"ДЛЯ ЗАКРИТТЯ СМІТТЄЗВАЛИЩА НЕ ПОТРІБНО НІЧОГО АРХІСКЛАДНОГО"

Львівське сміттєзвалище офіційно закрите вже десять років, однак туди продовжують возити сміття. На вашу думку, які справжні причини того, що сміттєзвалище досі діє: комусь вигідно, що туди возять відходи, вибрані неправильні підходи до процесу закриття чи, можливо, все не так катастрофічно і полігон може функціонувати надалі?

На мою думку, тут діють усі три названі Вами причини. На першу отримаємо відповідь, коли відвідаємо полігон у Грибовичах і на свої очі побачимо роботу підпільного сортувального цеху. Хтось його організував і на цьому заробляє. А якщо він діє, то які можуть бути правильні підходи до закриття. Їх просто не існує. Ще у 2003 році головний державний санітарний лікар Львівської області пан Р.Павлів видав постанову про закриття Львівського сміттєзвалища. Однак, сміття і далі возять у Грибовичі, саме тому, що комусь вигідна така ситуація.

26 вересня 2013 року на сесії Жовківської районної ради міський голова Львова на запитання депутата, чому за десять років не закрите сміттєзвалище відповів: бо сьогодні чиновники без власної вигоди, без відкату не працюють. Єдине, що він забув сказати, що цих чиновників очолює пан А.Садовий. Не сказав він і того, що в довколишніх селах люди набагато частіше хворіють на серцево-судинні хвороби, на хвороби дихальних органів, на онкологічні та  інші тяжкі недуги. Що у навколишніх водоймах і криницях вміст фенолів і шкідливих важких металів перевищує у сотні і тисячі разів від гранично допустимих норм. (Феноли — клас хімічних сполук, у молекулах яких присутня гідроксильна група (-OH), приєднана до ароматичної групи. При потраплянні в організм людини вони призводять до різких змін в клітинах кровотворної, хрящової та кісткової тканин – Вголос).

Але ж у селах, які розташовані навколо Львівського сміттєзвалища, мали збудувати водопровідно-каналізаційні системи.

На жаль, водопровід є не в усіх будинках, до деяких господарств в Малехові воду довозять. Крім того, люди поливають водою із криниць грядки, використовують для господарських потреб. Якщо отруєне навколишнє середовище, як би ми не оберігались, зрештою всі ці отруйні речовини потрапляють в організм людей. Природній ланцюжок не обривається десь посередині: в даному випадку його останньою ланкою є людина.

Оскільки сміттєзвалище є Львівським, то першим, хто є зацікавлений у вирішенні цієї проблеми, має бути міський голова Львова. Однак Андрій Садовий навіть на сесію Львівської облради приходити не хоче. Чому мер Львова ігнорує запрошення депутатів?

Я вважаю, що в Андрія Садового просто немає волі закрити сміттєзвалище. Минулого тижня пройшла інформація по ЗМІ про те, що Держінвестпроект оголосив про початок залучення інвесторів для будівництва в Україні десяти екологічних комплексів з переробки твердих побутових відходів у різних містах України. У мене відразу виникло запитання – А чому серед тих десяти міст немає Львова? Очевидно, що інвестори для будівництва футбольного стадіону чи баскетбольного комплексу «правильніші», з ними легше домовитись».

Наша VІ каденція депутатів Львівської обласної ради активно зайнялася цим питанням. Вже  десятки разів ми ставили ми його на розгляд і в профільних комісіях, і на сесіях міської та обласної рад. Працювали також і з заступниками міського голови. Торік ми виділили 450 тис. грн. на проект рекультивації сміттєзвалища. Коли ми звернулися у ЛМР із проханням надати звіт про те, що було виконано за ці гроші, то отримали півсторінки тексту, суть якого полягала в тому, що «Грошей виділили мало, давайте ще», і ні одної цифри.

На спільному засіданні комісій з питань екології Львівської міської та обласної рад нам дали можливість частково ознайомитись із документами, які були розроблені протягом останнього часу. Коли ми вивчили ці матеріали, з’ясувалося, що це звіти і документи, які вже приблизно 10 років циркулюють в цій системі, багато матеріалу переписано зі звітів попередніх років.

Міській раді у вирішенні питання сміттєзвалища взялася допомагати навіть обласна адміністрація. Там розробили програму, відповідно до якої для вирішення проблеми поводження з твердими побутовими відходами у області, Львівщину буде поділено на кластери. Наскільки дієвим, на Вашу думку, є такий проект?

Ця кластерна теорія  красива, однак у неї є певні негативи. По-перше, плече доставки ТПВ до сміттєпереробних заводів значно збільшиться.  Відповідно зросте тариф за вивіз побутових відходів для населення. Такі програми можна впроваджувати лише після детальних розрахунків, з урахуванням усіх негативних і позитивних наслідків, щоб не завдати шкоди людям.

Жовківська районна рада вже сама пропонує ділянки на вибір для будівництва сміттєпереробного заводу. Люди кажуть, що мають ділянку і готові її віддати під завод, однак знову ж таки немає жодних дій від міського голови А.Садового. Треба йти до громади, представити їй інвестора, показати екологічно чистий проект переробки твердих побутових відходів, гарантувати мешканцям довколишніх сіл роботу на цьому підприємстві. Сміття довозитиметься важкими машинами, – значить треба відповідно підготувати дорогу і т. ін.

Які конкретні кроки має зробити влада Львова та області, аби зрушити з мертвої точки і розпочалося закриття сміттєзвалища?

Мабуть, найпершим кроком має бути погоджена ділянка. Другий – збудований сміттєпереробний завод. Наступні – виготовлення і затвердження проекту рекультивації Грибовицького сміттєзвалища, закриття його і початок самої рекультивації. Всі ми розуміємо, що, просто закрити Грибовицьке сміттєзвалище не вдасться, не буде куди возити відходи.

Бачимо, що в цьому процесі немає нічого архіскладного. Є можливість знайти ділянку під будівництво заводу. Є вимога громадськості та обласної ради закрити Грибовицьке сміттєзвалище. Залишився лише невеликий момент: щоб з’явилися воля і бажання у міського голови.

Не знаю, чому Андрій Іванович багато років не хоче бачити цієї екологічної бомби під самим Львовом. Не розумію, як можна легковажити таким питанням. Очевидно, тут є вагома корупційна складова, яка допомагає закрити очі на цю проблему львівським чиновникам.

Всі говорять про тіло сміттєзвалища, однак відомо, що навколо нього є ще гудронові озера. Як бути із цими залишками нафти: віддати чи продати приватним структурам, або заплатити за переробку на якихось спеціалізованих підприємствах?

Питання утилізації кислих гудронів на Грибовицькому сміттєзвалищі мусолиться багато років. Низка судових справ, зміна власників і ще багато незрозумілих дій заплутали так цю справу, що годі знайти винних. Проте, варто провести черговий раз моніторинг цієї проблеми: визначити конкретного виконавця, уточнити кількість гудронів, оконтурити їх на місцевості, знайти потенційних інвесторів та спеціалізоване підприємство, яке би взялося  їх переробляти чи утилізувати.

Говорять, що переробкою гудронів займаються лише іноземні фірми. Однак відомо, що і в  нас також є потужні хімічні підприємства, відповідні спеціалісти, та тут теж потрібна воля і конкретні дії виконавчої влади.

Ще один аналогічний подаруночок маємо у  Новому Роздолі,  на території колишнього хімічного підприємства РДГХП «Сірка», на березі озера Глибокого зберігаються 17 тисяч тонн кислих гудронів. Це і інші озера  поверхневими потічками, так і підземними водоносними горизонтами зв’язані з рікою Дністер, не говорячи про те, що при сильних опадах чи весняному сніготаненні  озера виходять із берегів і отрута прямим шляхом потрапляє у ріку.

Новороздільські  гудрони, взагалі – закордонного походження, вони завезені до нас у 2001-2003 роках з Угорщини: коли ця країна вступала у Євросоюз, вона очищали свою територію від непотребу і привезла  їх до нас на Львівщину. Чомусь до цієї оборудки було причетне Міністерство внутрішніх справ. Розуміємо, що були налагоджені якісь таємні контакти і очевидно теж не без вигоди для деяких високопосадових осіб ці отруйні речовини опинилися у нас.

Крім гудронів, там є ще залишки сірки на території колишньої збагачувальної фабрики, а також  відходи самого підприємства, яких наскладали аж 60 млн. тон. Це все добро на площі 300 га, обвалованої 25-метровим земляним насипом, звичайно під відкритим небом. Борти цього сховища розмиваються при опадах, а отрута струмочками тече у Дністер. На додаток неподалік  ще є 90 тисяч тон фосфогіпсів, які планували віддати для утилізації на Миколаївському цементному заводі. Однак вони і досі лежать і отруюють довкілля.

ВИБУХИ У ПРОЦЕСІ ГІДРОРОЗРИВІВ МОЖУТЬ  СПРОВОКУВАТИ ЗЕМЛЕТРУС

Ще однією екологічною темою, яку зараз обговорюють в Україні та на Львівщині зокрема, є видобуток сланцевого газу. Який механізм отримання дозволів на видобуток газу безпосередньо у нашій області?

До 2012 року погодження повинна була давати місцева громада. Та з ініціативи уряду М.Азарова у минулому році внесено зміни до деяких законів України, якими позбавлено такого права місцеві громади. Це, значить – «розширення» прав місцевого самоврядування по-Азаровськи, про що так люблять просторікувати в ЗМІ урядовці.

Наша тверда позиція: по-перше – погодження і дозвіл місцевої громади на розвідку і  видобуток сланцевого газу, по-друге – гарантія того, що на підприємствах розвідки і видобутку сланцевого газу будуть працювати мешканці довколишніх населених пунктів, по-третє – екологічні гарантії збереження навколишнього середовища, та відповідні відшкодування у випадку аварійних ситуацій.

І ще одне, при розподілі прибутку беззаперечно повинна бути доля місцевих громад, адже використовуватимуться дороги для важковагового транспорту, використовуватиметься величезна кількість води (на одну свердловину до 20 тис. м.куб. помножте на тисячі свердловин), а також будуть задіяні великі земельні ділянки під бурові установки і господарство для їх обслуговування. А це можуть бути і сільськогосподарські угіддя, і лісові масиви і інші землі різного призначення.

Звичайно, що всі ми хочемо бути енергетично незалежними, позбутися, нарешті багатовікового московського зашморгу на  шиї. Але, якщо це відбудеться за рахунок отруєння чи знищення середовища у якому ми живемо, то варто задуматись погоджуватись нам чи ні. Щоб не сталось так: перестанемо купувати газ, а розпочнемо купувати чисту воду. Ось у чому проблема.

Про яку саме шкоду для навколишнього середовища йдеться, адже в нас на Львівщині протягом багатьох десятиліть видобувають корисні копалини?

Справа в тому, що відмінність видобутку газу чи нафти на традиційних родовищах та зі сланцевих порід є значною. Відомі нафтогазові родовища мають відповідні структури – куполи, складки перекриті непроникними породами, так званим, екраном. Під екраном у пористих породах збираються легкі фракції  – той самий газ чи нафта. Щоб дістати їх зі звичайних порід, треба пробурити свердловину, пробити екран і дістатись до нафтогазовміщуючих порід. Під тиском кілометрових товщ, які залягають зверху, легкі фракції фонтанують на поверхню.

На Олеській площі, яку збираються розвідувати і розробляти, сланцевий газ зберігається у геологічних породах – алевролітах, аргілітах і граптолітових сланцях, об’єднаних загальною назвою сланцеві породи силурійського періоду, які лежать на великий глибині – починаючи від 2 тисяч метрів. Якщо у традиційному родовищі газ зберігається у порах і тріщинах, то газ сланцевих родовищ міститься в мікротріщинах і в мікропорах.

Окрім того, ці породи сформовані з морських відкладів  збагачених органічними рештками – керогеном, законсервованими приблизно 450 млн. років тому,  ще при генезисі самої породи. Відповідно,  добути сланцевий газ на поверхню важче, та й технології слід примінити зовсім інші, які би зруйнували газовміщуючі товщі потужністю до 600 м.  Для того  буриться вертикальна свердловина, від якої – ще півтора десятка горизонтальних свердловин у площині пласта довжиною до 2 км. У цих горизонтальних виробках здійснюють гідророзрив потужним вибухом, який і руйнує породу, а відтак, у зруйновану породу під високим тиском закачують агресивну рідину (кислоту чи інші хімічні бензолвміщуючі сполуки), яка, реагуючи із керогеном, додатково виділяє газ.

То про яку конкретно шкоду для довкілля йдеться?

По-перше, під час гідророзриву сланцевих порід вибух є дуже потужним, на порядок сильнішим від гідророзриву на традиційних родовищах. Уявіть собі, яка має бути сила, щоб на двохкілометровій глибині зруйнувати кількасотметрову монолітну товщу порід! Окрім того, хто може передбачити, що агресивні канцерогенні розчини через численні звичайні і глибинні тектонічні розломи і ослаблені зони, якими розбиті геологічні комплекси Олеської ділянки, не попадуть у верхні водоносні горизонти.

Чи можна порівнювати Львівську густозаселену область, село від села – рукою подати, біля двох десятків водозабірних ділянок з санітарними охоронними зонами, водонапірними свердловинами майже біля кожного села і відомими родовищами мінеральних вод… з малозаселеним штатом Пенсільванія у Сполучених Штатах Америки.

Вибухи під час видобутку сланцевого газу настільки потужні, що можуть спричинити землетруси?

Територія Львівської області розташована  в межах Передкарпатського передового прогину – це така геологічна структура, яка прилягає до складчастих Карпат. А Карпати – гори молоді, відносяться до Альпійської складчастості. Тобто вони активні, розвиваються, постійно в динаміці, а геологічні структури  земної кори часто перебувають у напрузі. Ніхто не може гарантувати, що потужні вибухи в процесі гідророзривів не спровокують природній землетрус.

Це може статися навіть на території, де землетруси не відбуваються ніколи?

Мені не відомо, чи такі території існують. Справа у тому, що людина час вимірює звичними мірками – роками десятиліттями, століттями, які для геологічних процесів є мить. Геологи користуються мільйонами, десятками мільйонів і сотнями мільйонів років для спостереження за змінами геологічних процесів. Земна поверхня не є стабільною. Правда, є структури більш стабільні і менш стабільні. Але, все рівно, земна кора перебуває у постійному русі, у постійних змінах. Якби ми встановили камеру, яка б знімала  землю протягом мільйонів років, то побачили би наглядно ці зміни і рухи. Це ще один приклад втручання людини  у природні процеси, які частіше всього викликають негативні наслідки.

Землетруси – це єдиний можливий негативний наслідок від видобування сланцевого газу?

Варто згадати ще про геологічні розломи у земній корі. Глибинні розломи можуть проникати на десятки кілометрів. На цих ділянках  зруйнована порода, виникають ослаблені зони, тому там активніше відбувається геохімічний обмін різних флюїдів.

Для своєї діяльності люди використовують водоносні горизонти, які пролягають від перших метрів від поверхні і аж до глибин до 500-600 метрів. Коли відбувається гідророзрив, під час видобутку сланцевого газу, по цих геологічних розломах агресивні хімічні сполуки, які під великим тиском  закачують у сланцеві породи, можуть мігрувати ослабленими зонами і потрапляти  у водоносні горизонти. Причому, ніхто не зможе сказати, через який час вони проявляться,  їх дію  можемо відчути як через кілька місяців, так і через  десятки років.

Бачимо, що екологічні наслідки від видобутку сланцевого газу є досить серйозними. То може не варто погоджуватись навіть на вивчення родовищ?

Позиція Львівської обласної ради у цьому випадку така: ми за енергетичну безпеку, за видобуток додаткових енергоносіїв, але в цьому випадку ми діятимемо за принципом української приказки: «Сім раз відмір, один – відріж».

Наш Уряд підготував, якщо не помиляюсь, уже третій варіант Угоди, до якої у депутатів, вчених, геологів, гідрогеологів, екологів і спеціалістів хіміків, економістів і політиків є багато запитань. В цьому документі Україні відведена роль бідного родича, якому користь від видобутку дуже мала. Також нам не зрозуміло для чого створюють якісь дочірні підприємства: є велика американська компанія, є держава України, то навіщо ще якісь посередники, у нашому випадку компанія «Надра Олеська». Чи не чергова це схема заробляння грошей владоможцями?

Крім того, ми хочемо детально вивчити це питання, аби мати чітку екологічну гарантію. Бо якщо ми перестанемо купувати газ, а почнемо купувати питну воду, то в чому виграш?

Якщо все ж компанія «Шеврон» отримає дозвіл проводити розвідувальні роботи, вона автоматично отримує право видобувати сланцевий газ на Львівщині?  І чи зможе, до прикладу, місцева громада заборонити видобувати корисні копалини на своїй території, у випадку, коли під час розвідки щось піде не так?

У нас є контролюючі органи, є екологічна інспекція, є департамент екології та природніх ресурсів Львівської ОДА, зрештою, є правоохоронні органи.  Вони повинні відслідковувати дотримання природоохоронного законодавства і усіх нормативних документів, які регламентють розвідку і розробку корисних копалин та захищають довкілля.  Якщо виникне аварійна ситуація, ці структури мають право видавати приписи про припинення робіт, штрафувати і заставляти ліквідовувати негативні наслідки.

А Угода про розподіл вуглеводнів не передбачає штрафних санкцій за дострокове припинення робіт?

Власне у цій Угоді у нас (місцевої громади – Вголос) є дуже мало прав. Саме тому ми хочемо змінити її таким чином, щоб мати більше можливостей впливати на всі процеси під час розвідки і розробки сланцевих родовищ. Ця Угода має більше 260 сторінок, а «екологічний» розділ у ній займає 2-3 аркуші, на яких все написано дуже загально, декларативно. Там мало конкретики і, як не дивно,  мало прав за державою Україна.

А ще я хотів би наголосити на такому: у нас в Україні і на Львівщині в т.ч. є дуже багато традиційних, звичайних родовищ енергетичної сировини, які наразі законсервовані. Йдеться про кам’яне вугілля, нафту, газ. Для їх повторної розвідки і видобування потрібно значно менше коштів, ніж для видобутку вуглеводнів із сланцевих порід.

Якщо наші чиновники змогли знайти інвесторів для видобутку вуглеводнів, для якого потрібні надзвичайно серйозні фінансові ресурси, то знайти компанії, які займуться видобутком традиційних копалин, буде не так вже й важко. А ще не початий край можливостей у розвитку нетрадиційних джерел енергії, які у багатьох розвинених країнах світу займають вагому частку в енергетичному балансі країни. Залишається незрозумілим, чому ці питання залишають поза увагою.

БІЛЬШІСТЬ ЕКОПРОБЛЕМ ЛЬВІВЩИНИ СПРИЧИНЕНІ БЕЗГОСПОДАРНІСТЮ ВЛАДИ

Сланцевий газ та Львівське міське сміттєзвалище, безперечно, є важливими, але не єдиними екологічними проблемами регіону. Відомо, що екологічна ситуація на Львівщині є доволі благополучною, однак так сталося через те, що більшість підприємств-забруднювачів зараз не працюють. Які саме підприємства завдають шкоди довкіллю області?

До прикладу, ПАТ Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал». Це підприємство вже повністю зупинене, однак там є ще мільйони тонн калійних солей, з яких з великою вигодою для держави і усіх нас можна виробляти добрива для сільського господарства і хімічну сировину. Екологічна проблема цього хімічного підприємства полягає в тому, що там підземні води заливають виробітки. Загалом соляні шахти є досить стійкими до руйнації при відповідних умовах. Якщо в них не потрапляє звичайна вода. Закачавши ропу у гірничі виробітки, можна припинити процеси ерозії і, відповідно, руйнування шахт і просідання поверхні.

Тут банальні речі – відсутність господаря та безвідповідальність державної влади.

Розмивання шахт «Полімінералу» є настільки суттєвим, що справа від дороги Дрогобич – Трускавець, біля села Солець внаслідок просідання землі у всій час утворилася величезна воронка. Правда, роботи по ліквідації наслідків карстоутворення на цьому місці уже проведені.

Наскільки я зрозуміла, щоб вирішити цю проблему, треба просто закачати ропу в шахти. Чому не можна цього зробити за кошти обласного бюджету?

Це підприємство вже передано у приватні руки, однак проблема залишилася. Обласна рада не може залишатися осторонь, коли руйнується довкілля. Та  коштів обласного бюджету обмаль, а проблем стільки, що Вашої газети забракне, щоб їх лише перерахувати.

Щоб уявити наскільки масштабні там проблеми, варто згадати, що це підприємство постачало сіль та хімічну сировину для такої величезної імперії, як Радянський Союз. Коштів обласної ради точно не вистачить, щоб провести необхідні заходи. Цю проблему треба вирішувати на рівні держави.

Крім Стебницького «Полімінералу», на Львівщині є ще низка забруднювачів, зокрема сірчане підприємство у Новому Роздолі, «Яворівська Сірка». Проблеми з екологією є також у Бориславі.

Дійсно, у Бориславі у нас великі екологічні і соціальні проблеми, адже це єдине місто у світі, розташоване на нафтовому родовищі. Там дуже висока загазованість, адже газ із родовища через більше як дві тисячі свердловин і двадцять тисяч шурфів виходить на поверхню, просто на вулиці міста, а часто і в підвали будинків. Це яскравий приклад поведінки окупаційної влади – по-варварськи вичерпала усі ресурси, а громаді збіднілій і обкраденій залишила зруйновані підприємства, знищене і отруєне природнє середовище, а ще народ любою ціною старається перетворити у вічного боржника.

Не тільки газ витікає на вулиці Борислава. Була інформація про те, що є проблеми і з витоком нафти безпосередньо біля будинків.

Нафта із родовища під Бориславом, за розрахунками геологів, видобута приблизно на 93%. Однак є такі нюанси, як торік, коли законсервована свердловина просто вибухнула. Тиск зріс і нафта фонтаном піднялася на кілька десятків метрів та потекла по вулиці. В поточному році ще одна свердловина проявилася 10-метровим фонтаном.

У цьому випадку напрошуються три висновки: або генезис нафтового родовища продовжується і в наш час, а не лише мільйони років тому, або відбувається міграція нафти з інших горизонтів, або нафта піднімається з недосліджених глибин, тобто, проявляються запаси, які просто не розвідали.
Торік група депутатів з екологічної комісії без перебільшення мала можливість спостерігати дику ситуацію у Бориславі, біля будинку № 12 на вул. Чорновола, де за 4-5 метрів від фундаменту був відкритий шурф, заповнений сирою нафтою.

Які шляхи вирішення цієї проблеми?

Ми чітко бачимо тут безгосподарність, безвідповідальність виконавчої влади як центральної, так і на місцях. Нафту і газ, які забруднюють природне середовище, з вигодою і користю можна було би використовувати, адже це дешева енергетична і хімічна сировина.

Крім того, потрібно проводити моніторинг усіх виробіток, бо не всі вони як слід затампоновані і законсервовані. Газ виділяється у повітря, яким дихають люди, Борислав пам’ятає не один випадок, коли вибухали будинки.

Також там є шахта для видобутку озокериту, яку вже затопило, обладнання порізали на металолом. Ще один приклад безгосподарності. А ситуація із газом та нафтою, як відомо, особливо має бути контрольованою.

Підводячи підсумок, чи можна сказати, що у Львівській області є міста або місця, які є об’єктами екологічної небезпеки регіону, бомбами сповільненої дії?

Всі підприємства та об’єкти, які ми згадували у сьогоднішній розмові, сміливо можна вносити до категорії екологічно шкідливих і небезпечних для довкілля. Для вирішення цих проблем потрібно долучати усі можливі інстанції і ресурси – від місцевих і центральних органів влади до міжнародних інституцій і інвесторів.

Розмовляла Леся Бурбан