інтелектуальне джерело міста".

До розмови було запрошено відомих режисерів, театрознавців, науковців, мистецтвознавців. Саме ці події стали приводом для розмови з Володимиром Кучинським, засновником і художнім керівником Львівського театру ім. Леся Курбаса.

До 125-річчя з дня народження Леся Курбаса у театрі ім. Леся Курбаса відбувся круглий стіл чи готує ваш тетар з цієї нагоди інші заходи, можливо готуєте виставу?

Вистави готувати не будемо. А щодо круглого столу, то йшлося про розмову, де би були названі основні завдання інтелектуального театру як провокатора інтелектуального середовища. Але не всі, хто зголосився змогли приїхати. Таке враження, що театрали не розуміють нащо їм потрібна інтелектуальна свідомість, для чого нам всім це потрібно.

Дуже прикро, що це перейшло у процес визначення, хто більш інтелектуальний. А хотілося поговорити як ми вміємо черпати нові ідеї, нові інтелектуальні віяння, як ми в цьому даємо собі раду. На скільки ми можемо піднестися до провидництва в культурі.

Чи вдалось почути під час круглого столу, те що хотіли почути?

Є ідеї про які я не міг думати раніше, але до яких хотів піднестися. У дитинстві я читав книжечку Сковороди і нічого не зрозумів, а через 20 років це сталося.

Важливо дорівнятися серцем, зрозуміти, а потім перекласти на форму мови, щоб було зрозуміло ширшому загалу, бути провідником в цьому інтелектуальному світі. Це було з Платоном, Достоєвським. Я вибираю драматургію, щоб було акторам до чогось дорівнятись, а не просто пережовувати свої емоції. Цим шляхам і мав бути присвячений цей круглий стіл, але учасники не пішли в розріз цієї теми.

Якісь моменти дуже розчарували, у мене враження, що ми ситі. У 20-х роках були голодні на ідею. Курбас вів інтелектуальні диспути. Молодий театр його запросив, з нього черпали, бо чули, що він розумний, з ним хотіли співпрацювати.

А ми це не зробили своїм, у цьому не розібралися. Але коли кажемо собі що все знаємо, то це вже на все життя зупинка. Ми не маємо порожнечі, щоб щось прийняти. І це різниця між поколінням Курбаса і нами.

Тема круглого столу звучить – "Театр як інтелектуальне джерело міста", власне чи вірите, що сьогодні театр може бути таким інтелектуальним джерелом міста як це було за часів Курбаса?

Шевельов розказував, що на виставах Курбаса не було аншлагів, це був інтелектуальний театр і інтелектуали це оцінювали. Але було більше розмов, були поети, Будинок Слова у Харкові.

А півтора місяці тому онаші друзі розробили проект, який полягає у тому, щоб збирати інтелектуалів з цілої України, з якими можна буде вести серйозні бесіди про театр.

У нашому театрі зараз працює кіноклуб, а це теж важливо. Кіно, особливо артхауз, відбирає ідеї, форми і це фіксоване, цим можна ділитися, збагачуватись.

Другий проект – зустрічі з особливими людьми, які у своїх темах дуже компетентні і можуть дивитись на масу речей з неординарних точок. Ці люди доросли інтелектом високо в пізнанні, чому не почерпнути у них? Бо телевізійних шоу мало можна почерпнути.

Це ж не питання, щоб театр став героєм часу, але це нормальний хід цілого суспільства, просто театр може бути містком, бо інтелект перекладається на мову образів, почуттів, мову ситуації, дії.

Тому ці ідеї стають доступніші для більшого загалу. І кіно може виконувати таку функцію. Але коли я йду в кіно мені там нецікаво, там немає фільмів, які викликають особливе захоплення.

До речі, як вам фільм Михайла Іллєнка ТойХтоПройшовКрізьВогонь?

Я б не хотів бути критиком. Слава Богу, що вийшов і треба, щоб багато було такого, треба,щоб воно конкурувало між собою, треба полемізувати.  

Є театри, які працюють на телебаченні і є досить успішними.

Ми живемо і все повинні пробувати, щоб наша цікавість не старілась, щоб ми весь час хотіли цей світ пізнавати і перетворювати.

Чи існує сьогодні єдність між українськими інтелектуалами?

У 90-ті роки зібрати такий круглий стіл було проблематично. Зараз уже інший час і нормально відкриватися, спілкуватися. І треба більше концентруватись на темі, бо ми легко збиваємось на егоїстичні речі, персоналії.

На початку минулого століття, коли працював Курбас було потужне мистецьке середовище, існувала тісна співпраця між режисерами, драматургами, художниками, композиторами, поетами, вам особисто не бракує сучасного драматурга?

Я шукаю драматургів уже кілька років. З Павлом Ар'є співпрацюємо, познайомились у часи Помаранчевої революції. З цього часу спілкуємось з ним і закономірно, що він отримав премію Коронація слова. Чую, що людина талановита, причому, що я його не ставив.

Моя студентка робила дуже добру театралізовану читку його п'єси. І я вже йому замовляю п'су, яку вибрав Royal Courte, це історія про учасників війни, про воїна УПА і воїна Радянської армії, обидва українці.  Сашко Брама написав чудову пє'су “Свиняча печінка”.

Важливо, щоб ми цим скористались. Я хочу, щоб це робилося на рівні театралізованих читок, бо я чую ідею, як вони працюють. Можливо це неповноцінна вистава, але поділитися ідеями можливо.

Вам бракує конкуренції?

Бракує. Це така омана, що якщо немає конкуренції, це краще.

Яка театральна подія минулого року вам найбільше запам'яталась?

Вистава "Лісова пісня" у театрі Курбаса. Можу спокійно це казати, бо це не моя вистава.

Чого важливо навчитися у Курбаса?

Він потужна творча особистість. Людина, яка перетворювала так реальність, що за такий короткий період запустила стільки ідей. Це був ренесанс української культури, Курбас був в фарватері цього ренесансу. Курбас відрізняється від інших театральних діячів-сучасників тим, що він був моральним імперативом свого часу. Він підставляв себе як Стус у 70-х, захищаючи театр, "Березіль", ідеї.