У самій «Свободі» на такі прогнози відповідають оптимізмом.  Переконані, націоналістам вдасться знову повернутися у парламент. Головне, дочекатися помилок нинішніх популярних політичних сил і не робити своїх.

Які оцінки своєї діяльності за останні роки зробили «свободівці» і як реформуватимуть партію, розповів «Вголосу» один з спікерів партії, колишній речник «Свободи», а нині наразі чинний депутат Верховної Ради Юрій Сиротюк.

Нас просто взули, як пацанів

«Свобода» заявила про фальсифікації, але все обійшлося одним пікетом під  ЦВК. Тобто ці фальсифікації не вдається довести?

В Україні результат виборів – це рішення політичне, а не юридичне. Те, що проти нас була застосована технологія, можна було переконатися, слідкуючи за сайтом ЦВК, як змінювалися наші відсотки. Вони завжди були на межі 4,68-4,72. А так не буває.

Наприклад, приходять протоколи з львівського округу, там Свобода отримала 8 чи 9%. Відповідно, на сайті ЦВК результат мав зрости до 6%. Коли прийшли з Харківської області, де результат 3%, то цифри на сайті ЦВК мали впасти до 4%. Дані завжди скачуть, але ЦВК жодного разу не пустила нас вище  5%.

Досвід всіх виборів свідчить, що до 2,5% можна  вкрасти. Якщо б екзит-пол показав більше 7%, то нічого вже б не вдалося зробити. А так нас просто як пацанів, взули.

Який, на ваше переконання, реальний результат «Свободи»»?

Мінімум 5,4%. Коли ми тільки почали підраховувати наші протоколи з мокрими печатками, то при 60%, підрахованих нами, ми мали вже на 15 тисяч голосів більше, ніж при 80%, порахованих ЦВК.

Навіть остаточні протоколи, які напевно були вже сфальсифіковані, давали нам проходження. Ми говорили про це голові ЦВК. Він висловив готовність звірити всі протоколи, але воно навряд чи щось дасть. Бо будуть звіряти протоколи ОВК, а вибори сфальсифіковані на базовому рівні.

Водночас, у нас немає сто процентів протоколів, бо не було змоги всі дільниці на Донбасі забезпечити нашими членами ДВК і спостерігачами. Ми дали завдання кожній місцевій організації шукати протоколи по кожній дільниці в інших партій. Мусимо пройти цю дорогу до кінця.

Але це не єдиний спосіб фальсифікацій, який був. На Луганщині була завищена явка виборців, тобто вкинуті бюлетені. В результаті наші голоси  розмили: «Опозиційний блок» отримав більше відсотків, а ми – менше. Тому для того, щоб «Свобода» пройшла, треба відміняти вибори в тих округах, по яких є питання.

Але, чесно кажучи, ми розуміємо, що ніхто у владі істину встановлювати не буде.

Чому не буде? Експерти не раз казали, що президенту був би дуже вигідний прохід «Свободи». Це б збільшило шанси його партії на коаліцію без «Народного фронту».

Можливо, це була частина Мінських домовленостей на користь «Опозиційного блоку» і проти потрапляння у парламент «Свободи». Бо влада свідомо не забезпечила демократичний вибір на Донбасі.

Як приклад: телефонує мені наш Ярослав Маланчук, колишній полонений банди Гіркіна. Він балотувався в Костянтинівці. Каже – зараз на окружну комісію від «Свободи» вводять людину, яка організовувала референдум за ДНР. Коли він  підняв скандал, то ту жінку просто записали від «Батьківщини».

На вашу думку, причиною результату «Свободи» є лише можливі фальсифікації?

Звісно, ні. Проти нас була розгорнута широкомасштабна кампанія. Навіть коли ми спробували зробити акцію під ЦВК, почалася суспільна істерія з коментарями політологів, які ще вчора працювали на Партію регіонів. Мовляв, таким пікетом ми діємо на руку Путіна і що «Свобода» готує провокацію, хоче зірвати вибори на догоду Кремлю.

Та ж історія з 14 жовтня. Всі знають, що «Свобода» кожного року в Києві святкує Покрову, ніколи не відмовлялися від заходів, і ніколи не було якихось провокацій. А тут раптом. Думаю, це було зроблено саме для того, щоб збити наш рейтинг. Міліція вчасно це не зупинила, не виводила провокаторів, що ще раз доводить, що все було заплановано.

Боролися з нами і заниженими рейтингами. Перед виборами майже всі соціологи давали «Свободі» три відсотки. Після екзит-полів соціологи як могли виправдовувалися: мовляв, виборці «Свободи» закриті, не зізнавалися, за кого будуть голосувати, тому аж таке неспівпадіння. Наступного дня, коли ЦВК дає нам непрохідний результат, соціологи кажуть протилежне: мовляв, результат екзит-полів  по «Батьківщині» співпали, а по нас ні, бо виборці «Свободи» більш відкриті (http://www.pravda.com.ua/news/2014/10/28/7042507/).

Але всі ці кроки не справдилися, люди все-одно за нас проголосували. Тоді був запущений  план «Б». Для цього обрали регіон, де вибори завжди фальсифікувалися.

Садовий – це український Берлусконі

Доволі критичний результат «Свободи» на Галичині – після шаленого успіху в 2012-му році і семи мажиритарників зараз лише один. Чому вас Галичина розлюбила?

Галичина завжди так голосувала – кожні вибори там міняють свого  політичного улюбленця. Не було ще такого, щоб двоє виборів підряд галичани голосували за тих самих.

Спочатку всі масового підтримували  «Народний рух», потім «Нашу Україну». Далі всі кинулися голосувати за Блок Юлії  Тимошенко. Після того рекордно виграє «Свобода».

В Галичині немає традиції сталих політичних уподобань. Тому я завжди кажу, що «Свобода» не повинна орієнтуватися на Галичину. Бо не можна в будь-якому  регіоні мати перебір. Нам краще мати рівномірний результат по Україні.

А результат на Галичині, зокрема в місцеві органи влади, був перебором. І це вдарило по нас, бо всі чекали чітких рішень. Але органи місцевого самоврядування, на жаль, не мають ні достатньо повноважень, ні фінансового інструментарію, щоб вирішувати складні питання.

Крім того, «Свободу» з її високим результатом сприймали там як ключового противника і почали з усіх боків «валити». За нинішніх правил гри, коли медіа визначає результат голосування, тобто що більше ти вклав в медіа, то більший в тебе результат, ми будемо бачити більше політичних фейків і політичних симулякрів.

Це доводить результат Садового. Це український Берлусконі, який в Італії є медійним монополістом. І щоб він не зробив, його медіа створюють потрібний імідж. Умберто Еко десятки років веде боротьбу з Берлусконі, але нічого не може зробити.  

«Свобода» взагалі не мала інформаційного ресурсу, жодного телеканалу, жодної газети, крім партійної.

І наша фатальна помилка, яка, можливо, не від нас залежна – це конфлікт зі всіма медіа.

Нам не подобалося, що «Експрес» відверто про нас брехав. Так, у нас є виграні у суді справи. Але я завжди казав, що тільки юридичним методом боротися з медіа – це нічого не дасть. Бо після того, як тисячам читачів донесуть певну інформацію, то яка частина з них дізнається про її оскарження в якомусь районному суді?

Тому принцип світової політки – не сварися з медіа, не вступати з ними в конфлікт.

В 2012-му році ми нахапали чужого виборця

То ж які організаційні висновки з цих виборів зробила партія? Плануються радикальні зміни в «Свободі», щоб повернути собі хоч частину голосів на майбутнє, тим паче скоро місцеві вибори?

Свого націоналістичного виборця ми зберегли. Просто в 2012-му році ми нахапали чужого виборця, і зараз він втік. Ключове завдання –  зберегти ті відсотки. Думаю, це буде просто. Після того, як люди побачать парламент без «Свободи», зрозуміють, яку роль об’єктивно ми відігравали.

А що буде в парламенті без «Свободи»?

Я не вірю, що можна будувати Україну без України, а в парламенті буде дуже мало України. Будуть фаст-фуд реформи без національної доктрини. Так, Україна має бути європейська, але зберегти свою сутність, як це робила Грузія чи Польща.

Буде процвітати кнопкодавство, депутати будуть прогулювати роботу, тобто дисципліна, за якою ми слідкували, впаде. «Свобода» вміла за руку взяти Кличка і Яценюка і вдавати єдність опозиції, хоча вони один на одного не дивилися і навіть не розмовляли. Зараз це все мине.

«Свобода» принципово не переформатовувала свій виборчий список в порівнянні з 2012 роком. Водночас, багато колишніх виборців «Свободи» кажуть, що  партія якраз втратила їх через відсутність внутрішньої люстрації, найбільше критикували Ігоря Мірошниченка та Ірину Фаріон за їхній радикалізм в словах, і діях. 

Одразу після виборів 2012 року в «Свободі» було мало публічних спікерів, ми були «табула раса» і темна конячка. Ніхто не знав, як ми себе поведемо, думали, що ми безграмотні ідіоти. Всі знали лише п’ятеро спікерів і по них з першого дня йшла знавісніла атака. По всіх, хто міг тягнути «Свободу» вперед, їх били. Це як на війні – завжди б’ють по прапороносцях і командирах.

Є, звісно, проблема і в нас самих. Якщо ми граємося у електоральну демократію, а це означає робити те, чого хочуть виборці, то кожен свій крок маємо пояснити людям. І не ображатися, що люди нас не підтримують. Зокрема, серед причин нашого  нинішнього результату у Львові, – це проблема виборчих комунікацій.

Ось, приклад браку такої комунікації. Олег Махніцький (колишній Генпрокурор – Авт) вийшов з партії одразу після революції і жодним чином себе не пов’язував з нами. Зараз він працює на Банковій. Але ми тоді не зробили публічну заяву, а треба було. І про те, що він ніколи вже не повернеться в «Свободу», бо ми назад його просто не приймемо.

Вертаючись до  Ірини Фаріон, то не вважаю, що вона щось погане зробила. Це людина донцовського типу, в якої немає спектру кольорів, є чорне і біле, і вона завжди каже правду.

Але чи всі це хочуть чути? Тому ми і вирішили, що вона повинна йти по округу і виборці самі вирішать. Але, якби я мав зараз мандат і була така можливість, я б віддав його Ірині Фаріон або Ігорю Мірошниченку.

Ірину Фаріон, яка зі мною на Інституцькій трупи носила і очі закривала, я ніколи не здам. Міроху (Ігор Мірошниченко – Авт.), який по Україні зносив пам’ятники Леніна, коли їх ще ніхто не зносив, і не боявся ніколи говорити прямо, коли всі боялися, теж нема за що здавати. .

А очищення в партії все таки планується?

Це дуже болючий процес. Я вважаю, що зараз ми повинні говорити про два процеси.

Перший – це процес масового набору в «Свободу», треба наростити членство. Дуже багато людей, які бачили нас на революції, які бачили наші акції і бачать несправедливість після виборів, готові нас підтримати. Всіх цих людей треба брати в «Свободу», нам їх не вистачає.

Наприклад, якщо взяти Черкащину, по якій я уповноважений від партії. Я завжди казав, поки тут ми не будемо три тисячі членів на Черкащині, то важко буде виграти вибори. А ми зараз маємо до півтисячі.

Щодо виключення людей з партії. Щурі самі побіжать, як і прибігли, коли в нас було все добре.

Щодо місцевих депутатів, які десь неправильно голосували, ми повинні зробити жорстку пред’яву, якщо підстави на це будуть.

З іншого боку, ключова наша проблема, що «Свободу» порівнюють до ангелів, постійно кажуть, що свободівець не так зробив і не так сказав, бо на фоні ангелів ми виглядаємо не дуже привабливо, бо ми без крил. А інших чомусь порівнюють до чортів, і відповідно на фоні чортів вони виглядають нормальною.

Типовий приклад. По Львову результат «Свободи» і Садового мав би бути на однаковому рівні. Бо логічно, що відповідальність в міській раді ділили вони порівну. Але, в результаті, чомусь «Свобода» у ролі демона, а Садовий  ангел.

І кожен з них не наробив дурниць, бо один одного врівноважував. Якби Садовий мав більшість з «Самопомочі», він став би Черновецьким, і за місяць у нього б з’явився свій Олесик Довгий, а за кілька місяців у Львові не залишилося б жодної земельної ділянки.

Ми цю ідею зростили, а вони її скосили

Чим «Свобода» далі переконуватиме виборців у своїй потрібності? Адже проукраїнські і частково націоналістичні гасла перебрали більшість політичних сил.

У Бандери є така тріада: ідея, кадри, боротьба. Ми їй слідуємо.

Так, в нас є націоналістична ідея, яку сприймають. Хоча на тій самій Черкащині два роки тому, коли я вітався «Слава Україні!», питали, чи я не фашист. У нас виросла якість кадрів. Ну і все зав’язується в боротьбі. Якщо ми будемо боротися за права людей та громад, правильно себе вести, то я гарантую наше тріумфальне повернення.

А якщо ми підемо на пенсію, то цей простір займе інша політична сила. Раніше простір націоналізму, національної ідеї та українськості в Україні зводився до маргінесу, максимум 3%. Зараз – це 30%. Саме тому на цих темах спекулював «Народний фронт», «Самопоміч», Блок Порошенка. Тобто вийшло так, що ми ці ідею зростили, а вони її скосили.

Але вони не будуть цим довго жити, бо це не їхні ідеї. З першого погляду, в парламенті стовідсоткова проукраїнська більшість, але насправді вона проєвропейська і проолігархічна.

На другий день нового скликання нова більшість могла би спокійно без дискусій ухвалити закон про визнання УПА, але цього не буде. Ця Рада могла б захистити українську мову, але цього теж робити не буде. Жодні національні питання ця Рада вирішувати не буде. Що ще раз підтверджує: якщо ми будемо все правильно робити, то повернення «Свободи» буде швидким і тріумфальним.

Але паралельно нарощує м’язи «Правий сектор», для яких націоналізм не передвиборчий трюк, а дійсно партійна ідеологія. Ви не передбачаєте, що саме «ПС» перешкодить вашому поверненню?

«Свобода» двадцять три роки будувала партію. А «Правий сектор» – це бренд, під який зібралося багато дрібних політичних об’єднань. Якщо керівник «ПС» не спілкується з першим заступником і вони не переносять на дух один одного, то це інша історія. «Свобода» формувалася з команди однодумців, а «ПС» – з різних середовищ, які зібралися в одному місці.

Ми пропонували Ярошу йти з нами, але Ярош вибрав для себе округ Коломойського з можливим адмінресурсом. І якось дуже дивно, що на цьому окрузі кожен третій виборець, який проголосував за Яроша, голосував за «Опозиційний блок».

Ви пропонували «ПС» йти одним списком? 

Так, однією партією на базі «Свободи. Він спочатку казав, що згоден, а потім поїхав до Коломойського і зв’язки з ним виявилися більш тісними, ніж зв’язки з ідеологією і з нами.

Все покаже робота у парламенті. Чи націоналісти з різних партій створять свою націоналістичну групу, чи підуть в якусь фракцію з чужою їм ідеологією. Для мене буде показником, як буде голосувати «ПС» у питаннях Коломойського. Наприклад, по «Укрнафті». Якщо стане питання, чи її контролює держава, чи  Коломойський, і «ПС» проголосує за державу, то будь-які питання будуть зняті. 

Розмовляла Мар’яна П‘єцух, спеціально для «Вголосу»