Олігархи у пролетарській шкурі

Комуністи завжди виступали проти збереження обороноздатності української армії, голосуючи проти будь-яких військових навчань ЗСУ спільно з іноземними партнерами. Весь світ шокували кадри, на яких престарілі «бабушки» – адепти КПУ та вітренківці з православними іконами нападали на американських військовослужбовців під час морських навчань Сі-Бриз, волаючи, що Крим – це «русская зємля». Отож плани по анексії Криму під прикриттям «волі російського населення» готувалися давно і комуністи були їхніми безпосередніми виконавцями.

Однак українців давно не дивує українофобська позиція комуністів, які стали на службу неофашистському кремлівському режиму, – історично, ми знаємо, чого від них очікувати. Найбільше шкода одурманених комуністичною пропагандою спрацьованих за життя пенсіонерів, які живучи у злиднях покладають надії на обіцяні Симоненком низькі ціни часів СРСР.

У той час, як пенсіонерка, яка голосувала за КПУ збирає жалюгідні копійки на пачку масла і ще намагається відкласти внукам на цукерку, лідер КПУ вдягається в костюми від Вrioni та носить окуляри за 2 тисячі доларів. Так звані «українські комуністи» давно стали найбільшими олігархами, власниками заводів і фабрик, на яких визискують та експлуатують працюючих там людей. А їхні діти не ходять на суботники, не здобувають робітничих професій і навіть не відпочивають в Україні. Будучи олігархами, вони навіть не збираються захищати від агресора свою країну, в якій їм так добре живеться, в той час як сини їхніх ідеологічних попередників Сталіна, Хрущова, Фрунзе чи навіть Мао Цзедуна загинули на війні як звичайні офіцери.

Діти комуністів

Цікаво, ким же працюють і як живуть діти теперішніх українських комуністів, у той час, як їхні батьки закликають відроджувати владу трудящих й прославляють цінності пролетаріату? А живуть вони, м’яко кажучи, не по комуністичному. Товариш Сталін, з портретами якого сьогодні ходять комуністи, побачивши розкіш своїх послідовників одразу б наказав їх розстріляти, вважаючи Сибір занадто м’яким покаранням для людей, які так облудно спекулюють соціалістичними цінностями.

Так, син головного комуніста України Петра Симоненка Андрій, попри пролетарську ідеологію батька, є одним з найбільших олігархів. У 2010 року Кабінет міністрів призначив Андрія Симоненка на посаду першого заступника голови Державного агентства України з інвестицій і розвитку, що звісно ніяк не пов’язано з протекцією впливового батька, а свідчить лише про високий фаховий рівень  комуністичного «отприска». Андрій Симоненко також успішно розбудовує телеканал «Гамма» й інтернет-сайт «Голос.UA», які використовує для піару батьківської партії.

Він розбагатів настільки, що подарував бідному батькові навіть маєток, неподалік села Горенка у сосновому лісі, який займає 1 га 37 соток землі. За нинішніми цінами коштує це добро майже півтора мільйони доларів. Оформлена ділянка на сина Симоненка Андрія, який щоправда за свідченнями сусідів тут не живе. Також є багато свідчень експертів та громадян, про наявність у цього нувориша швейних фабрик та інших підприємств, на яких пролетаріат так експлуатується, що Карл Маркс в труні перевертається. Примітно, що ті, хто працюють на підприємствах комуністичних бізнесменів за КПУ ніколи не голосують.

А ось комуніст Григорій Калетник – депутат Верховної Ради, будучи головою комітету з питань агрополітики та земельних відносин, зумів влаштувати свого сина Ігоря на справжню пролетарську посаду – керівник Державної митної служби. Перед цим Ігор Калетник пройшов трудовий шлях від начальника Чорноморської і Західної регіональної митниці (найбільш дохідної в Україні з точки зору одержання кримінальних доходів з потоків контрабанди), до народного депутата, побувавши також суддею у Дніпропетровську. Серед заслуг комуністичного чада те, що він у 27 років став наймолодшим митним генералом за всю історію України.

Маєток Калетника-молодшого також відповідає «стандартам трудящих» - три гаражі, військовий катер, біла яхта та 4 скутери, а загальна оціночна вартість майна (без захопленого лісу) становить 80 мільйонів гривень. Після перемоги Революції гідності Ігор Калетник звісно почуває себе не так комфортно, однак суттєво не збіднів, і матеріальний рівень пролетарія йому точно не загрожує.

Син полум’яної комуністки секретаря комітету Верховної Ради країни з питань науки і освіти Катерини Самойлик – Сергій Самойлик, трудиться в органах прокуратури з 2002 року. З жовтня 2006 року обіймав посаду першого заступника прокурора Шевченківського району Києва. Наказом Генерального прокурора країни Олександра Медведька призначений прокурором Ялти. Однак там довго син комуністки не затримався. Самойлик-молодший потрапив в епіцентр корупційного скандалу після того, як вийшла програма «Питання національної безпеки», присвячена спробі ліквідації НДІ ім. Сеченова під виглядом його реорганізації, оскільки прокурор вподобав помешкання на території НДІ. Невдовзі прокурор Ялти Сергій Самойлик тихо перевівся в Київ, отримавши посаду начальника управління Генеральної прокуратури з нагляду за додержанням законів про охорону дитинства. Отож молоді українські комуністи чомусь більше вибирають буржуазні офісні професії, які дозволяють їм вершити долі людей, аніж поспішають зайняти місце біля робочого станка, як заповідали марксисти.

Гламур і комунізм

Син ідеологічної сподвижниці комуністів, прогресивної соціалістки Наталії Вітренко – Юрій Вітренко, взагалі веде антипролетарський буржуазний спосіб життя та віддає перевагу матеріальним цінностям «загниваючому Заходу». Юрій – випускник провідної європейської бізнес-школи INSEAD, де здобув ступінь магістра ділового адміністрування (MBA), працював у аудиторській компанії PricewaterhouseCoopers та інвестиційному банку Merrill Lynch. Також він є бізнес-партнером нинішнього голови правління «Нафтогазу» Андрія Коболєва – вони є засновниками інвесткомпанії AYA Capital.

Після перемоги Майдану та призначення Коболєва керівником НАК, Юрій  Вітренко став радником голови правління Нафтогазу, і навіть було зроблено подання про призначення Вітренка заступником голови правління «Нафтогазу». Цікаво, що сам початок Майдану, Юрій, за його словами, зустрів на зборах гірськолижного клубу, коли з друзями тренувався в Австрії на льодовиках.

За словами Юрія, він з сумом залишає роботу у Merrill Lynch, хоч тоді у нього була висока зарплата (до мільйона доларів на рік), квартира на чотири кімнати з видом на Гайд-парк, своя тусовка випускників INSEAD. Всім цим молодий Вітренко пожертвував заради зарплати в державному «Нафтогазі», оскільки йому захотілося «реалізувати щось не політичне, але суспільно важливе».

Однак ніхто з представників нової влади не бачить підстав не допускати людей, потенційно пов’язаних з агентурою Кремля на керівні посади стратегічного для державного суверенітету підприємства України. Жуналіст Лещенко чітко зазначив у своєму інтервю, що Юрій є повним антиподом своєї матері і не поділяє її цінностей, до того ж – давно з нею не спілкувався, отож народу не слід хвилюватися – це «проєвропейський політик. Підвести думку українців до сприйняття такого дивного посадового рішення нової влади взялися і спеціалісти з коригування громадської думки, які заполонили стрічку коментарів повідомленнями типу: «Вражаюче! Такі люди цій країні зараз конче потрібні. Наші політики їх бояться і не пускають на керівні посади. Такі люди завжди і всім потрібні. Подяка Юрію за державницьку позицію». Не слід дивуватися, якщо колись наприклад Дмитро Кисельов потрапить в немилість до Путіна, він завжди може недорого влаштуватися на державну журналістську посаду в післяреволюційній Україні, отримавши при цьому схвалення «корифеїв громадянського суспільства».

Отож діти тих, хто називає себе «українськими комуністами», живуть яскравим буржуазним життям, відпочивають в заокеанських капіталістичних країнах, смітячи на пляжах і ресторанних терасах сумами, яких би вистачило на все життя  тисячам їхніх виборців. Ніхто з нардепів-комуністів не відправляє своїх дітей на навчання чи відпочинок у братні КНДР чи Лаос, хоча комуністична преса рясніє повідомленнями про «соціалістичний рай» у цих державах-концтаборах. А все тому, що поки комуністи розповідатимуть українцям про необхідність повернення до СРСР і принципів пролетарського життя, вони та їхні діти, за наш рахунок володітимуть фабриками і заводами, та відпочиватимуть за кордоном, посміюючись з простакуватих пролетарів.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»