Юрій Кардашевський – депутат міської ради (фракція БЮТ), голова депутатської комісії молоді та спорту ЛМР.

Пане Юрію! Нещодавно Ви озвучили звернення до міського голови Львова з приводу некультурної поведінки молоді на площі Ринок. Останнє дійсно має місце, але було дивно чути таке звернення саме від Вас – людини, яка очолює комісію з питань молодіжної політики у Львові. Чи не означає це, що цей напрямок у діяльності міської влади є неефективним, а тому нашій молоді просто немає куди подітися, окрім того щоб цілими днями вештатися в центрі міста, співати, курити і випивати?

Такої прямої залежності між ситуацією на пл. Ринок і всією молодіжною політикою в місті, зрозуміло, не існує, хоча проблеми дійсно є, причому не тільки на рівні міста, але перед усім на рівні формування та реалізації державної молодіжної політики, на рівні виховання молоді і про них необхідно говорити і вирішувати.

Особисто я аж ніяк не проти того, щоб наша молодь збиралась і проводила свій вільний час на Ринку, я проти того, що декому з її представників ніхто: ні сім’я, ні школа, ні інші суспільні інститути – не привили повагу до праці, не навчили поважати старших. Бридко бачити, як юнаки та дівчата засмічують місто, не виносимо чути як вони зневажливо розмовляють з перехожими. Нажаль, така поведінка стає нормою.

Таке враження, що нікого це не обходить. Молодь живе своїм паралельним життям, інша частина суспільства – своїм. Фестивалі, шоу, інші розваги чи акції – це добре, але це в жодному разі це не може замінити системну виховну роботу серед молоді, якій сьогодні приділяється дуже мало реальної уваги з боку держави, суспільства і навіть сім’ї. Йдеться не про гроші, бо останні роки на молодіжну політику витрачаються мільйони, а про реальну турботу й реальне виховання, про віддачу від тих немалих сум, які ми, як люблять зараз говорити, освоюємо.

Ви, напевно, перший депутат, який в розмові з журналістом не скаржиться на нестачу грошей. Чи дійсно так добре фінансується молодіжна політика у Львові і на що саме витрачаються ці кошти?

Коли я вперше, в 2002 році, став депутатом міськради, в міському бюджеті на всю молодіжну політику було 20 тис. грн., включно із зарплатами працівників управління. У 2008 році тільки видатки відділу фізичної культури та спорту міськради склали близько 7,5 млн. грн.

На 2009 рік в бюджеті Львова закладено понад 8,5 млн. грн. на розвиток спорту і фізичної культури, 2,5 млн. грн. – на будівництво дитячих майданчиків, 3 млн. – на будівництво спортивних майданчиків, 1 млн. грн. – на молодіжні заходи, ще 1 млн. 800 тис. - на молодіжне кредитування, 450 тис. грн. – на оздоровлення дітей, 2 млн. 381 тис. – на УДЮМКи, 1 млн. 495 тис. грн. – ми виділяємо на центр соціальних служб молоді, який займається насильством в сім’ях та іншими проблемами.

Тобто загальна цифра сягає понад 20 млн. грн., що в тисячу разів більше, ніж було в 2000 році. Вважаю це важливим досягненням і в чомусь своєю персональною заслугою. Бо за ці гроші нам вдалося не тільки частково зберегти, але й розвинути інфраструктуру для відпочинку та дозвілля наших дітей та молоді.

У чому ж тоді проблема?

Конкретних проблем є багато. Наприклад, особисто я багато років борюся за збереження дитячих майданчиків та їх облаштування у Львові. Так от сьогодні ми зіштовхнулися з проблемою того, що більшістю цих майданчиків немає кому опікуватися. Понад те вони знищуються й руйнуються несвідомими громадянами. Працівники ЖЕКів за ними не доглядають, мешканці також роблять вигляд, що це їх не стосується. Хоча, якщо проаналізувати, кожний такий майданчик ми облаштовували на безпосереднє прохання громадян, чи то депутатів міськради, які діють від імені тих же мешканців. Отож, напевно, в майбутньому необхідно обов’язково при вирішення питання облаштування нового дитячого майданчику шукати контакт з мешканцями і залучати їх до догляду за майданчиком.

Проблема УДЮМКів. Вважаю однією із особистих заслуг те, що вдалося зберегти у Львові мережу приміщень цих клубів, хоча управління комунального майна вже давно пропонує віддати їх під комерційну діяльність. І сьогодні вкладаються кошти в ремонт цих приміщень. Але навряд чи їх робота є відчутною і помітною. Бракує фахівців, бракує людей, небайдужих до долі підлітків, в першу чергу так званих складних підлітків, які потребують посиленої додаткової уваги з боку суспільства.

Якщо вже ми торкнулися теми складних підлітків, то я вважаю, що цій роботі взагалі приділяється недостатньо уваги, в тому числі й фінансування. Останні роки міська влада переважно зосередилась на вирішення проблем одарованої молоді. Це, безперечно, є добре. Ми виділяємо з міського бюджету немалі суми на підтримку професійних спортивних команд, на проведення різних високоінтелектуальних заходів чи мистецьких акцій. Але одарована молодь складає лише 10-15% від загальної кількості тих, хто потребує нашої уваги.

Проте «профілактична робота зі складними підлітками» – такої статті видатків в бюджеті взагалі немає, а відділ, який займається проблемами підлітків, є малочисельний й отримує фінансування в розмірі, який вистарчає лише на бензин і автобус, щоб злапати підлітка, який втік з дому, і довести його до хати. От і вся наша увага до нього. Після того нам й залишається тільки обурюватися, що молодь не вміє себе поводити.

У розвиток цієї теми додам: із 1 млн. 495 тис. грн., які призначені цього року на роботу Центру соціальних служб молоді, лише 100 тис. грн. – призначено на заходи Центру, решта – понад 1 млн. – на утримання самого Центру та його працівників. Це банальне освоєння грошей, а не інвестування в майбутнє покоління.

Така ж не зовсім райдужна картинка й з іншими ініціативами, будь-то програма молодіжного кредитування будівництва житла, яка реально не працює, чи то програма оздоровлення молоді, яка працює, але не є масовою.

Навіть якщо взяти спортивні акції, то вони дуже часто відбуваються, як то кажуть, задля галочки, а не для людей. Наприклад, я одного разу відвідав дитячі футбольні змагання, які відбувалися на стадіоні «Торпедо». Уявіть собі картину: базар, всі ходять щось купують, а в середині, на полі, грають діти. Нікому не цікаво, діти не відчувають святкової атмосфери.

Отож і держава, і місцеве самоврядування витрачають значні суми на молодь, але ці гроші не дають бажаної віддачі, належного ефекту.

Ви не задумувалися, що необхідно змінити для того, щоб цей ефект з’явився?

Якщо говорити про конкретну львівську ситуацію, то, серед іншого, я зробив би ставку на активну, небайдужу громадськість і віддав в її руки все те, з чим не може справитися влада. Зараз це робиться, маю на увазі конкурси проектів громадських організації, які проводить міськрада, але особисто в мене є багато критичних зауважень до їх організації.

По-перше, переконаний, що влада повинна замовляти у громадськості проекти на конкретну проблематику, до вирішення якої в неї самої не доходять руки. Наприклад, влада не може справитися з тим, щоб покрасти край розписам фасадів будинків, нехай звернеться до громадськість і закличе її на допомогу. Зараз же відбувається навпаки: ініціатива виходить від ГО, а влада вирішує чи підходить їй ця пропозиція. Якщо підходить, то тоді пропозиції ГО фінансуються.

Тепер щодо самого фінансування. Багато організацій відмовляються від участі конкурсах міської ради через страшенний бюрократизм процедури отримання грошей. Необхідно списати купу паперів, оббігати масу кабінетів, подати стоси звітності. На все це витрачається море енергії й часу. І так щороку. Напевно, варто оптимізувати цей процес. Наприклад, я пропонував створити спеціальну посаду в міськраді для людини, яка б вела цю всю документацію.

І ще одне, але важливе, як на мене спостереження. Чомусь в нас останнім часом все більше люди при владі надають перевагу батогу, а не прянику. Я ж вважаю, що повинно бути навпаки. Активність громадськості і не тільки її повинна бути помічена і відзначена. Що заважає нашій владі відзначити тих, хто з власної ініціативи займається озелененням вулиці, двору, прикрашанням будинків чи подвір’я?

Або, наприклад, провести конкурс серед двірників і нагородити його переможця за хорошу роботу путівкою на відпочинок? Нажаль, таких ініціатив влада не виявляє. А от поїхати в ЛКП і влаштувати там публічний «розбір польотів» – це типово в її поведінці. В районі, де я мешкаю, є жінка, яка сама озеленювала, поробила клумби. Біля церкви Марії Сніжної, на площі Звенигородській зробила три клумби. Ніхто не помітив, ніхто не відзначив її навіть після того, як я декілька разів попросив це зробити.

Ваше переконання в тому, що громадськість може вирішити проблеми, які сьогодні не під силу владі, на чому базується?

На власному досвіді передусім. Адже свого часу лише завдяки тому, що піднялася громадськість міста, нам вдалося вирішити проблему незаконного продажу трамадолу. Основна заслуга в тому, що сьогодні Доктор сидить за гратами, належить екс-керівнику міліції Львівщини Михайлові Цимбалюку і громадській організації «Посол плюс». Якщо б не вони, то ніколи б не вдалося припинити продажу трамадолу у Львові, бо реально за цим стояли правоохоронні органи. Я почав допомагати, бо знав, що громадськість готова до боротьби. До речі, «Посол плюс» відмовився брати участь у конкурсах міськради на фінансування своєї діяльності через те, що вважає їх процедуру невиправданою тратою часу.

Я також очолюю Львівську молодіжну асоціацію кік-боксінгу. Щороку ми проводимо фестиваль «Єдиноборства проти злочинства і наркоманії». Збираємо кошти і подарунки для спецшколи в Городку. Ми також допомагаємо залучати у спортивні групи підлітків, які стоять на обліку в районних відділах.

Я переконаний, що громада має великий потенціал, лише необхідно створити умови, в яких цей потенціал вдасться розкрити.