Інколи, жодна містика і жодна таємниця не має значення, для того, щоб якась важлива людина стала відомою, треба просто цього захотіти. Про Рік Пінзеля згадувалось уже не раз. Про фуршети, про план святкувань, про "відкривачів" скульптора, про те і се…

Різні інтриги, чутки, недомовленості і так майже закінчується Рік Пінзеля у Львові без Пінзеля. Ну і література, як один з пунктиків у великому містичному плані від організаторів, навряд, чи щось змінить.

Власне, у цьому випадку не тільки кількість текстів важлива, а й її наслідки, адже це не просто роман, це роман з відповідною місією – відкрити, популяризувати, пізнати талановитого і кращого з кращих скульпторів, котрі коли-небудь працювали в Україні.

Розчарування відбулось ще тоді, коли Єшкілєв написав текст гімну "Галицького рицаря". "Втеча майстра Пінзеля". Уже сама назва невідповідна. В книжці про майстра і не йдеться, взагалі, хто такий Пензель? У чому ж його таємниця, що в нім такого?

Використовуємо найпопулярніші зараз у світі сюжети, вписуємо туди відповідні місця і кілька потрібних героїв і маємо, те що маємо – звичайний замовний роман (хоча розмір не зовсім тому відповідає – малесенька, тонесенька кишенькова книжечка), але головне хороша реклама і багато чуток, яких у цьому випадку не бракувало.

Той, кого окремі особи звикли називати "українським Мікеланджело", і навіть не смішно – охоронець Паладіуму, член ордену Тамплієрів. Головна деталь роману і причина смерті майстра – ВОНА , шкіра тварини, грифа. Вони були схожі на левів, тільки з крилами.

В центрі подій, як не парадоксально, Церква і таємний орден. Служителі Церкви з самого Риму замовляють вбивство Пінзеля. Він відчуває, що незабаром помре, вирішує щось зробити з шкірою, тим більше, що вона почала гнити.

Кілька вбивств, багато романтичних і солодких відступів, типу "лиш дощові струмені співали свої мокрі пісні", трохи мінімальної еротики з красивими наїзницями, італійські кілери і їх колєжанка китаянка, ще старий пірат та їхні пригоди в галицьких землях.

І все ж таки реліквія врятована – Пінзель її приклеює на скульптуру і вона залишиться в будинку однієї непристойної дами. На честь всього цього – фуршет. Пінзель отруюється, його мучить геморой, його ковбасить і через кілька днів він помирає, з чистою совістю перед реліквією, так вона сама йому сказала, у його останньому сні, а потім він зустрічає своїх померлих друзів і мандрує з ними на Схід.

Епілог. Присутні одинадцять осіб, серед них друг Пінзеля – італієць Анцо. Вони по черзі п’ють вино з Чаші Граалю. Через кілька хвилин Анцо відчуває, як енергія Грааля наповнює тіло і розум, і раптом з’являється він, Пінзель.

Кілька разів перечитую текст, декілька кілька разів перечитую окремі уривки і навіть не можу сказати, що вражає у цій книжці. Нічого не залишається від цього тексту, хіба жахливі сни, в яких всі люди з головами тварин.

Володимир Єшкілєв "Втеча майстра Пінзеля" – К. : Грані-Т, 2007. – 192с.