МИХАЙЛО СЕНДАК: Олійнику мішками носили гроші. Де ті гроші пішли?

Михайло Сендак – член Комітет національного порятунку у Львівській області, на час Помаранчевої революції – голова Львівської обласної ради

- Ті ідеї дворічної давності, а головне віра людей – вони змарновані, ними знехтували.

- А хто знехтував?

- Команда, яка прийшла до влади. У Києві ми знаємо як це було. Але особливо прикро, що на Львівщині це було використано для корисливих цілей, владна команда повірила, що прийшла надовго, що вони будуть безкарні. Вони нікого не бояться, тому що за ними стоїть президент. І це дуже погано. І зразу було видно, що ъх принцип: „я буду робити, що хочу, і мені за це нічого не буде". От і маємо результати.

- А що робити? Де вихід?

- Вихід? Мені прикро, що люди змирилися і стали такими пасивними, як були за Кучми. Люди вже, можливо, найближчим часом не схочуть повірити в те добре, що було започатковано Помаранчевою революцією. Був підйом, було піднесення і люди не жаліли нічого – ні часу, ні сил, ні грошей. Допомагали, все робили, віддавали останнє. Але "мудро" сформована влада все це використала для особистої наживи. Я це говорив і буду говорити. Тому що я був членом штабу тієї коаліції і я бачив, що гроші несли мішками. Несли і великі бізнесмени, і прості люди. А куди ці гроші використали? На сьогоднішній день ніхто не відзвітувався.

- А у Львові також здавали багато грошей?

- Я маю на увазі  саме Львівщину. Мішками гроші носили до Олійника. За один міх я запропонував, щоб він відзвітуватися, то він сказав, що я посягаю на демократію президента. Як я посягаю? Ти прозвітуйся! Я ж знаю, що мішками носили.

- А хто?

- Прізвищ я не буду називати.

- Ви маєте на увазі бізнесменів?

- Так. Вони вірили. Я знаю людей, які дали по 30, 50, 70 тис. доларів кожний. Ви собі уявіть! Де ті гроші пішли? Ми що тут голоси купували? Ми тут щось за гроші робили? Та все робили люди за ідею, бо Львівщина патріотична. А вони "мудро" викрутилися. Чому вони на джипах їздять? Чому вони квартири покупляли? Та тому, що вони відчули ту безкарність, що у них «чисті руки». Але я думаю, люди вже зрозуміли, що у цього керівництва руки більш запацькані, ніж були у їх попередників-кучмістів. У десять раз.

ЯРОСЛАВ КЕНДЗЬОР: Всі пропозиції Народного руху України щодо формування команд і по районах, і в області на 90% були виконані

Ярослав Кендзьор – заступник керівника Комітету національного порятунку у Львівській області

- Про що шкодуєте, що тоді було зроблено правильно?

- Тоді, в принципі, ми робили правильно, виходячи з тієї ситуації, яка вирувала навколо нас. Помилки, і то серйозні помилки, почалися вже після того, як була отримана перемога, коли всі люди, які стояли на майданах, приступили виконувати іншу функцію, тобто функцію влади. Адже дуже багато лідерів майданів після перемоги на президентських виборах сіли у владних кабінетах. І от тут простежується дуже цікава закономірність, по вертикалі. Що із центру, коли майданна команда сіла, будучи цілком згуртованою на майдані, розпочала міжусобиці, які призвели до відомого розлучення, відомих скандалів, відомого розколу.

- А якщо говорити про Львівщину?

- Звичайно, дуже багато київських непорозумінь перенеслися на рівень області. Маємо протистояння НУ і БЮТ, яке дуже серйозно шкодить інтересам області.

- Минуло два роки. Як ви вважаєте, призначення Олійника керівником штабу і те, що він потім очолив комітет і став губернатором – це була правильна позиція?

- На той час іншого варіанту не було. Кожен розумів на початку формування штабів, що керівник штабу, області чи району – це потенційний голова майбутньої адміністрації. Так що зараз, з відстані часу, не зовсім об’єктивно оцінювати. Тоді це був логічний, закономірний крок – призначення Олійника керівником області.

- Але призначали його як члена НРУ, потім він перейшов і НСНУ.

- Ну, тут уже, як кажуть, інше питання. Отут якраз і починається оця кон’юнктура. Заявляти як головний аргумент на користь свого переходу, що «я перейшов, тому що я повинен бути людиною президента”, а, мовляв, до того він не був людиною президента? Тобто, дуже навіть неоковирні аргументи починають знаходити. Без сумніву, такі морально-політичні нюанси почали створювати певні проблеми у взаєминах. Потім почався процес формування виконавчої структури по районах, виконавчої структури в області. Звичайно, знову багато проблем виникало чисто об’єктивних, бо розуміли ми, що людина на майдані була активною і цікавою, а з другого боку, ми розуміли, що призначати її керівником адміністративної одиниці достатньо ризиковано, бо це цілком інша функція. Тут потрібно розумітися і в економіці, мати організаційні здібності.

- Але життя показало, що ви були абсолютно не готові з революційних активістів набирати керівні кадри, але й своїх, партійних, кадрів не мали.

- Справді життя і практика показали, що кадрів на яких орієнтувалися щодо призначення було не зовсім багато і не зовсім якісні. Чому? Я не хочу сказати, що фахових людей не було взагалі в нашій області. Просто політичні обставини дуже звузили поле погляду на кандидатури, які могли би бути залучені до формування конкретних владних команд на різних рівнях. І все це у кінцевому підсумку також далося взнаки і ми бачимо, що минуло небагато часу і довелося змінювати частину керівників областей, керівників районів...

- Ви так говорите, ніби повністю себе ототожнюєте з Олійником. Це справді так? Чи все ж таки НРУ має претензії до Олійника? Ви ніби виправдовуєте те, що відбулося.

- Я не виправдовую того, що відбулося. Я претензій до Олійника маю дуже багато, починаючи з формування визначення квот. Так що про претензії я не соромлюся говорити. Але всі пропозиції Народного руху України щодо формування команд і по районах, і в області, на загал – на 90% були виконані. І в тому плані я не маю особливих претензій до керівника області. І що найбільш цікаво, що важливо, що ці люди, яких ми пропонували у владну команду області і районів – мені за них сьогодні не є соромно. Мені не соромно і за Миколу Гориня, і за Ярослава Пітка, і за Олександра Ганущина, і за Андрія Корната, і за Святослава Шеремету. Ці люди, справді, виявилися дуже порядними, фаховими і сьогодні вони мають авторитет у своїх районах і на своїх посадах.

ЮРІЙ КУЖЕЛЮК: Якби це треба було робити ще раз, то я робив би це ще раз і не сумніваюся, що сотні тисяч тих людей зробили б це ще раз

Юрій Кужелюк – член Комітету національного порятунку у Львівській області, керівник Львівського «майдану», голова Львівської міської організації УНП

- Чи не могли б ви поділитися своїми думками про Помарачеву революцію на Львівщині. Як ви оцінюєте події сьогодні, через 2 роки?

- Звичайно, про те, що сталося через 2 роки, не можна було тоді і в страшному сні подумати. Що зараз люди, яким народ довірив владу, які малу абсолютну владу, абсолютну довіру народу, все провалять дотла. Але з іншого боку, відома приказка, хто робить революцію, хто її проектує, хто користується її плодами. Романтики, фанатики, негідники. От щось таке ми і побачили. В страшному сні не можна було тоді подумати, коли була утворена коаліція «Сила народу», коли я дивився від Оперного театру, а я ж тоді від комітету національного порятунку був директором львівського майдану. Це ж дійсно, як на роботу, приходиш на 9 годину і до 10 вечора... І там є тисячі, десятки тисяч людей. І я представлявся: „Юрій Кужелюк, Українська Народна партія, коаліція «Сила народу». Хто б міг подумати, що „любі друзі” так розвалять цю коаліцію і що для них шкурні проблеми були важливіші ніж загальнодержавні.
Але це було необхідно. І якби це треба було робити ще раз, то я робив би це ще раз і не сумніваюся, що сотні тисяч тих людей зробили б це ще раз. Тому що суть навіть не у владі. Суть у тому, що змінилася свідомість населення. Попри всі розчарування люди стали не ті. І друге, що для мене є фактором – весь час нарікали на пасивність молоді, а молодь стала рушійною силою. Поряд з тою трибуною в центрі була інша трибуна – біля університету, де відбувалися не менш бурхливі події. І коли ми водили багатотисячну колону студентів під міліцію, під митницю, молоді люди йшли свідомо і за це ніхто не платив.

ІВАН ДЕНЬКОВИЧ: Треба було прислухатися до Юлії Володимирівни. А в декого з нашоукраїнців зіграли великі амбіції

Іван Денькович – член Комітету національного порятунку у Львівській області, голова Львівської обласної організації ВО «Батьківщина»

- Минуло два роки від початку Помаранчевої революції, як ви оцінюєте ті події? Що змінилося за цей час у Львові?

- Політику вирішує не Львів, а Київ. Але те, що «помаранчеві» здобули перемогу на виборах -2004 року – це все-таки довіра виборців до помаранчевої сили. На превеликий жаль ті сили не змогли об’єднатися. Сьогодні бачимо, яка ситуація склалася політична. А тоді було якесь піднесення в людей, бо була віра в те, що ми йдемо до кращого. А з приходом уряду Януковича ми побачили, що ми загубили те, зо що боролися, а віддали владу знову тому кримінальному режиму, який був до 2004 року. Само собою в кожної людини виникає питання: а за що ми боолися? Ми не маємо статистики, але в нас є дані, що багато людей віддали своє здоров’я. Були і смертельні випадки. А в результаті... Боролись-боролись і без бою все здали.

- А хто, на Вашу думку, винен у тому? І що Ви думаєте про владу на Львівщині? Чи вона варта тих жертв?

Хто винен? У нас є перща особа в державі, яку ми відстояли – це Президент України. Винні і лідери політичної партїї „Наша Україна”. Бо треба було прислухатися до Юлії Володимирівни і об’єднатися в коаліцію у складі: Блок Юлії Тимошенко, соціалісти і «Наша Україна». А в декого з нашоукраїнців зіграли великі амбіції. Бо якщо дійсно є три політичні сили, які були в тому блоці, то це є три керіні найвищі пости – президент, прем’єр-міністр і голова Верховної Ради. НУ має президента, БЮТ – прем’єр міністра, соціалісти – Верховну Раду. І це би було правильно.

- А от на Львівщині соціалісти взагалі нічого не отримали. БЮТ же має посади непропорційно своєму вкладу в революцію і своїм впливам.

- Якщо взяти Львівщину, то тут йде таке... Можливо, Петро Михайлович рахував, що ці дві політичні сили – БЮТ і СПУ – є менше вартісні. Але він помилявся. Це один момент. Бо якщо ми дійсно хотіли взяти відповідальність за соціально-економічний стан на Львівщині, то повинні були представити. пропорції. Ці три політичні сили мали бути пропорційно представлені і у виконавчій гілці влади, і у законодавчій. .

А була допущена груба помилка. Ми свої послуги пропонували, а від них відмовилися. Це один момент. Другий момент. Ви знаєте як велася виборча компанія 2006 року до органів місцевого самоврядування і яке було ставлення цих помаранчевих сил одне до одного. Ті передачі, яккі вів на ЛТБ Ярослав Кендзьор. Виступи окремих політиків з Нашої України,які агітували голосувати якщо вже не за Нашу Україну, то за інші політичні сили, тільки не за БЮТ. Але я дякую виборцеві за те, що він не помилився і виявив велику довіру Блоку Юлії Тимошенко, віддавши високий процент голосів.

ЄВГЕН ТАЛІПОВ: На жаль, Помаранчева революція ще раз доказала, що революції роблять романтики, а плодами її користуються негідники

Євген Таліпов – член Комітету національного порятунку у Львівській області, голова Львівського обласного комітету СПУ.

Помаранчева революція – це було народне волевиявлення. Народ хотів змін, він не хотів продовження кучмізму. Він хотів, щоб влада належала народу, щоб влада рахувалася з народом і Конституція – основний закон нашої держави, дотримувався всіма посадовцями. На жаль, Помаранчева революція ще раз доказала, що революції роблять романтики, а плодами її користуються негідники. Так склалося, що практично усі розбіглися по різних таборах: і Наша Україна, і БЮТ знаходяться в антагоністичних протиріччях. Сьогодні не можуть створити так звану демократичну коаліцію в парламенті.

Соціалісти не ображені тим, що до нас таке ставлення з боку Олійника і його прихильників, але чомусь 2 роки тому пан Олійник буквально благав мене виступати на мітингах, в трудових колективах, у ЗМІ. Ми щодня виходили до людей, щодня розмовляли з ними. І тоді були підведені підсумки, що наші представники будуть зараховані у владні структури. Тільки закінчилася Помаранчева революція і дійшло до практичних дій – Олійника підмінили. Він просто плюнув в обличчя соціалістам Львівщини. Він усе зробив для того, щоб ми не попали в органи міської влади, в органи обласної влади, таким чином ще раз показавши своє обличчя. Ну і маємо те, до маємо, як говорив великий класик української держави. Я хочу сказати одне: ця революція показала хто є хто. Для кого на першому місці є інтереси державницькі, як для соціалістів. Тому що ми лівоцентристська державницька партія, пріоритетами якої є демократія, Україна, народовладдя і соціальний захист населення.

Я вважаю, що сьогодні слід усе переосмислити. Треба повернутися до ідеалів революції і робити все для того, щоб такі достойники як Олійник, Горинь, Батенко зійшли на марґінес історії.

Я вважаю, що революція була потрібна як очищення, в першу чергу для тих, хто її робив. І сьогодні вони йдуть різними шляхами. Одні прийшли до влади, і ніяк не можуть відірватися, а інші їм опонують. Оце трагедія Помаранчевої революції. Були погані наміри, а практичні дії виявилися ще гіршими ніж у Кучми. От чому сьогодні Кучма сміливо виступає в ЗМІ. Він каже: Я ще покажу вам свій період і період того, що ви наробили за цей час.

Що потрібно робити? Перш за все, об’єднати національно-патріотичні сили. Антикризова коаліція показує, що ми різні за ідеологічними уподобаннями, ми різні щодо бачення економічного розвитку. Там – ліберальна економіка, суто капіталістична, ми ж стоїмо на позиціях лівоцентристських ідеалів, соціалістичної економіки. Але ми не хочемо сталінського соціалізму, ми хочемо, щоб було модель європейської економіки, шведський соціалізм. І він дає можливість кожному з нас самореалізуватися.

Друге, щоб політичні структури, якщо ми говоримо про парламентсько-президентську республіку, також осмислили роль і місце політичних партій в суспільстві. Бо сьогодні коаліція ще раз показала, що незалежно від політичних уподобань, на першому місці у нас стоїть Україна. Мовні питання, ОУН-УПА – це все сьогодні питання п’ятнадцяте-дев’ятнадцяте. Сьогодні головне – як ми живемо, Сьогодні нас 45,5 млн. Куди ж поділися 5,5 млн. українців? Без голодоморів, без нічого. Треба спільно працювати, а не чубитися. Ось у США на виборах перемогли зараз демократи. Перший, хто їх привітав – президент Буш, республіканець. Чому ж у нас не так? Замість того, щоб спільно працювати для України, постійно між собою чубляться.

Сьогодні економіка розбалансована повністю і за 3 місяці, як би хто не кричав, уряд Януковича крок за кроком йде вперед. Звичайно, для західного регіону це ганьба. Але навіть сьогодні президент Віктор Ющенко визнав, що економічна стабільність наступає, що все-таки крок за кроком просуваємося вперед. 3 місяці – невеликий показник. Наше завдання – щоб усі працювали на економіку України. Треба дотримуватися правил гри. Тебе ж народ обрав за партійними списками не для того, що займатися балаканиною на трибуні Верховної Ради, блокувати трибуну, блокувати закони, а для того, щоб займатися законотворчою діяльністю. Депутати обласних, районних, міських сільських, селищних рад не повинні займатися політикою. Вони повинні займатися економічними і соціальними питаннями.

Ми постійно наступаємо на ті самі граблі. Постійно - недовіра Олійнику. Оце й усе. І нехай він собі там працює скільки заманеться. А більша частина галичан вже дивиться на нього з ненавистю. А що ж робить депутатський корпус, представники тих самих галичан? Тільки гасла видають. Треба розуміти, що аслова демократія вже закінчилася. Зараз потрібні практичні дії. Був хороший лозунг у Нашої України: „І словом, і ділом!. Але чомусь поки що ні словом, ні ділом.

Я думаю, що період переосмислення настає сьогодні для кожного політика в регіоні. Час балачок пройшов, зараз час практичних дій. 20-21 листопада вперше за всю історію незалежної України проводять нараду голів обласних рад на Галичині. Це позитивний крок, щоб вони побачили, що таке Львівщина, що таке Галичина, які питання тут ставляться. Одночасно покажуть і справжнє обличчя Галичини, що ми тут не з рогами, і не тільки „ганьба” і „слава Україні” вміємо кричати, що ми працюємо.

Олександр Мороз 4 рази відкладав візит до Львова. Та не боїться він! Я Гориню кажу відверто: це Горинь просто боїться, що сюди приїде Мороз. Олександр Мороз – це державна фігура найвищого рівня. В ін і в ті часи ніколи не боявся приїжджати до Львова, а зараз тим більше! Як голова Верховної Ради, він просто перевантажений державними справами. У нього кожний тиждень посли, прем’єри, зустрічі з державними діячами, бюджет-2007, врешті-решт.

До речі, чому всі мовчать про Львівський міський і обласний бюджети, про районні. От скажіть, чому би проект бюджету на 2007 рік не надрукувати у ЗМІ, щоб громадськість довідалася як планує влада витратити гроші. Чому депутати обласної ради не можуть надрукувати свої пропозиції до бюджету, як вони бачать бюджет-2007 для Львівщини, для міст і районів області. Адже в кожному районі є своя специфіка. Чому ж ніхто не враховує місцеву специфіку? От чому я вважаю, що навіть підхід до бюджету поки що на рівні примітивізму. Повинна бути гласність, широка участь у формуванні бюджету не тульки облдержадміністрації і обласної ради, а й рад усіх рівнів.

Я б хотів ще наголосити на такому питанні: голова сільської ради отримує 1000-1300 грн. При цьому він вирішує питання 600-700 осіб. До нього приходять щодня – то хтось помер, то весілля, то дрова потрібні і т.д. і т.п. Вирішується маса питань. На його зарплату... А є такі ради, наприклад у Жовківському районі, де немає приміщення, світла, опалення, автомобіля. І от голова сільської ради з одного села в інше село на велосипеді....А взимку. Як він буде добиратися? Якщо в нього на утриманні 2-3 дітей, то він отримує 837 грн . От кому сьогодні треба підвищувати посадовий оклад, доводити його до 3-4 тис грн., а не міністрам і посадовцям з обладміністрацій. Оклади і депутатів Верховної Ради України, і представників облдержадміністрацій, і облрад досить-таки солідний. Так давайте солідно ставитися до тієї категорії людей, які починають законотворчу діяльність знизу. Це стосується і викладачів, і лікарів, і науковців. А то ми не забуваємо прокуратуру, суди, силові міністерства і відомства, а забуваємо тих, хто формує наше суспільство. А формують його лікарі, викладачі, представники сільських та селищних рад.

22 лютого буде 15 років Львівській обласній партійній організації. Ми пройшли важкий шлях від непризнання до визнання. Що немає депутатів, та це на совісті тих, хто все робив для того, щоб не було. І сьогодні це є доказом того, як ми ставимося один до одного. Чому сьогодні між БЮТ і НУ непримиримі протиріччя? Та тому, що вони одного поля ягоди, для них гловне – захопити владу і доказувати один одному, хто переможець. А треба відкинути усі політичні амбіції. Сьогодні головне працювати на покращення економічного стану регіону.

До нас люди постійно звертаються. Я щодня приймаю 10-15 осіб. Я змушений, як помічник-консультант народного депутата Ярослава Мендуся, приймати рішення, скеровувати запити на ім’я депутата. Я постійно турбую наших міністрів: освіти і науки Станіслава Ніколаєнка, голову Держкоммайна Валентину Семенюк.

- А ви говорили з нею про Сільмаш?

- От зараз знову взялися за Сільмаш, тому що розуміють, що період стагнації на цьому заводі дуже затягнувся. А що робити з трудовим колективом, чому він покинутий напризволяще? Це є державний злочин. В хто за цей злочин буде відповідати? Хто винен? Де голова облради і облдержадміністрації? Вони ж обіцяли голові Держкоммайна, що вирішать питання за місяць-півтора. Нічого не зробили. Тому що їм це не болить, у них є і зарплата, і чистий освітлений кабінет, авто, він дбає про свою родину. Якби він дбав про Сільмаш як про свою родину, завод би давно запрацював. А так - не болить, бо не моє. А ще є, найголовніше, державний рекет – якомога більше „прихватизувати”...

ВАСИЛЬ ПАВЛЮК: Захопити Український дім – „Свобода”. Організувати, щоб люди мали де спати – „Свобода”. А медалі отримувати – вже інші

Василь Павлюк – заступник голови ВО «Свобода»

- Ми зараз переглядаємо документи Комітету національного порятунку. Нас здивувало, що представників ВО «Свобода» не було в комітеті національного порятунку. Вони не були допущені до організації цього процесу?

- Не були. Крім Андрія Парубія, який був комендантом українського дому.

- А у Львов, наприклад, вас ніде не було. Чому?

- Бо нас не допускали, не хотіли. Єдине, де ми були – це польові командири сотень. Вся охорона – це фактично були наші. Потім вже всі почали говорити, що вони великі польові командири...

- Чому ж була така несправедливість щодо вашої партії?

- Захопити Український дім – „Свобода”. Організувати, щоб люди мали де спати – „Свобода”. А медалі отримувати – вже інші. Не хочу називати прізвищ, бо це негарно. Вони всі сьогодні розказують, що вони були великі польові командири. А я їх ніде ні разу не бачив. Вони з машини вискакували, коньячку попили – і дальше побігли. А я собі уявляю, якби були бойові дії, де би ті всі польові командири були. Я знаю, де би „Свобода” була. Там, де ми й були – на передовій завжди. І коли ми вночі думали, що йдемо на штурм президентської резиденції, то Юлію Володимирівну особисто я і мої колеги переносили через ті машини, які там були. Біля Тимошенко були Тягнибок, Білозір і Зінченко. Ось ті чотири особи пішли всередину. А де та вся рать велика, яка вела український народ кудись? А Тягнибок там був. І до Верховної Ради він людей повів, коли депутати втікали, як щурі. Якби він тоді не повів людей, ми би сьогодні не мали Ющенка, бо третього голосування просто би не було. Юлія Володимирівна і Степан Плющ сказали тоді: „Олежику, веди народ, бо ми програємо”. А потім Олега називали провокатором... А потім Тимошенко так тихенько сказала, що він не провокатор, що це вона сама його попросила повести народ. Але нам, Олегові і його соратникам, зараз наплювати, що там говорять ці «командири». Ми це робили для народу і для своєї держави і ми би ще раз зробили і ми тисячу разів то зробимо.Якщо буде якась небезпека – ми знову вийдемо і поведемо своїх людей і знову будемо на передовій. Незалежно від того, хто завтра там буде пожинати ту славу.

- А ви будете якось відзначати річницю Помаранчевої революції?

- Ні. Що тут відзначати? Нас кинули, «розвели» як лохів. Це кощунство, танці на могилах. Народ зневірився, повний крах зараз. І що тут відзначати? Про що ви говорите?..