В документі йдеться, що формами дискримінації є «рішення, дії чи бездіяльність», які спрямовані на «обмеження прав особистості за належність її до певної раси, через колір шкіри, релігійні чи політичні переконання, стать, вік чи інші ознаки,  а також переслідування чи спонукання до таких дій». 

Законопроект пропонує особам, які відчули будь-які прояви дискримінації в свою сторону, звертатися або в суд, або до уповноваженого ВРУ з прав людини. 

Проте, представники громадських організацій обурені тим, що законопроект передали до ВРУ ще до завершення його обговорення, а також вважають його недопрацьованим. 

Президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Старда – Україна» Катерина Левченко вважає, що основним недоліком документу є надто вузьке визначення самого поняття «дискримінація». 
 
За її словами, в документах ООН дискримінація – це не лише дія чи бездіяльність, але й будь-яке розділення, яке призводить до ущемлення прав і свобод людини. 
 
«Пропонований варіант призведе до того, що ми не всі випадки зможемо трактувати як дискримінацію. Наприклад фраза прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що жінкам не місце в управлінні, була інтерпретована як оціночне судження. В той же час міністра внутрішніх справ Франції оштрафували на 2 тис. євро за дискримінаційне висловлювання в сторону осіб арабського етносу», – додала Катерина Левченко. 
 
Координатор проекту «Без кордонів» Ірина Федорович зазначила, що коаліція громадських організацій, які протидіють дискримінації в Україні, готова запропонувати альтернативний проект закону. В ньому, на відміну від документу Кабміну, будуть усі ознаки, за якими можна визначити дискримінацію, в тому числі у зв’язку з інвалідністю чи статевою орієнтацією. 
 
Уповноважена ВРУ з прав людини Валерія Лутковська повідомляла, що, до прикладу, жінок практично немає на керівних посадах в органах виконавчої влади. Зокрема в Україні лише 6 жінок є заступниками міністрів, 17  – заступниками голів облдержадміністрацій. 
 
Крім того, в Україні дискримінації часто зазнають ВІЛ-інфіковані. 
 
Директор департаменту комунікації, політики і адвокатури громадської організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» Дмитро Шерембей розповів, що найчастіше ВІЛ-позитивні зазнають дискримінації в медицині і освіті. Він додав, що довести щось в такому випадку дуже складно, на практиці кримінальні справи практично не порушують, судові процеси тягнуться роками. 


Джерело: Комерсант-Україна