Напередодні Всесвітнього Дня донору крові, який відзначають 14 червня, журналіст «Вголосу» відвідала Львівський обласний центр служби крові, де поспілкувалася з медичним персоналом, донорами і головним лікарем Ярославом Дяківим.

Ярославе Михайловичу, наскільки мені відомо Міністерство охорони здоровя України й досі не провело тендер із закупівлі виробів медичного призначення для центрів переливання крови. Що це означає? І яка нині ситуація з розхідниками у центрі? Чи достатньо у вас тест-систем, контейнерів для забору крові?

Дійсно, наше міністерство ще не провело тендер. І це означає, що робота цілої служби крові опинилася під загрозою. Для того, аби протриматися і не зупинитися, ми змушені в ручному режимі намагатися владнати ситуацію. Провели свій тендер, шукаємо якісні розхідники, нормальну ціну, аби не переплачувати зайвого. Наприклад, для стабільної роботи центру на рік необхідно близько 15 тисяч гемаконів (контейнер для збору та зберігання крові). Зазвичай їх купує держава, але я не знаю, коли це станеться. І тому доводиться купувати розхідники невеликими партіями. Чесно кажучи, працювати в такому режимі і з такою неповороткою державною «машиною» доволі складно. Було б правильно дати закладам на місцях право самостійно вирішувати свої поточні питання. Це було б логічно, бо, як господар, я краще знаю, що треба купувати, скільки, коли, якої якості та виробництва.

Яка ситуація в центрі служби крові з медичним обладнанням? Як давно воно оновлювалося? 

Нещодавно ми провели тендер із закупівлі, так званого, сепаратора клітин крові. Сам апарат вже працює в центрі. Залишилися «дрібниці» – вирішити питання з його оплатою. До речі, Львівщина – чи не останній регіон, в якому з’явився цей унікальний апарат. І це дуже прикро, адже йдеться про новітні технології. Сепарація клітин крові дозволяє розділити донорську кров на компоненти і виділити з неї тромбоцити, які необхідні для лікування онкохворих дітей. Раніше цей процес відбувався вручну, що негативно впливало на якість тромбоцитів. Відтепер ми спокійні, бо знаємо, що хворі діти будуть забезпечені якісними ліками. Стосовно іншого медичного обладнання, його закуповували ще за часів Радянського союзу. То ж все воно потребує оновлення.

Які ще є нагальні проблеми?

Запитайте краще яких проблем немає. Кожен день доводиться працювати як на вулкані. Наведу один приклад. Відповідно до українського законодавства, є захищені видатки бюджету на придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів. Але ми не лікарня і нам не потрібні медикаменти в тій кількості, яку пропонує держава, бо самі виготовляємо ліки. Тому, в першу чергу, зацікавлені у ремонті обладнання, яке має бути постійно в робочому стані, у транспорті. А захищених статей на ці видатки на жаль в бюджеті немає. Однак, не зважаючи на всі ці перепони, центр служби крові працює стабільно і чітко.

Скільки всього людей протягом року приходить здати кров?      

Приблизно 15 тисяч. Хоча при необхідності ми можемо різко збільшити кількість донорів. Але справа в тому, що разом з напливом охочих здати кров швидко закінчуються розхідні матеріали. Тому працюємо за потребою: приймаємо стільки донорів, скільки необхідно. Щоправда, інколи виникають форс-мажорні ситуації, коли бажаючих здати кров занадто більше, ніж того хотілося. В такі дні змушені відмовляти людям. Звісно, це не патріотично.

Але ми мусимо це робити, щоби завтра-післязавтра не виникало проблем з наявністю тест-ситем або контейнерів. Пам’ятаю дні під час Революції Гідності, коли до центру приходили сотні донорів. І особисто мені, як головному лікарю, доводилося відмовляти людям.

Зрозумійте мене правильно. Ми мусимо працювати цивілізовано. Це раніше центри крові діяли відповідно до системи радянського валу – чим більше, тим краще. А що було потім? Все списувалося й виливалося… Тому я вдячний людям за громадянську позицію і патріотизм, але буду й надалі чітко регулювати процес здачі крові.

Ви говорите, що під час Революції Гідності було багато донорів, а зараз, коли в країні триває війна, чи є люди, які готові здати свою кров безкоштовно?

Багато людей приходить здати кров. І сьогодні, погляньте, в центрі людно: прийшли афганці, десантники, студенти. З війною люди стали більш патріотичними.

Пане Ярославе, давайте змоделюємо ситуацію: людина прийшла в центр служби і хоче здати кров. Що вона має зробити?

До нас приходить донор. Хтось вже має ім’я та прізвище тої людини, кому потрібна кров, хтось – ні. В другому випадку дивимося, чи є у центрі потреба в донорській крові. Якщо так, скеровуємо потенційного донора до спеціаліста, який визначає групу крові. Потім – медогляд у терапевта, вимірювання тиску, ваги, стакан солодкого чаю і безпосередньо здача крові. В залежності від призначення лікаря операційні сестри беруть одноразово 300 мм, 350 мм або 450 мм крові. Кожну порцію в обов’язковому порядку обстежуємо на особливо небезпечні інфекції й розділяємо на складники: еритромасу та плазму. Останню закладаємо на «карантин» на 6 місяців. Частина з неї іде на переливання крові, частина – на виробництво препаратів крові.

Напевно, ви спостерігали, хто частіше здає кров – чоловіки чи жінки?

Здебільшого донорами є чоловіки. Жінок менше, приблизно одна третина від усієї кількості.

А щодо групи крові, якої більше центр потребує?

Часом буває, ідуть донори з четвертою групою крові (мінус). Інколи навпаки: потрібна ця група крові, а її немає. Може статися проблема з наявністю першої групи (плюс). Від чого це залежить, мені складно пояснити. Можливо, від сезону, але не факт. Влітку взагалі маємо спад донорів, бо люди здебільшого відпочивають.

Чи правда, що донорство позитивно впливає на імунітет людини, є профілактикою порушень травлення? І взагалі – продовжує молодість за рахунок активації та стимуляції кровотворення?

Кров варто здавати кожній людині хоча б двічі на рік. Після забору крові в організмі розпочинається позитивний процес регенерації нових, молодих клітин крові. Унаслідок цього у людини підвищується імунітет, омолоджується організм і що головне – у випадку травм чоловік чи жінка будуть більш стійкими до втрати крові.

Однак до донорства важливо підходити мудро. Нікому не потрібна здача крові чемпіонськими дозами. Втім хочу запевнити, що до чемпіонських темпів ми ніколи не допускали. У нас ведеться чітка  статистика, згідно якої донор може здати кров не більше одного разу на півтора-два місяці. Якщо донор здає кров для плазми, дозволяється це робити кожні два-три тижні. Цей час потрібен для того, аби організм людини відновився.

Хочу також звернути увагу чоловіків. Раніше вони працювали на підприємствах і час від часу мали травми, які призводили до природної втрати крові. Зараз чоловіки сидять у кріслах, травми бувають рідко і відповідно ніякої регенерації клітин крові не відбувається.

Як розподіляється кров між лікарнями? Чи тримаєте зв'язок з військовим госпіталем?

Ми є обласним центром служби крові, тому працюємо у взаємодіє з усіма медичними закладами регіону. Отримуємо замовлення від лікарень, куди і скеровуємо кров. Також співпрацюємо з військовим госпіталем, але трохи за іншою схемою. Бо ми цивільний медичний заклад, але ніколи не відмовляємо своїм колегам. Були такі дні, коли до Львова прилітав борт з пораненими військовими, і всі сили стягувалися до госпіталю. То ж у надзвичайних ситуаціях ми завжди готові прийти на допомогу. Ба більше, хочу підкреслити, що кров – це безпека держави, від якої залежить життя конкретної людини.

Є таке поняття як почесне донорство. Поясніть, що це таке?

Почесне донорство означає, що людина здає кров свідомо, постійно, безкорисливо і пишається цим. Насправді, це шляхетний вчинок, адже людина розуміє, що її кров буде використана для порятунку життя іншої людини. Ми говоримо про донорство як про ідеологію доброти і небайдужості з пошаною, гордістю і завжди радіємо, коли до центру служби крові приходять студенти, професори, письменники, актори, творча інтелігенція.

P.S. Після інтерв'ю з головним лікарем центру під час фотозйомки в залі для здачі крові я познайомилася з львів'янином Василем Стецишиним. Як виявилося, чоловік є донором протягом 35-ти років. Вперше здав кров у далекому 1980-му в Афганістані для поранених побратимів. Відтоді став постійним гостем у центрі крові, а у 2009-му отримав статус «Почесного донора України». Говорить, що донорство стало доброю життєвою справою, без якої людське життя немислиме.

Тетяна Зеленська, «Вголос»