Але не Інтернетом єдиним виграються вибори. У виборчих штабах прекрасно розуміють, що ефект від спілкування тет-а-тет значно кращий, аніж від спілкування по телефону, від реклами в Інтернеті чи по телевізору. Тому штаби роблять ставку на волонтерів. Добровільно працюють люди різного віку, кольору шкіри чи професій. Що цікаво, серед волонтерів були справді юні, віком від 13 років. Звісно, що волонтерська робота добровільна та неоплачувана.

Проте це неоціненний досвід, і американці це розуміють. Наприклад, штабом одного із кандидатів у Детройті керував юнак, якому було 17 років! Проте він активно розбирався у політичних процесах, знав свою роботу, і вік сприймався не як його недолік, а як перевага. Молодість не має значення, головне - енергія, яку випромінює людина.

Волонтери брали відпустки, інколи за власний кошт, для того щоб декілька тижнів попрацювати на користь кандидата, якому вони вірять. Волонтерів часто направляли працювати у інші штати (swing states) для здійснення агітації «від дверей до дверей». Ті волонтери, які не мали можливості поїхати, працювали у місцевих «call-центрах» та обдзвонювали виборців із інших штатів. В основному ведення агітації було сконцентровано на штатах з «невизначеним» виборцем (swing states).

Волонтери запитували респондентів, чи вони вже проголосували, дуже дякували за вибір, а якщо ще ні, то підказували, де найближча виборча дільниця, та розповідали наскільки важливий їх голос для Америки. Як я вже згадував раніше, волонтери call-центрів мають достатньо інформації про особу і знають, кому вони телефонують. За день можуть здійснити кілька сотень дзвінків, при цьому комп’ютер автоматично фіксує результат розмови та вносить в базу відповідну інформацію.

Про страхи американців

Телефонні дзвінки волонтерів так само, як і агітація, не припиняються ніколи – вони тривають і у день виборів! У США немає «дня тиші», на відміну від України чи багатьох інших країн. Зайва надокучливість з боку штабів часто відлякує виборця, який не розуміє, звідки у політиків стільки інформації про нього. Цей страх породжує недовіру як до політиків зокрема, так і до уряду США загалом. Американці прагнуть максимальної приватності, і багато з них навіть не мають документів – жодного паспорта чи іншого документа про особу! Не мати паспорта чи документа про особу (ID) не є проступком. Більше того, на державному рівні немає жодного єдиного зразка документа про особу, і кожен штат виробляє його за власною концепцією. При цьому в США проживають тисячі людей, які не мають ID. Дехто з них не виробляв документ про особу у зв’язку з бюрократичними чи фінансовим перепонами, а частина населення принципово не хоче мати документ, для того щоб мінімізувати можливість «стеження» уряду за ними. Але відсутність документа не означає, що особа не може проголосувати на виборах! Право голосу є невід’ємним правом кожного американця, і воно не може бути обмежене відсутністю документа про особу.

Тому у більшості штатів для того щоб проголосувати, не потрібно пред’являти жодного документу. Член виборчої комісії ідентифікує виборця згідно зі списком і дозволяє здійснити голосування. Рай для українських фальсифікаторів, правда? То ж у автора одразу виникло запитання: а що, якщо хтось проголосує не за себе? Таке майже не трапляється, оскільки наступає кримінальна відповідальність за фальсифікацію на виборах. І відповідальність дійсно наступає (а не так, як в нас), тому особливо ризикувати ніхто бажання не має.

Проте, обговорення питання пред’явлення єдиного документа про особу при голосуванні активно «нав’язували» республіканці: «Для того щоб увійти в офіційну будівлю чи у ресторан у нічний час, чи для того щоб виїхати за кордон, необхідно пред’являти документ про особу. То чому держава його не вимагає при голосуванні?». Демократи мали свої аргументи: «кожен виборець – громадянин США, і він має право голосувати незалежно від наявності документів про особу. Право голосу – це природнє право, яке не може бути обмежене якимись бюрократичними перепонами. Виготовлення документа про особу є фінансово затратною процедурою, а виборець самостійно повинен вирішувати, на що йому витрачати власні кошти». Красива риторика, яка насправді переслідувала інші цілі.

В своїй більшості виборці, які не мають документів, це бідна верства населення, діти емігрантів. А це, як відомо, електорат Демократичної партії та Барака Обами. То ж залишення цього питання в «статус-кво» було на користь демократам, а запровадження обов’язкового документа про особу, як того намагалися добитися республіканці, одразу позбавляло голосу значну частину потенційних виборців Обами.

Далі буде…

Олександр Ружицький