Юрій Кардашевський, голова постійної депутатської комісії молоді та спорту у Львівській міській раді, член фракції БЮТ.

- Пане Юрію, скільки коштів буде виділено цього року на молодіжну політику і чи є у вас претензії до прийнятого бюджету?

Комісія намагалася відстояти кошти на рівні минулого року. Ми намагалися це зробити, тому що чудово розуміли, що, якщо не відстоїмо хоча б того, що було, це означатиме, що ми не розвиваємось, стоїмо на місці. Певною мірою нам це вдалося - вдалося підняти планку фінансування молодіжного кредитування – це було важко, тому що програма молодіжного кредитування є державною, а держава цим не займається. На місцевому рівні працювати легше – є фонд молодіжного кредитування, виділялася земельна ділянка для будівництва. Але, можливо, ця схема себе вижила і треба запропонувати щось нове.

На рівні минулого року передбачені кошти на проведення заходів з молодіжної політики. У грошовому еквіваленті це становить близько мільйона гривень. Спочатку в бюджеті було закладено 600 тисяч гривень, але ми „виторгували” ще трохи більше 300 тисяч.

На розвиток фізичної культури і спорту виділено близько 700 тисяч, також як і минулого року.

Ми пробували відстояти ті самі суми, але я слабо вірю, що ми зможемо це все реалізувати.

- Тобто Ви маєте сумніви, що реально будуть гроші?

Так. Ми вже маємо сигнали з Києва, що бюджет недовиконується.

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про молодіжне кредитування.

Мені здається, що цього року навряд чи програма буде підтримуватися на належному рівні. Минулого року ми виділили 4 чи 5 мільйонів на молодіжне кредитування і надали 4-5 квартир. Це не є виходом із ситуації! Нам дали список із 400 людей, з яких треба вибрати 4. Добре, ми виробили свої критерії – вік, діти, з якого часу стоїть на черзі і т.д. Але таких людей багато і спробуйте вибрати! Нам що, проводити лотерею серед черговиків? Кожного разу приходять молоді мами на комісію і плачуть. Є люди, які просто дзвонять і просять чи то в народного депутата, чи в обладміністрації чи в міністерстві фінансів. І на цю людину рекомендують обов’язково зважати. Якби в рік можна було б виділяти 20-30 квартир – це було б нормально. Тоді люди мали б якусь надію, що через рік, два, три вони матимуть своє житло. А з тою кількістю квартир, що ми виділяємо зараз, не варто навіть зв’язуватися з програмою молодіжного кредитування. Це тільки породжує негатив і недовіру.

- Окрім питання житла, які наразі проблеми турбують молодь? З чим звертаються до вашої комісії?

До нас приходить дуже багато молодіжних організацій зі своїми проектами і просять їх профінансувати. Практично, ті молодіжні організації, які звертаються до нас вперше, не мають такого фінансування, якого вони хотіли б – ми можемо виділити їм 1000-1500 гривень. А ці молодіжні організації чомусь розраховують на 10-15 тисяч гривень. Фінансування у таких обсягах є, але тим організаціям, які працюють давно, які показали себе у громадській діяльності і, що основне, критерій нашої комісії полягає в тому, що громадські організації, які хочуть проводити якісь заходи чи акції, мають робити це з користю для міста.

Наприклад, у нас є проблема з тим, що малюють на стінах в історичній частині міста, але жодна громадська організація не запропонувала проект, який був би скерований на вирішення цього питання, який би зменшив негатив від цього явища.

Ми постійно робимо якісь поступки для громадських організацій. Наприклад, 2-3 роки тому ролери і велосипедисти каталися по пам’ятнику Шевченка на проспекті Свободи, їм робили зауваження, а вони відповідали, що не мають іншого місця. Спеціально для них створили скейт-парк на вулиці Винниченка поблизу Порохової Вежі. Але, коли я прийшов на відкриття цього скейт-парку, то побачив молодь з пивом, сигаретами – 14-15-ти років. А ми замовили швидку допомогу, якщо, не дай Бог, хтось травмується. Я ходив поміж рядами і казав : „Хлопці, майте совість, це ж спортивні змагання! Яке тут може бути пиво?”, а вони тільки посміхалися у відповідь.

Мені здається, що ми втратили момент виховання молодіжного середовища, момент межі. Не знаю, можливо у мене застарілі погляди, але я також був молодим, ми також гуляли вулицями, бавилися в хіпі і батярили міліціонерів, але завжди існувала якась межа.

Також ми би хотіли, щоб молодіжні організації не проводили свої заходи як корпоративні вечірки, ці заходи повинні бути корисними для міста - тоді ми готові виділяти кошти.

Наприклад, ми виділяємо кошти тим організаціям, які літом виручають нас із відпочинком дітей. Той же „Пласт”. Хоч я є противником того, що на них витрачаються великі суми, але тим не менше, літом вони чудово організовують роботу, вивозять дітей у табори.

Потім „Студентське братство” – вони також допомагають місту вирішувати його проблеми. Хоч це не дивно, що вони завжди мають фінансування, тому що їх представники є у нас при владі. Тут немає секрету. Це нормально. Я, наприклад, прийшов у міську раду ще минулої каденції зі своїм проектом дитячих майданчиків – це моє питання, я ним живу і лобіюю його. Після мене буде інший голова комісії, який матиме свою тему. Це нормально, тому що в кожного є своя ідея.

Ми би хотіли, щоб все ж таки молодіжні організації, які звертаються за фінансуванням, робили більш суспільно-корисні проекти. Я розумію, що є різні творчі моменти, але на сьогоднішній день у нас є проблематика і їй треба приділяти належну увагу. Соціально корисних для міста проектів дуже бракує.

Дивлячись на сьогоднішнє обличчя міста, особливо після проведення якихось рок-концертів, іноді складається враження, що ми виховуємо варварів. Я не є противником таких заходів, але слід брати від них позитив, а не копіювати розрекламовану негативну модель вседозволеності і байдужості.

- І як вирішувати це питання?

Як давати з цим раду? Швидше за все, що і управління молоді та спорту, і чиновники мають розробляти для громадських організацій теми на замовлення. Тоді і організаціям буде легше - вони будуть знати, чого від них хочуть – наприклад, розробка соціальних проектів, які стосуються негативних явищ у місті.

Давайте все ж таки проведемо якийсь цікавий проект, який би стосувався чистоти на вулицях, тому що, особливо у теплу пору року, я бачу купу пляшок, сміття у центрі міста...

У свій час ми були відкривачами „Святого саду”, тої ж Вірменки, але у всьому є межа – ми не валялися по вулицях.

По-друге, хотілося б, щоб молодіжне середовище ставало більш активним. Надія тільки на чисту незаплямовану молодь, яка могла б щось зробити. Можливо, молоді треба активніше брати участь у політичних моментах життя міста. Дуже мало молодіжних організацій, які реагують на негативи, що відбуваються у нашій політиці. Чомусь...

- Розкажіть, будь ласка, про проблеми з дитячими майданчиками у Львові.

Я завжди ставлюся негативно до всіх моментів, що стосуються забудови дитячих майданчиків. Чому? По-перше, я не можу відступати від того, що кожна територія повинна мати свій дитячий майданчик, як це було колись. За радянських часів це виглядало не дуже естетично, але це було. Ми зруйнували все старе у цьому напрямку, але нічого не побудували натомість. Діти мають всі підстави писати скарги до Європейського суду, тому що їх права ні в чому не дотримуються - це так і є.

Коли ця робота з дитячими майданчиками тільки почалася, ми обламали багато зубів. Я пам’ятаю, перше виділення коштів було у розмірі 200-300 тисяч гривень - і то вони не були використані, тому що не знали, кому будувати дитячі майданчики. Це було 2003 року. Поки ми дійшли до того рівня, що почали виділяти мільйони на дитячі майданчики, навчилися освоювати гроші, знайшлися фірми, які почали якісно це робити... Хоча і досі є негатив в тому, що дитячі майданчики ставлять будь-де і будь-як. До кінця цей процес ще не вироблений. Я завжди, коли постає питання забудови, особливо в центральній частині міста, і треба обирати між будинком і дитячим майданчиком, буду стояти за майданчик.

Зараз ми оглядаємо деякі дитячі майданчики і нам не подобається, як там все зроблено, тобто виконавці могли б подзвонити і сказати, що ми поставили гірки, може щось не так – подивіться. А то просто закопують як-небудь, тому що гроші вже отримали. У нас є претензії до фірм, які облаштовують дитячі майданчики і ми будемо їх пред’являти. Немає такого, щоб вони звернулися за порадою до нас чи до мешканців навколишніх будинків, до ЖЕКу. Такі речі дріб’язкові, але ми розучилися якісно виконувати роботи, ми взагалі розучилися працювати. Ми робимо вигляд, що працюємо. Тоді краще вже взагалі нічого не робити. Я вважаю, що якщо ти не хочеш виконувати цю роботу або не зробиш її на відмінно, то краще за неї не братись. Нам всім потрібно вчитися новому підходу.

- На розі вулиць Вірменської і Краківської невдовзі почнуть будувати готель на місці дитячого майданчика...

Щодо вулиці Краківської, у мене були там свої тертя і я би бачив там дитячий майданчик. Колись там був спортивний майданчик. Раніше йшлося про проект торгового центру на тому місці і, коли його представляли, я був противником, але мене почали переконувати в тому, що дитячий майданчик залишиться на території торгового центру, він буде утримуватися, прибиратися і туди буде загальний доступ. А вже влітку, коли мене не було у Львові, я дізнався, що проект змінили на готель. Я собі не уявляю в готелі дитячий майданчик. Я чудово розумію, що це все „фількіна грамота” і ми майданчик там не збережемо.

- Що Ви можете сказати про паркову зону Львова?

Парки у нас ні до чого не придатні. Нам просто треба зробити у Львові рік парків і хоч один раз виділити на це нормальні суми з бюджету. Ми виділяємо купу грошей на речі, які не можемо проконтролювати - особливо мешканці не можуть проконтролювати - дороги, світло і т.д. Коли б ми ці гроші вклали в парки, то народ би бачив. Наприклад, образно кажучи, якщо ми написали, що в парк „Високий замок” вклали 6 чи 7 мільйонів гривень, то люди, гуляючи парком і прочитавши інформацію в газеті, можуть бачити на що витрачені ці мільйони. Ми всі бачимо і вміємо рахувати! Тому, звичайно, шкода мені і Сихівський, і Стрийський парк. Я не є великим бухгалтером, але коли чую, що виділяється 1-1,5 мільйони гривень на парк, у мене складається враження, що за ці гроші можна зробити дуже багато. Де закопуються гроші? Іноді мені здається, що бюджет є тільки для того, щоб його поділити між собою, списати... Десь воно так і є.

Ми прийшли в молодіжну комісію і намагаємось все проконтролювати. У нас болить душа, що ми не можемо проконтролювати спортивні школи - гроші ми їм виділяємо, але вони нам не звітують. І у нас починають з’являтися сумніви щодо того чи повинні ми займатися їх фінансуванням, чи, можливо, передати їх до комісії освіти. Але фактично ми намагаємось контролювати всі заходи. Ми ретельно перевіряємо факти, якщо захід не відбувся, а гроші на нього виділили або він відбувся, але не так якісно. Ми розуміємо, що на молодіжну політику і на спорт виділяють мінімум коштів, тому намагаємось раціонально використовувати кожну копійку. Але і тут не все проконтролюєш. А я собі уявляю ті галузі, де немає такого контролю і гроші йдуть мільйонами!

- Пане Юрію, розкажіть, будь ласка, про дитячий і молодіжний спорт у Львові.

Зараз спорт користується великим попитом. На нього навіть є дефіцит. Останні два змагання з бодібілдингу, які проходили у кінотеатрі Довженка, не могли вмістити всіх бажаючих потрапити туди. Я пам’ятаю, колись на ці змагання приходило подивитися всього декілька людей, залів не було, нічого не було. А це вже другі змагання, на які всі охочі не можуть потрапити. Є багато бажаючих записати дітей у спортивні клуби, але немає умов, немає спортзалів. Залишилися фітнес-центри, платні дорогі зали, аквапарки, але це надзвичайно дорого і туди люди не можуть водити дітей 2-3 рази на тиждень - це суттєво б’є по кишені. У нас залишилося декілька залів УДЮМК, які працюють з дітьми, кілька спортивних шкіл. Але давайте візьмемо наприклад ситуацію, коли 15-ти річний хлопець захотів професійно грати у футбол – у спортивну школу він вже не потрапить, він може навчитися грати тільки на вулиці і то за умови, що поряд є належне місце. Так само із багатьма видами боротьби, тому що в спорт забирають з дитинства.

На сьогоднішній день позашкільна освіта трохи займається спортивними організаціями, але з клубами по місцю проживання у нас теж не все гаразд, тому що багато творчих гуртків і лише десь одна третя – спортивних. Візьмемо наприклад окремий вид спорту – бокс. У нас є свої традиції, є Андрій Котельник. Раніше був спортивний зал на Петрушевича, був у „Трудових резервах” - величезний зал, де можна було проводити змагання. На сьогодні у нас із боксерських залів залишилися зменшена площа у „Трудових резервах”, залишився зал УДЮМК на Сихові, і маленький зал УДЮМК „Шкіряна рукавичка” в центрі. Тобто немає навіть де провести змагання. І це я беру на розгляд тільки один вид спорту. А якщо розглядати кожен вид спорту, то ситуація практично така ж скрізь. Десь спорткомплекс взяли в оренду, десь умови не дозволяють проводити змагання. І немає ніякої програми розвитку спортивної діяльності!

Коли затверджували генеральний план Львова, то не запросили ані голову комісії, нікого зі спортивних кіл, щоб розглянути ситуацію. У нас є 5 чи 6 районів, і в генеральному плані Львова мали би бути передбачені місця – я не говорю спортивні зони – оздоровчі. У Рясному немає спорткомплексу, немає нічого. Давайте виділимо земельну ділянку і не будемо її продавати чи надавати в оренду, поки не знайдеться інвестор, який захоче побудувати на ній спортивний комплекс для мешканців цього мікрорайону. Вже третій рік фірма „Росан”, яка є спонсором „Галичанки” намагається побудувати такий спорткомплекс на Сихові. Всі пообіцяли, проголосували, але вони досі не можуть розібратися з комісією архітектури, затвердити за собою земельну ділянку. А ми всі говоримо на телебаченні, в газетах, що у нас все чудово, ми всі за спорт і підтримуємо його.

А як у нас було зі стадіоном до „Євро-2012”? Всі за стадіон, але в кінці ледь не дійшли до того, що цього стадіону взагалі могло б не бути. Також мені цікаво, що побудують на вулиці Інструментальній – там, де колишній „Спартак”, про який так багато говорять і в міській, і в обласній радах. Я пам’ятаю, коли це була зону відпочинку цілого мікрорайону - там був відкритий басейн, футбольне поле і багато всього іншого. Сьогодні, якщо ця територія відкриється, це буде вигідно у комерційному плані, але там вже не буде тих майданчиків, які були колись. Я розумію, що часи змінюються, ми капіталізуємось і так і має бути. Якщо там зроблять спортивну зону у 200-300 метрів, я буду тільки задоволений, але я в це не вірю...

- У якому стані зараз перебувають львівські стадіони? І якою є Ваша думка щодо будівництва стадіону до проведення чемпіонату „Євро-2012” у Львові?

Забудьте, немає у Львові стадіонів! Стадіон „Сільмаш”, з якого починався розвиток львівського футболу – проданий, стадіон „Кінескоп”, який до кінця був нашою надією - проданий, хоча нас запевняють, що спортивна зона там залишиться – ігровий зал, зал для міні-футболу. Але я буду вірити у це, коли все дійсно буде зроблено. А поки що це тільки розмови, на папері все...

Стадіон „Юність” у парку культури – єдиний ще збережений стадіон, який знаходиться у міській власності. Там має проводитися реконструкція. Стадіон „Україна”, де грає ФК „Карпати”, також у комунальній власності. І більше я стадіонів не знаю, тим більше таких, до яких був би загальний доступ, де люди могли б пограти. Ще товариство „Динамо” має свій стадіон. Військовий інститут має свій стадіон – дуже гарний. І фактично все! Стадіон „Торпедо” також під знаком питання, ми будемо намагатися його зберегти, але ходять чутки, що він вже запланований під інші проекти. Якщо на Львів залишиться 2-3 стадіони загального доступу, де можна провести дитячі змагання, то це буде дуже добре.

Наша комісія вважається важливою для молоді, важливою для спортивних організацій – для всіх інших це не комісія, з нею не рахуються, всі наші пропозиції завжди пропускають повз вуха. Чотири людини в комісії – і то ледь назбиралось! Така собі комісія памперсів...

- А щодо стадіону до Євро-2012 ?

Моя думка одна – те, що інвестор визначився односторонньо, є виною нас усіх. Як міського голови, так і депутатського корпусу, тому не треба перекладати зі здорової голови на хвору. І моя вина є, і всіх депутатів. Коли ми виграли конкурс і міський голова говорив, що гроші люблять тишу, ми всі підтримували його рішення, голосували, а в коридорах говорили своє. Якщо ви не вірите, то навіщо доводите ситуацію до кипіння? Я досить часто чув думки, що, мовляв, подивимось на тих інвесторів. Але якщо в кулуарах ви говорите одне, а в залі вас переконує міський голова і ви голосуєте за його рішення, то ця подвійна гра для мене не зрозуміла. Для чого це робиться? Щоб когось підвести до краю прірви і підштовхнути? Я би не хотів у це бавитись. Я би все ж таки хотів, щоб була правда. Для мене було б образливим, якби ми не почали будувати стадіон і наша каденція провалила би „Євро-2012”. Я би не хотів так закінчити свою громадську роботу.

Ми програли багато часу. У нас є багато фірм – претендентів на інвестора, але ми не слухали ті пропозиції, які до нас надходили, ми не вивчали їх. І у цей останній період, коли вже була створена робоча група з визначення інвестора, у нас було обмаль часу. По-друге, компанія „Азовінтекс” вирішила свої питання в Києві самостійно, обійшла і міського голову, і весь депутатський корпус - приїхали, поставили техніку і почали будувати. Є питання де брати гроші. Ми це розуміємо, але не можемо особливо опиратися, тому що провалимо „Євро-2012”! У Львові пройде 1-2 матчі і все. Але справа в тому, що разом з „Євро” гроші йдуть в місто – на дороги, аеропорт, вокзал. Ми не станемо після чемпіонату Бог знає якими, але ми підлатаємось, образно кажучи.

Зараз виходиш на Високий замок і душа болить, коли споглядаєш ті бляшані різнокольорові дахи. Такого ніде немає. Невже не можна було прийняти бодай одну державну програму, за якою хтось займався б цими дахами, черепицею одного зразка для дахів старого міста? Зимою, коли все притрушено снігом, то ще якось можна на це дивитися, але літом... Так само, як ми провалили все з дахами, так і зі стадіоном.

Я навіть не знаю, що ми будемо робити з цим стадіоном після проведення чемпіонату. Це теж буде проблемою, тому що я не впевнений, що футбольний клуб „Карпати”, коли вкладе свої гроші в стадіон „Україна” – це нормальний стадіон, який відповідає своєму призначенню і публіці, яка туди ходить, матиме плани щодо нового стадіону. Я не дуже вірю, що після „Євро-2012” цей стадіон буде експлуатуватися повноцінно. Ми не знаємо, де до того часу буде футбольний клуб „Львів”, ми не знаємо, де будуть „Карпати” – чи будуть вони у вищій лізі, чи пролетять. Є багато складних запитань і як воно буде – побачимо. Але на сьогоднішній день є можливість додаткового державного фінансування тих міст, де буде проводитись чемпіонат і це та вигода, яку ми хочемо отримати від проведення „Євро-2012”. Хоча з позиками, з кредитами на будівництво це буде суттєве навантаження для міського бюджету Львова.

- Яке ваше бачення того, як має розвиватися Львів? В якому напрямку має рухатись місто?

Я не буду казати, що Львів рухається не туди. Ми рухаємось рівно настільки, наскільки рухається наша держава. Хоча є речі, які ми повинні вирішувати на місцях. Коли немає чіткої державної лінії, як ми можемо рухатися? Як ми можемо боротися з корупцією, коли в державі корупція підтримується? Була ситуація, коли мені пропонували поступитися дитячим майданчиком на користь нової багатоповерхівки – за певну винагороду. Аргумент був такий, що мої діти мають, де гуляти, то чому б на все інше мені не закрити очі. Моя відмова була для тих людей дивиною – отже, можна зробити висновок, що вони звикли до іншої схеми вирішення питань у нашій державі.

Ми повинні трохи перевернути свою свідомість. У себе в квартирах ми всі зробили євроремонт, в магазинах євротовари, все чудово. Коли ми виберемося на сходові клітки, у під’їзди і на вулиці, ось тоді ми зможемо називати себе наближеними до Європи. Нам не потрібно в Європу, поки ми не переосмислимо себе. Відверто кажучи, у мене погані надії на те, що буде далі - Львів ніколи не буде рухатись так, як би ми того хотіли. Ми недосконалі, не ідеальні, робимо речі, які не варто було б робити. На людях ми всі правильні, але багато чого собі пробачаємо, потім залагоджуємо свої гріхи і знову те саме... На превеликий жаль ми такими є, такою є наша держава, і я не знаю, коли це зміниться. Але хочу вірити в зміни, тому що маю дітей і хочу, щоб ми жили за іншими принципами і не наступали на ті ж граблі ще раз.

- Наостанок скажіть щось позитивне.

Позитивним є те, що зараз серед молоді є модним займатися спортом. Це мені подобається. Тому що іноді зі спини не можеш розібрати хто йде – хлопчик чи дівчинка – воно худеньке таке, довговолосе, пірсинг скрізь... Те, що молодь цікавиться спортом, мене тішить. Ми народилися чоловіками і маємо бути захисниками - сильними, здоровими, міцними, на нас повинні спиратися наші мами, сестри, дружини. Спробуйте зараз попросити будь-якого хлопця на вулиці проїхатися верхи чи зробити ще щось таке, що раніше не викликало труднощів не тільки в сильної статі – думаю, результат розчарує. Молодь стала слабше. Можливо зараз такий період, але іноді ці періоди переростають у хворобу, у лінію життя. Але я вірю, що ця слабкість – тимчасове явище.

Зараз багато хлопців почало приходити у спортзали, хочуть займатися спортом, групуються, грають у футбол. Молодь починає розуміти, що пиво в пластикових пляшках, яке можна купити будь де без проблем, шкодить їм. І це мені приємно!