Пропонуємо до вашої уваги статтю, опубліковану 1 червня. Автор – Раджів Сял. Назвати цей матеріал прихильним до Львова й України важко. Хоча «Львів відкритий для світу», автор акцентує виключно на проблемах, які існують у більшості великих міст Європи та Америки, й плутає звичайний кримінал з політикою.

Жертва нападу каже, що Сол Кембелл має рацію – темношкірим фанам краще залишитися вдома.

В потрісканому університетському коридорі в Україні нігерійський студент киває на знак згоди, коли слухає коментарі Сола Кембелла про те, що темношкірим футбольним фанам краще залишитися вдома, аніж зливатися з натовпом на матчах Євро-2012 у цій східноєвропейській країні.

Він добре знає. Студент, відомий як Дж., грає в любительський футбол у Львові, одному з восьми міст-господарів чемпіонату, що розпочинається наступної п’ятниці. Його глядачі подекуди приходять озброєні бананами, навіть коли гра – лише для задоволення і глядачів – кілька десятків. «Це було зі мною – пісні про мавп, расистські коментарі та фрукти. Я намагаюся не зважати або звернути все на жарт, з’ївши фрукт».

Темношкірі та азійські студенти у місті розповіли «The Guardian», що з расизмом тут борються рідко, а расистська жорстокість лежить на поверхні. Тут можуть раптово побити, пирснути з газового балончика і десятки разів вільнодумно образити. Подекуди міліція реагує без співчуття.

Студенти покидають університет, поки не стемніло, рідко ходять до центру міста без компанії і стороняться банд чоловіків. Ніхто з українських можновладців їх не підтримує, каже Дж. «Важко зупинити расизм тут, бо міліція корумпована, влада не хоче нічого знати. Ми намагаємося бути невидимими».

Найбільша спортивна подія у Східній Європі з часів падіння Берлінської стіни переживає кризу у зв’язку з повідомленнями про расизм у країнах-господарях, Польщі й Україні. Звинувачення у тому, що влада дозволяє процвітати расизмові, викликають у львівських посадовців недовіру.

Мало хто у місті вірить, що на чемпіонаті трапляться гучні інциденти расистського характеру, ‒ кожен матч буде пильно охоронятися та контролюватися, а чимало відчайдушних хуліганів мало цікавляться неклубним футболом. Втім чиновники визнають, що раніше мало уваги приділяли проблемі расизму, поки вона не потрапила під пильне око преси.

Телепередача «Панорама» на ВВС у понеділок продемонструвала брутальні кадри з «фанами» на газонах українських та польських футбольних клубів, замішаними в злочинні, расистські справи. Відзняли, як хулігани нападають на небілих фанів під носом у поліції, інші розгортають величезні антисемітські знамена; деякі фани, включно з вболівальниками місцевої команди «Карпати», кричать по-мавпячому на чорних гравців, у той час як інші видають расистські вітання протягом матчу.

Ще до коментарів Кемпбелла сім’ї двох англійських чорних гравців, Тео Валкотта та Алекса Охледа-Чемберлена, казали, що, мабуть, не поїдуть на 16-командний етап, бо бояться нападу в Україні, де Англія зіграє перші три маті. Президент України Віктор Янукович у п’ятницю був змушений виступити на захист чемпіонату і сказати, що на стадіонах расизму не буде.

Дж., студент-другокурсник, був одним із п’яти студентів із нацменшин, які спілкувалися з «The Guardian» анонімно, боячись репресій. Кожен спішив запевнити, що більшість українців – доброзичливі і ввічливі, проте вони мали особистий досвід непримиренного расизму, який залишив незгладимий слід на їхніх життях.

Один любитель футболу відвідав матч місцевої команди «Карпати» (Львів) проти Севільї на Європейській Лізі у жовтні 2010. Він був змушений бігти зі стадіону після того, як забив чорний гравець, адже йому почали погрожувати інші вболівальники «Карпат». Іншому запустили в око цигаркою, коли він йшов до «МакДональдсу» у центрі міста. Він дав здачу – і був побитий бандою з п’яти чоловіків. Минулого року двом чоловікам, індійцеві та марокканцю, пирснули в очі з газового балончика, а потім побили прямісінько біля їхнього помешкання.

Потік небілих мігрантів зростає; вони, а також Дж. та його друзі, розуміють, що мусять змінити громадську думку в цьому прекрасно збереженому місті, відомому як «маленький Париж» через свої звивисті бруковані вулиці та барокову архітектуру.

Керівну партію міста, «Свободу», чиє гасло – «Одна раса, одна нація, одна батьківщина», неодноразово описували як фашистську, неонацистську та екстремістську. Її члени воліють називати себе націоналістами та друзями Національного фронту Марін Ле Пен.

Двадцятидев’ятирічний Андрій Хомицький, член міськради від «Свободи», сказав, що у Львові немає підстав для расової ворожнечі, бо у місті дуже мало іноземців.

«Тут, на відміну від інших українських міст, проблем немає. У Керчі (у Східній Україні) є проблеми через китайських та корейських нелегалів». Хомицький, вболівальник «Карпат», тепер – голова депутатської комісії з питань економіки та міжнародних відносин при міськраді.

Мабуть не дивно, що він відмовляється боротися з расизмом на стадіонах чи на міських вулицях, де б’ють студентів. Про фанів «Карпат» він каже: «Вони патріоти, не расисти». Про нацистські вітання, відзняті «Панорамою», він сказав: «Це (привітання) не від нацистів, а від Римської імперії».

Хомицький каже, що не тримає зла на людей через колір їхньої шкіри. Коли йому розповіли, що теиношкірі студенти хвилюються за свою безпеку, він знизав плечима і сказав, що расистські інциденти важко довести: «Це нюанси. Важко сказати чи це расизм, коли б’ють темношкірого. Незрідка це бандитизм».

Хомицький каже, що найкращий спосіб попередити расистські інциденти – скоротити імміграцію та забезпечити домінування культури корінних жителів, і додає, що нещодавно говорив про расові «проблеми» з колегами з Національного фронту.

«Вони розповіли мені, що не можуть відвідувати певні (арабські) райони у Франції, тому що тебе можуть побити та взяти твою білу дівчину», – сказав він. Понад 50 членів міськради – члени партії «Свобода», яка піднялася після провалу Помаранчевої Революції та її мирних протестів на тлі взаємних звинувачень у корупції. Широко розповсюджений антисемітизм, і, кажуть, його вияви можна було побачити на стінах стадіону до генерального прибирання перед чемпіонатом. Деякі коментатори запевняють, що праві успішно поєднали в собі антисемітизм та антикомунізм.

Для більш поміркованих членів міськради закиди ЗМІ щодо випадків расизму – сором, який вони намагаються згладити. Для городян-волонтерів, які допомагатимуть протягом чемпіонату, провели тренінг з расових взаємин.
Олег Березок, який очолює адміністрацію міського голови каже, що місто і держава розробляють стратегії з навчання місцевих жителів, аби розвіяти страхи іммігрантів. «Брак знання – це проблема для нас. Кожен мусить пам’ятати нашу історію – нацисти вбили чи депортували більшість єврейського населення у 1940-х, і ми були під Росією та Радянським Союзом до 1991. Ці питання для нас відносно нові», – сказав він.

Він запевняє, що деякі тягнуться до радикальних правих через переконання, що ліві гнобили їх протягом радянської доби. Україна не мала корисного досвіду адаптації цілого покоління іммігрантів, як це було у Франції чи Великобританії. «Жорстокість совєтів – це те, про що нам розповідають батьки та дідусі. Ми досі її відчуваємо, так само, як люди на Заході досі відчувають уроки щодо рас. Ми потребуємо часу та розуміння, поки вчимося», – сказав він.

Один досвідчений борець з фашизмом вважає, що міста на кшталт Львова роблять перші кроки на хиткому поприщі расових відносин, і змушені робити це публічно. Рафаїл Панковський, член асоціації «Ніколи знову», яка базується у Варшаві, та координатор антирасистської програми на Євро 2012, сказав, що варто пам’ятати, що це перша велика футбольна подія у Східній Європі у новітню еру. «Ці країни починають обговорювати такі питання. Ми розпочали діалог. Ми вже досягли чогось до початку чемпіонату», - сказав він.