І тоді цей козел мені каже: «Все пропало! Славетна львівська журналістика скінчилася! Де «Молода Галичина», «Нова доба», ЗВУ, «Поступ», «Істина», «Аргумент-газета» і «Аргумент-влада»? Де проект «Республіка», який наказав довго жити, так і не дотягнувши до випуску пілотого номера? Чому після виборів майже половина газет зникли з прилавків? Подивися, що пишуть про львівських журналістів на форумі «Вголосу»! І взагалі: Де десять тисяч українських газет, які виходили у Львові в міжвоєнний період!? Де всесвітньо відомі професори? Де вроджена галицька інтеліґентність і шляхетність? Де славні львівські наливки і горілки? Де колядки і щедрівки?».

Ця ламентація вже стала переходити всілякі розумні межі, тому я стала потрохи заспокоювати мого нервового друга: «Спокійно. Не в бричках їздимо. Світ на місці не стоїть. Подивися, на львівському газетному ринку за останній час з’явилося два нових проекти: «Новий погляд» і «Пост-Поступ». Також ходять чутки про ще, можливо, одну-дві спроби запустити нові місцеві періодичні видання, одна з яких «Скандальна газета» (подейкують, вона буде робитися командою, яка колись працювала в «Молодій Галичині», і належатиме колишньому власнику МГ). Очікується, що 29 грудня "Український Медіахолдинг", найбільша медійна компанія України, контрольована групою «Приват», з наступного року розпочне регіональний проект «Комсомольська правда — Львів» .

Поступово, в процесі розмови, я вирішила описати що робиться на місцевому ринку газет. Не в останню чергу для того, щоб обмінятися думками з колегами й дізнатися, що діється у газетній галузі Львівщини. Одразу ж зазначу, що, нажаль, не маю достовірних статистичних даних щодо тиражів та продажів газет. Тому можу лише стверджувати, що після виборів ці показники прогнозовано впали у всіх газет, в тому числі у декого до позначки «абсолютний нуль».

Нові проекти

Газета «Пост-Поступ». Тижневик. Наразі вийшло чотири номери газети, включно з пілотом. Газета велика (40 сторінок) + журнал з програмою ТБ, дорога (2 грн.), всеукраїнська (наразі лише за назвою, реально домінує вісь Львів – Київ). Двомовна (українсько-російська), формат АЗ, багато кольорових сторінок (ліньки рахувати). Зіркова солянка авторів, художників, дописувачів. Головний редактор… Тут щось неясно. Здається їх двоє: В. Павлів і Ю. Винничук.

Засновник ТзОВ «Свобода слова». Реєстраційне свідоцтві від 07.12.2006. Позаяк ми не належимо до кола «особистостей, чия думка може вплинути на зміну редакційної політики», залишимо її при собі. Лише зазначимо, що з наведених у газеті даних про редакцію, очевидно, що сучасний «Пост-Поступ», попри його «примазку» до попередньої пост-поступівської традиції і розвішану «локшину на вуха» про те, що Починок взяв в управління просто «Поступ», жодного відношення до цих попередніх проектів немає. Це – дітище пана Починка і лише він несе за нього повну відповідальність.

Судячи зі змісту (це думка тих, хто зміг хоча б один текст дочитати до кінця), «Пост-Поступ» позиціонує себе як газета для еліти, але реально наразі зорієнтована на дуже вузький прошарок людей, ностальгуючих за 90-ми роками минулого століття, коли вони були молодими, дотепними й безкомпромісними студентами. На жаль – усе в минулому. Безкомпромісність вилииася в тупувате гасло «А ми проти!», з дотепністю наразі натужно. А молодість не вернеться, не вернеться вона.. (Останній рядок мені явно вдався. Треба буде вставити його в якийсь вірш і опублікувати в журналі «Дзвін»).

Однак, якщо говорити про газети, які намагаються висвітлювати політику в стилі «super light», то на сьогодні «Пост-Поступ» залишився в цій читацькій ніші один, бо єдиний реальний конкурент (Аргумент-Влада) - вмерла. Навіть нафто-газової донорської голки не вистачило, щоб задовольнити фінансові апетити власників АГ і АВ.

Задекларований тираж Пост-Поступу 190 100 примірників. Тобто в тиждень тираж газети становить 38-47 тис. екземплярів. Пост-Поступ друкується в типографії, яка належить Починку, редакція розміщується в будинку, який належить Починку, розповсюджується газета в тому числі і через торгівельну мережу, яка належить Починку, і якій новий заступник міського голови Львова, а тоді ще заступник міського голови Івано-Франківська Синютка не дав розростися в Івано-Франківську.

Газета «Новий погляд». Вийшло п’ять номерів, хоча газета стартувала на ринку в один день з «Пост-Поступом» (маємо вже один позитив — виходить регулярніше). 24 сторінки формату А3, перша і остання кольорові, телепрограма. Засновник і видавець ЛМ МГО «Нові люди» . Загальний тираж 21 тис. примірників тобто 4 200-5 200 екземплярів в тиждень. Головний редактор — Роман Онишкевич (екс-редактор «Ратуші»), директор — Андрій Скоп (екс-директор «Львівської газети»). Юридичний супровід -- фірма «Благовіст» (депутат міськради Володимир Гірняк). Слід розуміти, що саме цей тріумвірат і репрезентує власників і видавців газети, і не виключено, що й самі є її акціонерами.

Позаяк Онишкеич і Скоп не ставляться упереджено до думки колег щодо їх нового проекту, а готові охоче вислухати всіх (по крайній мірі не декларують у газеті протилежного), то скористаємося цим і зазначимо наступне. Сьогодні «Новий погляд» найкраща на львівському ринку газета за співвідношенням ціна/якість. Газета вийшла красива і зручна для читання (вдалий дизайн, верстка) Цілком нормальна за змістом. Журналісти стараються. Хоча не всі сторінки на даний час є однаково сильними і цікавими. Щось конкретніше говорити складно, бо 5 номерів – замало, щоб робити висновок.

«Новий погляд», судячи зі змісту і вигляду газети, позиціонує себе як газета, яка розрахована на масову традиційну львівську читацьку аудиторію. І саме тут у «НП» можуть початися проблеми. Адже в цій ніші на львівському ринку найтісніше. Саме в ній розташувалися ваговики «Експрес» і «Високий замок» (колись тут ще був і «Поступ»). Чи зможе «Новий погляд» конкурувати з ними і забрати якусь частину їхньої аудиторії? Наразі, напевно, так. Бо газета продається за демпінговою ціною — 50 копійок. Але якщо ціна, припустимо, виросте навіть не до 1.00—1.20, а до 70-80 коп.? І як бути з рекламою? Чи сприйняв ринок рекламодавців цей новий проект і в чому знайде для себе переваги?

І ще одна «ахіллесова п’ята» проекту. Він народився за підтримкою політичного середовища УНП і, як можна припустити, в нього вкладені гроші бізнесменів, які пов’язані з цією партією. Які їхні цілі? Якщо отримати прибуток, то чи віддають вони собі звіт, що такі мрії є утопією гіршою за комунізм? Якщо ж їхні цілі лежать у політичній площині, то виникає питання: як швидко вони спокусяться використати газету як інструмент для реалізації власних політичних цілей і чи піде це їй на користь?

Старі проекти

Вони мало в чому змінилися.

«Експрес» і «Суботня пошта» демонструють гідну подиву «стабільність без розвитку».

«Високий замок» продовжує сильно любити Юлю Тимошенко. Окрім цього четверговий номер ВЗ збагатився безкоштовним додатком «ЛеоПоліс» (аналог «Львівських новин» у «Експресі»).

«Україна і час» змінила дизайн, але за змістом лишається газетою Південного ринку і його власника — нардепа Петра Писарчука. Дуже тішить також посилена увага газети до Перемишлянського району. Навіть не знаю хто б згадас про цей район, якби не «Україна і Час».

«Крок» нічого не змінював, газета не розвивається, навіть не спромоглася на власну сторінку в Інтернеті (хоча в рейтингу така сторінка зазначена). Але спонсори «Кроку» із середовища БЮТ про всяк випадок збираються фінансувати газету і наступного року, про що свідчить оголошення про передплату на наступний рік. Серцю не накажеш.

«ЗВУ+» із завидною регулярністю розвінчує сіонізм і міжнародну єврейську змову. Жиди, як виявляється, стоять геть за усім. Світова закуліса. Кляті мундіалісти. Гітлер створив державу Ізраїль, Авраам Лінкольн насправді просто Абрам, а в родоводах нинішніх українських зверхників треба добряче поритися. Хто придумав бджіл? Також «ЗВУ+» чемно передруковує Інтернет-видання і вочевидь збирається в такому вигляді проіснувати як мінімум найближчих 5 років.

"Львівська газета". Зміна головного редактора та зміна директора на новий дует виконавчих керівників — «Два – Ігор – два!». Гулик & Булик — це може здатися рекламою веселого циркового номеру. Однак насправді дует працює виважено й обережно, не вдаючись до радикальних змін і різких кроків. Принаймні на шпальтах газети такі кроки майже не помітні. Як казали середньовічі литвини: «Старини не чіпаємо і новизни не вводимо». Проте внутрішні, в першу чергу організаційні, зміни таки відбулися: змінився видавець — ТзОВ «Львівська газета Вісник міста», зареєстрована новий бренд — «Львівська газета. Вісник міста», газету друкує «Компанія Імперіал», редакція переїхала в новий офіс.

"Ратуша". Якщо зі всіх старих проектів хтось і заслуговує на особливу увагу, то це, безперечно, газета «Ратуша». Майже визначено дату кінця життя «Ратуші» як комунальної газети – 1 квітня 2007 року. Змагатися, знаючи дату власної кончини — в цьому є щось від троянських героїв, які з незрівнянною мужністю в серцях, боролися проти волі богів, які прирекли їхнє місто на загибель. Що поробиш — Савельєв подарував яблуко не тому кандидатові  – скоро заплаче Андромаха. Тобто міські райці збираються ще один квартал фінансувати роботу редакції і друкування газети з міського бюджету. За цей час журналістам редакції газети пропонується її приватизувати за 1 грн. Це рішення можна обговорювати і сперечатися з ним, але, щось нам підказує, що, як і у випадку з «Пост-Поступом», наша думка і позиція мало кого цікавлять.

Отож не можемо не відзначити, що цей завершальний рік в історії комунальної газети «Ратуша» був безпрецедентним. Свобода слова на шпальтах газети наблизилися до абсолюту. Ніхто так послідовно і сміливо не критикував міського голову Львова Андрія Садового як «Ратуша» в цей період. Критика діяльності нового мера і його команди стала основною темою газети. Могло навіть здатися, що в життя втілюється ідеальний варіант: львівська міська газета послідовно відстоює інтереси громади і конструктивно критикує міську владу за недоліки в роботі, що йде лише на користь і владі, і громаді. Проте, нажаль, реалії є значно прозаїчнішими і сумнішими. Підставою для безкомпромісної критики стало особистісне протистояння між мером Садовим і редактором «Ратуші» Савельєвим. Сміливість журналістів у критиці міської влади продиктована не лише об’єктивними причинами, але й усвідомленням того, що «пощади не буде і її нічого чекати».

Без сумніву, останній рік існування комунальної «Ратуші» — серйозний ляпас Садовому, як керівнику, політику, організатору, просто людині. За рік часу він не зумів порозумітися з журналістами, самоусунувся від вирішення проблеми і сьогодні закриває газету чужими руками – руками депутатського корпусу. Щиро дивують в цій ситуації і депутати, які погодилися на закриття газети. І це тоді, коли Садовий повністю підпорядкував собі прес-службу міськради, коли не сформовано інформаційної політики міськради, коли в документах про секретаріат міськради не зазначено поняття «інформаційна політика міськради», коли є всі підстави стверджувати, що команда Садового свідомо блокує появу позитивної інформації про депутатів та чиновників, а працівників виконкому просто «підставляє», перекидаючи на на них функцію озвучення негативної інформації.

Дозволимо собі ще раз наголосити на тому, що Садовий не провів жодної прес-конференції з моменту свого призначення!

Штучні сюжети, штучні ефіри, «шаманство» Березюка і Процика сьогодні заміняють живе безпосереднє спілкування журналістів з міським головою. І це сьогодні скеровані всі інформаційні ресурси міськради.

Попри те, що весь цей період газета «Ратуша» без сумніву являла собою важливе суспільно-політичне явище, для редакції це був період боротьби за виживання. Сподіваємося, що після того, як газета змінить свого власника,  вона отримає можливість для розвитку.

Підсумки

Чи можна назвати те, що сьогодні відбувається на ринку львівської суспільно-політичної преси, кризою? З точки зору розвитку ринку – ні, радше ми маємо справу з його оздоровленням. Адже більшість нерентабельних і донорських проектів нарешті закрилися, відкривши ніші для розвитку вже існуючих комерційних і напівкомерційних проектів. Ці проекти, однак, не закривають собою усі читацькі ніші, а зосереджуються лише на двох з них: еліті і масовому традиційному читачеві.

Вільними на львівському ринку сьогодні лишаються такі ніші, як наприклад, ніша «жовтої» і ніша ділової преси. Саме тут можна очікувати появи нових проектів. Скоріше за все цей неосвоєний місцевою пресою ринок вже найближчим часом спробують зайняти регіональні проекти центральних загальноукраїнських видань, за якими, вірогідно, стоятимуть західні інвестори. Наприклад, газета «Дело» вже сьогодні подає більше інформації про ділове життя Львівщини, ніж усі львівські газети разом взяті. А проект «Комсомольська правда — Львів», якщо виходитиме українською, може зайняти «жовту» читацьку нішу в області. Єдине, що наразі стримує їх прихід на львівський ринок — організаційні проблеми, пов’язані із друком і розповсюдженням цих газет, а також мовою. Прихід серйозних київських гравців на місцевий львівський ринок однозначно потягне за собою структурні зміни на ньому і покладе кінець гегемонії на ньому «Експресу» та «ВЗ».

Що ж до появи власне львівських нових проектів, то тут справа виглядає менш оптимістично. І саме в цій частині ми можемо сміливо говорити про те, що сьогодні львівська журналістика переживає кризу: відчувається брак місцевих фінансів для розвитку вже існуючих проектів, брак креативних ідей та яскравих авторів, немає професійних менеджерів, немає нових журналістських середовищ, які б виховували журналістів.

Ця ситуація має свої об’єктивні пояснення. Ми ж звернемо увагу лише на те, що розпочався процес зміни регіональної політичної еліти. Нова еліта ще не виробила своє системне ставлення до проблеми ЗМІ і не сформувала нового соціального і політичного замовлення на пресу. Нова еліта наразі не має нових цікавих постатей, тем і проблем, вона є у своїй масі не публічна. Це також становить проблема для журналістики, адже відбувається зміна стилю роботи, форматів спілкування чиновників, політиків і бізнесменів з пресою.