Днями один з активістів групи «Допоможи фронту» Сергій Глотов написав у Facebook про те, що дехто з генеральського складу Сухопутних військ образив волонтерів. Високопосадовець у погонах заявив, що волонтерської допомоги, про яку так жваво розповідають соцмережі, не видно, і що взагалі – вона не потрібна.

Такі його слова прозвучали майже в унісон із заявою командувача Сухопутних військ, генерал-лейтенанта Анатолія Пушнякова, який 19 вересня, під час показових міжнародних військових навчань «Репід Трейдент 2014» у Львові, назвав діяльність волонтерів піар-акцією. Щоправда, вже через два тижні він вибачився перед волонтерами за свої слова.

Аби з’ясувати, які нині стосунки між представниками Міноборони та добровільними помічниками армії, а також – чим саме і у якому обсязі допомагають армії волонтери, журналіст «Вголосу» зустрівся з активістом групи «Допоможи фронту» Сергієм Глотовим.

Сергію, поясни, як волонтери сприйняли такі заяви?

Дійсно, останнім часом волонтери між собою активно обговорюють різкі слова людей у погонах, що пролунали на нашу адресу. У відповідь я хочу сказати наступне: за півроку волонтерської діяльності я сотні разів спілкувався з різними військовими – офіцерами, сержантами, солдатами, медиками, але не генералами. Я неодноразово був на передовій, але генералів там не бачив.

Звісно, генерали є: військові з досвідом, покликані вирішувати стратегічні для країни завдання, і тому не мають часу спілкуватися з простими волонтерами. Я можу навіть припустити, що слова були сказані саме тоді, коли генерал поспішав, а його всіляко допитували про волонтерську допомогу, і це його розгнівало...

Але я хочу наголосити: волонтери є! Нас ціла гвардія. І всі ми серцем і душею вболіваємо за долю українських солдат. Великою командою ми щодня збираємо речі, необхідні для армії: одяг, взуття, продукти харчування, ліки, мобільні телефони – список величезний.

Як люди реагують на волонтерські заклики про допомогу, що приносять на пункти збору?

Реагують позитивно. Дорослі приходять з дітьми, літні люди з онуками. Що приносять? Сьогодні пріоритет – це теплі речі, бо попереду зима, а наша рідна армія гола та боса. Отож ми закликаємо людей приносити теплі шкарпетки, шарфи, шапки, куртки.

Я часто повторюю: якщо у вас вдома пилом припадає шапка, яка зараз не в моді, передайте її на фронт, вона там точно знайде своє місце. Так само можна вчинити зі светрами, штанами і будь-якими іншими теплими речами. Віддайте на фронт і термос – ви ним користуєтеся раз на рік, а хлопці щодня питимуть гарячий чай.

Відмовтеся від надмірностей, які лише на короткий час роблять ваше життя ліпшим. Відмовтесь задля потрібних для армії оптичних приладів та амуніції. Якщо можете, скиньте гроші на карту волонтерам, яким довіряєте. І пам’ятайте: будь-яка ваша допомога обов’язково знайде адресата.

Де волонтери зберігають передані людьми речі, і яким чином їх сортуєте?

Керівництво Львівського головпоштамту абсолютно безкоштовно виділило для наших потреб ціле приміщення. Так у нас з’явився склад. Тут ми зберігаємо і сортуємо все, що приносять львів’яни і все, що купуємо на зібрані гроші.

Для швидкого сортування ми через соцмережі кличемо друзів і просто небайдужих людей, які мають трохи вільного часу. Якщо доводиться сортувати специфічні товари, наприклад, лікарські препарати, просимо допомоги у фармацевтів.

У нас також багато помічників серед автомобілістів. Водії завжди готові перевезти товар, зробити рейд по магазинах, аби забрати скриньки з грошима.

Волонтери часто збирають гроші на дорогі оптичні прилади для військових. Чи завжди вдається зібрати потрібну суму?

Ще на початку волонтерського руху мене не покидали сумніви. Здавалося, що нічого не вийде. Сьогодні так вже не думаю, бо знаю – є багато людей, які можуть і хочуть профінансувати той чи інший волонтерський проект.

Нещодавно до нас звернулися співробітники інтернет-магазину, в якому ми багато разів купували оптику для фронту. Вони передали на потреби військових оптичний приціл Barska SWAT Extreme, вартістю майже 4 тис. грн. Від організаторів акції «Львівський лицар» ми отримали військовий  бінокль. Від Центру Військового капеланства Львівської архієпархії – гроші на фінансування експериментальної версії безпілотного літального апарату KAPELLAN.

Звідки ще надходить допомога?

Німеччина, Італія, Польща, Швеція, США… Географія переказів з кожним днем розширюється. Буквально кілька днів тому від українських жінок, які наразі працюють в Італії, ми отримали 48 ізраїльських бандажів та 20 спальників. Від патріотів з Німеччини – цілеспрямовану допомогу для аеромобільної 80-тої бригади – теплі військові светри та шкарпетки. Від українського туроператора  – понад 12 тисяч гривень, на які вже закупили зимові спальники і передали їх до зони АТО.

Також ми отримали величезну посилку з Вінниці. Торговці «Центрального ринку» передали на потреби армії 500 теплих шкарпеток, 150 рукавичок, 75 шапок, та 2 мішки з новими зимовими куртками і теплими речами. Все це добро зібрала і передала наш невтомний волонтер Ольга Коломієць. Не дивлячись на свій поважний вік, жінка практично щотижня висилає посилки для військових.

Яким чином всі ці речі потрапляють до військових?

До Львова майже все своє життя я жив у Луганську. І саме в цьому місті розпочалася моя волонтерська діяльність. Спочатку разом з активістами ми допомагали бійцям, які обороняли аеропорт. Манівцями привозили до них ліки і навіть хірургів. Згодом у мене з’явилися перші контакти на передовій.

Далі були Львів і зустрічі з керівництвом 80-ої окремої аеромобільної бригади та 24-ої механізованої бригади. Ми вирішили налагодити мережу прямих контактів, які дають можливість завжди чітко знати, що потрібно солдатам на передовій або під час підготовки бійців до марш-кидка з Львівщини.

Як працює ця схема контактів?

Мені телефонують з 80-ки або 24-ки, і говорять що хм потрібно. Я, в свою чергу, телефоную активістам групи.

Якщо йдеться про маскувальні костюми, наприклад, «кікімори», у нас є контакти зі швейними фабриками. Якщо потрібні овочі, фрукти – звертаємося до сільськогосподарських підприємств. Якщо якісь нагальні потреби – оголошуємо збір серед людей. Тричі на тиждень протягом 6-ти місяців вони приходять до пам’ятника Данилу Галицькому і приносять все, що потрібно фронту.

Аби волонтерам було легше сортувати всі ці речі, ми робимо, так звані «тематичні дні». У вівторок закликаємо людей приносити солодощі та цигарки, у четвер – одяг і спальники, у суботу – казанки і намети. Потім, згідно з потребами, ми формуємо посилки і відправляємо їх на Луганщину. Там вантаж зустрічають друзі-волонтери.

До речі, на всі зібрані гроші та речі ми маємо протоколи. Жодна копійка не використовується задля власних цілей.

Сергію, розкажи про останні посилки, які поїхали до зони АТО.

Посилка – це вантаж, вагою 200-300 і більше кілограмів. Нещодавно до Старобільської клінічної лікарні, де зараз лікують і рятують поранених, поїхали 2 потужних акумулятори. Вони потрібні лікарні на випадок відключення електроенергії.

Від американської діаспори до зони АТО ми відправили партію нових аптечок. Ще були тепловізори, прилади нічного бачення, радіостанції, багато наметів, спальників, рюкзаків, понад 100 пар берців. Плюс – продукти, одяг, і навіть дитячі листи-привітання військовим.

Як реагують бійці, коли отримують подарунки?

Вони завжди раді посилкам і приїзду волонтерів. Дякують за все. Є непоодинокі випадки, коли бійці поверталися з зони АТО, знаходять волонтерів і дякують нам особисто!

Ми не тільки відправляємо вантажі, а й зустрічаємо з квітами солдат з 80-ки і 24-ки. Всі плачуть і радіють одночасно.

А ще днями до Данила Галицького завітав боєць, якому ми допомагали екіпіруватися на схід. Прийшов з букетом і шукав нашу Любу Возняк. Ця дівчина є душею волонтерської команди, вона була одною з перших у Львові, хто вирішив розпочати таку діяльність.

А що пишуть діти у листах нашим захисникам?

Пишуть теплі слова, передають вітання, малюють червону калину, сонце, веселку…. Разом з листами відправляють всілякі смаколики.

Мій друг став свідком того, як школярі СШ №85 ім. В. Симоненка збирали і пакували для військових теплі шкарпетки і рукавички. У кожну з пар вони клали цукерки, образки, ангеликів... Ось такі вони, діти – знають, що дорослим буде приємно отримати сюрприз-несподіванку.

…Наостанок Сергій Глотов подякував всім, хто допомагає фронту, і звернувся до українців з проханням не зупинятися. «Моральний дух наших захисників – на висоті, а віра в перемогу така сильна, що жоден ворог не пройде. Тільки так – всі разом, ми наблизимо перемогу! Слава Україні!», – завершив він нашу розмову.

Тетяна Зеленська, «Вголос»