«Очевидно, мета – підготувати ґрунт та виправдати нову хвилю звільнень досвідчених кваліфікованих кадрів галереї, дискредитувати їх», – зазначила пані Лариса.

За її словами, Тарас Возняк подає як сенсаційну новину факти викрадень, які насправді сягають 1949 року, і про які відомо й правоохоронним органам, й Міністерству культури.

«Перелік втрачених речей давно відомий – це не є відкриттям, як це подає Возняк . Коли якийсь твір зникає з галереї, то про це повідомляють у правоохоронні органи та в структуру, до якої належить музей.

Думаю, логічно було б зафіксувати втрати галереї, починаючи з 1941 року, коли нацисти вивели твори Дюрера та інші. Однак Тарас Возняк вирішив провести інвентаризацію й скласти перелік втраченого від 1949 року. Дивно, правда, що до цього списку не потрапили п’ять творів, які зникли з данської виставки, експонованої в галереї кілька місяців тому. Раз пан Возняк такий великий правдолюб, то чому він не подає таких важливих даних?», – зазначила вона.

Борис Возницький

За словами Лариси Разінкової-Возницької, у списку є чимало неточностей.

«Наприклад, начебто виявлено підміну ікони у вівтарі зі Скелівки. Йдеться про вівтар, який врятував від знищення Борис Григорович Возницький в 70-ті роки. Згодом його реставрували за участі Тараса Отковича.  Але вже при віднайденні у вівтарі бракувало одного зображення – Святої Катерини. Збереглася стара фотографія 1914 року, на якій Свята Катерина є, а на фото 1939 року, зробленому поляками, ікони вже немає.  Борис Григорович вирішив відновити зображення за фотографією. Роботу виконала студентка коледжу декоративно-прикладного мистецтва як дипломну роботу. Про це всі знали, про це було написано в книгах зберігання. Зараз Возняк ставить собі в заслугу, що він виявив підміну ікони копією», – розповіла пані Лариса.

За її словами, на жаль, викрадені скарби переважно зникали безслідно, вона нагадала декілька гучних пограбувань, зокрема і з убивством працівників галереї.

«Були страшні 90-ті роки, коли в музеях зняли міліцейську охорону, був лише один неозброєний міліціонер, було, коли нападники вбили двох працівників галереї і пограбували її, і коли Олеський замок було пограбовано… Проводилося розслідування,  справами також займався Інтерпол, однак, за моєю інформацією, нічого не знайдено, результатів нема. Викрадені експонати зникли безслідно», – зазначила екс-директор галереї.  

Вона вважає, що використовувати ці факти для дискредитації багатолітніх працівників галереї – безсовісно.

Тарас Возняк