Горбаль і Янків зібрались в похід. Янків – на варті, а Горбаль – ще спить. Горбаль – ще спить, а Янків – гуляє. Вже якийсь звір їх палатку з'їдає. Горбаль – дрімає у зоряне небо. Бідному Янківу – щось дрінкнути треба.

Легенда Янківа при дворі короля Горбаля – це виховні і контролюючі функції педагога-наставника для підростаючого покоління з Лєвандоса. Йогістика Янківа й привезла Горбаля на зустріч з членами Виконкому Об’єднання профспілок Львівщини. Закономірно, що Янків перебрав на себе повноваження посередника між богом і людьми, оскільки на якийсь там день перебування на божественному олімпі, єдина клікабельна функція Горбаля – це довгий самовтик у простори далекого космосу.

Зрозуміло, що усю честь, хвалу і шану на цій зустрічі, яку культурно можна назвати тестом на лояльність до нової влади, отримав саме Янків. Горбаль, як агнець, невинно закланний на губернаторство, перебуває занадто далеко від профспілкових пастухів, які на колінця припадають і вилизують свій шанс на літа щасливії.

Про повільну швидкість входження Горбаля у верблюже вушко своєї нової посади свідчить його фіолетова краватка, яка повідомляє про його тимчасову неідентифікацію з губернаторським кріслом та інфантильні сподівання на якусь вищу силу. Про певне несприйняття деяких губернаторських обов'язків свідчать його губи, скуйовджені відразою до такого часоперебування.

Зважаючи на такі колізії, зашморг всенародної любові цілком і повністю впав на Янківа, якому профспілкові пастухи і пастушки влаштували стоячі овації, назвали рідним батьком та облизали з ніг до голови, ще й на пломбірне вушко прошепотіли свої заповітні таємниці.

Клубу шанувальників Янківа десь за 50-т і це переважно абу-касимові бабці, яких, незважаючи на вік, плющило в чотири оберти від неземного сяйва нової влади. Присутні маскулінуми того ж віку, під час адорації Янківу, ледве не вистрибували з трулів, як обкурений Діма Білан.

Профспілкова заля штиняла совковим духом партійного зібрання, ілюстрована картиною Сєрова "Ходоки у Леніна". Поросла мохом бюрократія розпускала флюїди нещодавнього і чудесного звільнення від помаранчевої зарази та намагалась за будь-яку ціну витиснути зі своєї історії будь-які згадки про це. Хоча й помаранчева зараза ніколи не відрізнялась найменшою святістю, але таке торжество профспілкового лизоблюдства відразу відкинуло присутніх на 6 років назад, хоча, схоже, що ці роки профспілкові пастухи і пастушки просиділи десь у глибокій печері.

Поки Горбаль шукав маму (персоніфіковану в образі всечуючого Януковича), плаваючи на крижині, як на бригантині, профспілкові пастухи і пастушки встигли ототемити Янківа в лісного оленя та почали уклінно-молитовно просити відвезти їх у оленячу країну, де реальність каламбуриться з небилицями, а сосни рвуться у небо. Там вони будуть адораційно споглядати, як сильні роги ототемленого оленя будуть дрейфувати хмаринками-клітинками і їм буде здаватись, що небо над ними буде все голубійним і голубішим, аж до блакитності регіонально прапору, хоча хтось ще там заїкався про якусь українськість.

На таких високих нотах, хвилююча мить імітації роботи профспілковими працівниками та губернаторським тандемом фінішує треком Аїди Вєдіщевої "Лесной олень". Хоча, як зрозуміло, Вєдіщева дала совку усе найкраще, а от профспілкові пастухи з пастушками та губернаторський тандем – взяли звідти усе найгірше.