Yeasayer "Odd Blood" (2010)

Ще одні розумники з Брукліна – осередку наймоднішої муздумки у нинішньому світі. Yeasayer – вже бруклінсько-традиційно примудряються пришвидшувати процес перетворення хробачочків у метелики. І якщо дебютник "All Hour Cymbals" (2007) більше бавився фолком, у більш глибших психоделічних степах, ледве не доходячи до Pink Floyd, орієнтирно тримаючись за Animal Collective, то тут пацики дорвались до благословенних небом денс-попових 80-х і ново-романтичних штучок.

Тому їх психо-поп набув ще більш яскравих експериментаторських відтінків, як й має бути в серці дурнуватих 80-х. На стартовому треці ще можна встигнути заглюкнутись за щось з декадансу. Солянка з східних ритмів запущених в електронні машини і проведених вокодером до джазових і мінімалістичних вкраплень – єдина невесела річ диску.

Уся інша територія захоплена фальцетною радістю релаксійності та наздоганням успіхів MGMT і скандинавських балеариків Air France чи jj. Yeasayer перешивають треки якоїсь там давності у нові трансформаторські будки іскристої енергії. Так на "Ambling Alp" за новими шмотками можна чітко вловити хіт Wham! "Wake Me Up Before You Go-Go".

Далі Анімальний колектив шифрується Yeasayer під хоровий балеарік у формі дитячих медитацій над сутністю рожевого слоника і на пляжі валяються одні хіти ("Madder Red", "I Remember", "O.N.E.", "Love Me Girl"). На "O.N.E." дитячий електро-космозоо за піднесеною екзальтацією балеаріку близький до Норвегії Beach House та показує одне з джерел звідки вилупився євроденс. На "Love Me Girl" – чути вуха Pet Shop Boys на яких стирчить своїм еренбехом сам Джастін Тімберлейк. Це еренбішне бугага Yeasayer десь на такій вершині, куди Джастін, ще здається не забирався.

Знущання на поп-музоном рулить далі, доводячи веселуху деформації поп-музону до чогось якісного і реально цікавого. Поки звьозди естради курять бамбук, Yeasayer ще й втискають ширнутись нью-ейджівським серпанком романтики харе-крішних медитацій. Поки звьозди біжать до продюсерів замовляти треки, як в Yeasayer, останні, граючись, бавляться вокодерованою роботизацією гумової електроніки зі здоровенним шматком джазу з впаданням у повний фрі та навіть дум. Плюс ще встигають медитнутись хоровою академічністю та мінімалізмом.

Як можна слухати каракулі звьозд а-ля Джастін Тімберлейк ітеде, коли в ефірі є такі авангардові бенгалики, як Yeasayer? Hot Chip мають ще одних конкурентів.

1. The Children
2. Ambling Alp
3. Madder Red
4. I Remember
5. O.N.E.
6. Love Me Girl
7. Rome
8. Strange Reunions
9. Mondegreen
10. Grizelda

Laura Gibson "Beasts of Seasons" (2009)

Тиха портлендська дівчинка плаче гітарою біля вікна. Дівчинка іноді тусить з The Decemberists. Дівчинка грає втихомирений інді-поп з фолковими візерунками. Миролюбивими баладками про головне вміло продовжуються традиції Vashti Bunyan, а оркестровані моменти салютують штатним альбомам Суф’яна Стівенса.

Плавання за течією приносить довготривалу дружбу акустичної гітарки та фортепіано. До мирного перебору іноді добавляються скрипочки, банджо та non-music шумочки. Щоб зовсім не впадати у пацифізм присутній повнотрековий фідбек в одному з номерів. Вокал – лінивий і розслаблений. Повільна та розкоса ріка вільно тече на дикий захід без жодних ще конотацій на фільми про ковбоїв.

Щоб зовсім не впадати у просвітницький пафос простежується мотивний простібон. Самтаймс, вестернова підкладка пришвидшується на перкусійному конику, а від сонця язик Гібсон заплутується настільки, що починає вишивати кренделики. Трубку миру Гібсон може сміливо розкурювати з Кассом МакКомбсом (Cass McCombs). Інший чоловічий голос буде підспівувати лише на "Funeral Song". Коли ж у літню паузністю вповзає кантрі-слайд – прилітає культурна іронія від тупцяючого фортепіанка під бековий хор чарівних дівчаток.

В цілому ж на диску панує стишений баладний перебор, який разом з духопідйомною духовою секцією відносить душу у вирій вечоріючого Чізеса з іскорками тліючого багаття. Поки баладний перебор мінним полем підноситься д’горі, бо класне фортепіано повністю відчуває своє онтологічне призначення ("Sleeper") – в душу закрадається паузність вимови Девіда Тібета на дисках Сurrent 93, але не настільки апокаліптична. В цих ж паузах зручниться й Вельветний андеґраунд зі своєю Венерою у хутрі. Не настільки фаталістично, але настільки приречено.

Такий собі тихо-сором’язливий подарунок під ялинку, за який зовсім не соромно.

1. Shadows On Parade
2. Come By Storm
3. Spirited
4. Postures Bent
5. Funeral Song
6. Where Have All Your Good Words Gone
7. Sleeper
8. Sweet Deception
9. Glory

Surfer Blood "Astro Coast" (2010)

Чувачочки з Флоріди розтоптують минулорічні сліди Vampire Weekend пост-панком та шугейзіком 80-х і це враховуючи той факт, що вампіри й самі добряче потоптались 80-ми (не враховуючи безперечно, бароко і афробіт).

Surfer Blood запаковуються неділю вампірів в парфуми 80-х з моментами гаражу, шугейзу, пост-панку і сьорфу. У їх творчості усе просто, зрозуміло і мелодійно, але якогось і чомусь одноманітно. Бувають й прикольні моменти, але ненадовго. Шугейовані вампіри чомусь не дуже й іронічні, як на свою простоту. Хоча, можливо, то така концептуальна фішка альбому. Найближче до горла вампірів Surfer Blood підбираються на "Take It Easy" і незабаром такий мікс вже починає потрохи харити.

Крізь нуднуватість фуззанутої коледжної панкухи все ж проскакує декілька наближених хітонізацій та виїбонистих риффів інструменталу. А найцікавішим номером буде повна безвампіризація "Slow Jabroni", яка психоделічно бігає між акустичною баладкою зашерехованою електронікою та шугейзом.

Можна було й краще, але здається, простота – то концептуальна фішка диску.

1. Floating Vibes
2. Swim
3. Take It Easy
4. Harmonix
5. Neighbour Riffs
6. Twin Peaks
7. Fast Jabroni
8. Slow Jabroni
9. Anchorage
10. Catholic Pagans