Сюрпрайз. Оленятко Бембі вирішило покинути темний-темний ліс, щоб зійти на грішну львівську землю під префіксом -сюр та ніком Арсенія Яценюка. Людини і супермаркета. Супермаркета, який спроможний затарити усі сюрреалістичні сподівання українців щодо кольорового майбутнього на столі Вермеєра Делфтського.

В найкращих своїх традиціях, деяка частина львівської інтелігенції (в к-ті одного професора), гостро відчуваючи дуполизну кон’юнктурку, вже встигла проголосити безвусого Сєню новим месією та діамантовою рукою народної влади.

Яценятко, гостро відчуваючи стереотипну кон’юнктурку після фінішу своєї спікеріади, педалює міф про птаха-фенікса, який має відродитись (чи розродитись) в іншому просторі, не боячись суїциду Вірджинії Вульф. Птах-фенікс асоцієються в трудящих з "жіночим" началом, тому й свіжий сюрпрайзик, поводиться як носій Інших цінностей: напускає друкарської енігми і проводить зустрічі за кулісами таємничості.

За кулісами (на 1-й погляд) виявляється повна лажа, оскільки організовувати пресуху в театрі Заньковецької, де життєстверджуючий фалос невмирущого кохання покрився мохом вестибулярного коїтусу (і музи там вже більше не літають) – це смерть для всього зеленого, спраглого і збудженого. Але оскільки птаха-фенікс саме в танатосі знаходить свій ерос, то 2-й погляд логічно залажав усі претензії свого попереднього френда. Та й які можуть бути непристойні конотації в Яценятка оленятка Бембі?

Король помаранчевого літа, цей синьоокий пацанчик з Сад-гори, сюркнувся на суботню тусу в своєму костюмчику, який на ньому не сидів, але висів дивним чином, яко ябко, що мусить. Це мало символізувати прогнозоване збільшення простору для крил, які в future continuous, мають майнутись і вірнутись у потрібному векторі.

На високій ноті подарувавши бус львівським утосівцям, пустунчик долі почав сюркотіти з присутніми віпами та займатись хіромантією з Мирославом Сеником. Дружню та невимушену атмосферу спікування псували перманентні перебіжки оченяток героїчного курчатка Яць-Яць у відкритий космос, де він намагався відкрити свою 3-тю чакру. У такі моменти, буковинський клаксончик ставав схожим на персонажів нової книги Тараса Батенка про особливості політичної карикатурки.

Монументальна постава та тягар дум про долю України пригинали його бандурку до бандерівської землі. За тимчасової неможливості читання чужих думок, любі читачі відсилаються до особистого психоаналітика людини-супермаркета за необхідними інтерпретаціями такого його самозаглиблення.

Час інтервійного квецяння закінчився і Квець милосердя звалив монятись у таємничу підсобку, щоб хвилин за 10-ть явитись на яснії очі львівських журналістів, фанатів кнайп та іншого перевиробництва. Зала на 2-му поверсі Заньковецької, колись була відзначена прикольною п’янкою з нагоди обмивання однієї поетичної книги, але тепер усі бодунні спогади були сюртифіковані прихильником невідомо якого лібералізму.

Сюрчало Яценюка невпинно тараторило про таємничий орден нових, чесних і незайманих, які поведуть Україну до нових висот та багатоповерхівок. Вищезгаданий флер енігмічного фіглярства й тут перевершив усі сподівання на розкриття карт щодо невідомої політсили буковинського сюртелла. Яцик мовчав, як риба об лід, розкидався розумними словами та косив під хитромудрого вдосконалізатора, який вигадує новий ровер для кота Леопольда.

Найбільш завернутим його сюртопіком стала сюртаза про вдосконалену форму державно регульованого лібералізму. Присутні так й не врубались (подякуємо "жіночій" загадковості оленятка Бембі), прихильником якого лібералізму є юний сюртулик: економічного чи соціального. Чи мейбі, його душі більше сюрталить неолібералізм?

Панок Батерфляй й тут захотів завернутись в кімоно своїй покищойної неприступності. Він просто бавився в довготривалі політичні та словесні фігури, сюркотуючи про непотрібність бачення в своїх рядах американських роллінг стоунсів та російських колобків.

З іншого боку, підпорядковуючи собі усі атрибути нового месіанства, він, на відміну, від свого папіка Юща Трипільського (який любить називати піплів словечком "публіка"), не почав ставати в позу Гамлета Тубіортубічного, а відразу проголосив про непотрібність образливих для простого народу політтехнологічних штучок під блядською назвою "електорат". Народ потрібно любити: усі національності, деномінації, орієнтації та сегрегації, а не обзивати різними закордонними словами.

Маленький крочок з позицій театрального ющеніанства дався наслідному принцу дуже легко. Але не будемо обманювати себе, щодо чистоти його рук. Щоб там не говорив проект під ніком Арсеній Яценюк ("Якщо би я був чиїмось сателітом, то ви би сьогодні розмовляли з головою Верховної Ради України"), його рагульський виступ на хуторянській свободі на Інтері та інфантильний стук любому папіку на мєнтовський фак, з головою видають усі ті місця, звідки вуха ростуть.

Усім розумним людям – па-па, а для адептів маминого синочка звучить пісенька сюртелика Яценюка з таким перефразованим текстом:

"Сонячне коло – небо навколо. Це малюнок хлоп’яти. Намалював і підписав, він свій шедевр у кутку (куди його поставили старші товариші):

Нехай завжди буде горілка, сопілка і тринділка. Ковбаса і оселедці. Огірки енд помідори. Ось такії ми мажори."

Наше Вам з пензликом. Адью, адью, адью.