Знищення корупції, перевантаження всієї економіко-політичної системи в країні та підвищення рівня життя – ось основні вимоги Майдану до влади (звичайно ж, після відставки Януковича та люстрації). Ці вимоги дуже близькі до тих цілей, які ставив перед собою післяреволюційний уряд Саакашвілі. Їм це вдалося, а значить, і в України теж є шанс.

Вахтанг Кіпіані згадує: під час Помаранчевої революції багато лідерів використовували гасла грузинських політиків. Але, коли вони прийшли до влади, виявилося, що це була тільки передвиборча наживка, яку так і не втілили в життя. Може, зараз саме час згадати досвід Грузії та нарешті скористатись позитивним прикладом для модернізації України?

Каха Бендукідзе, який спочатку був міністром економіки, а потім - міністром з координації реформ Грузії у 2004-2008 роках, каже, що головною ідеологією реформ нового уряду була теза «Вирватись уперед».  А Катерина Шарашидзе, міністр економічного розвитку Грузії у 2008-ому році, пояснює: «Для нас важливо, щоб більше ані грузин, ані іноземець ніколи не подумав, що Грузія – це Радянський союз. Для нас головне, щоб і наші люди, і всі інші повірили в це». Саме тому грузинський уряд, сформований після Революції троянд, впроваджував принципи дебюрократизації,  приватизації, зменшення впливу та контролю держави, повернення емігрантів з хорошою освітою і залучення бізнесменів, а також принцип розумної соціальної допомоги. «Якщо спочатку завданням було наповнити бюджет, вибудувати майже всю державну систему наново, то нині основний ухил реформ – створити умови для розвитку»*.

Грузинський уряд, так само, як і український, почав реформи із звільнення надлишкової кількості працівників в адмінустановах та міністерствах. (5 березня міністр фінансів Олександр Шлапак повідомив, що з Адміністрації президента звільнили 65 осіб, а з апарату Ради національної безпеки і оборони - 90 осіб, раніше Верховна Рада урізала пільги народним депутатам) Прибічник такої ротації Каха Бендукідзе порадив Україні звільнити 2/3 чиновників.  «90% чиновників - просто не потрібні, їхні робочі місця, у кращому випадку, просто просижуються, а в гіршому - вони ще й шкодять», - сказав він.  Також він радить проводити основні реформи протягом півроку. «У Грузії країну буквально заставали реформами зненацька, не даючи зацікавленим у гальмуванні групам часу на мобілізацію»*. Найбільш відомою в цьому сенсі є грузинська реформа МВС. «Ми вчинили дуже брутально й за один день звільнили з Міністерства внутрішніх справ 15 тисяч співробітників», - згадує міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі. «При цьому у порівнянні з 2006 роком кількість злочинів у 2011 році скоротилась вдвічі». *

Реформи Грузії були жорсткими та навіть фанатичними: це визнають і їх прибічники, і опоненти. Але тим не менше, влада досягнула непоганих результатів. Вдалося їм це не в останню чергу за рахунок хорошої команди. Катерина Шарашидзе повернулась до Грузії з США, де прожила 15 років і отримала освіту в Гарварді і бізнес-школі Массачусетського технологічного інституту. Давид Чанталадзе, міністр охорони навколишнього середовища та природних ресурсів, повернувся з Великої Британії, де закінчив Лондонську школу економіки і працював у фінансовому секторі. Каха Бендукідзе 20 років прожив у Росії і там очолював компанію важкого машинобудування та був віце-президентом Російського союзу промисловців і підприємців.* Проте всіх їх переконали, що вони зможуть ефективно працювати і на Батьківщині.

Ці, а також інші грузинські емігранти, які повернулись, не за чутками знали, що таке бізнес, і як йому може перешкоджати у розвиткові держава. Тому вирішили втілювати реформи Грузії за принципом «найменшої держави»: людина сама відповідальна за своє життя без примусового втручання держави. Наприклад, була скасована антимонопольна служба – але створили Агентство з вільної торгівлі і конкуренції. Тобто замість служби, що контролює бізнес, з’явилась комісія, що формулює рекомендації законодавцям. Її функція – протидія тим постановам, котрі створюють тепличні умови для окремих суб’єктів бізнесу.* Також скасували сертифікацію (зараз у Грузії списку товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації, немає взагалі), дозвільну систему у будівництві (залишили лише ті документи, які доводять, що будівля не обвалиться: все, що стосується безпеки людей і міцності конструкції), пенсійний фонд, фонд соціального страхування та ін.*. Користуються натомість універсальним державним бюджетом, з якого виділяються кошти. Нова соціальна програма позбавлена головного недоліку попередньої – знеособленості. Тепер шляхом тестування виявляють справді нужденних і надають їм адресну підтримку (родина подає заяву на розгляд її в якості нужденної, знаючи, що ці відомості будуть загальнодоступними)*.

Одною з найбільш спірних для народу реформ, на мою думку, є тотальна приватизація. Згідно з твердженням Кахи Бендукидзе, «Продається все, крім совісті», у Грузії часів Саакашвілі приватизували низку різноманітних об`єктів: від готелів до муніципальних інфраструктур. Нового власника визначали шляхом аукціону. Каха Бендукідзе пояснює: «Під час правління Шеварнадзе було продано до 90 відсотків державної власності, але з цього країна майже нічого не отримала…» Тому нова влада вирішила продавати об`єкти тим, хто на аукціоні дійсно запропонує найкращу ціну, а не просто домовиться з президентом. «Якщо хтось заплатить більші гроші, то він кістьми ляже, щоб це підприємство працювало», - ствердив тоді Бендукідзе, і не помилився.

У той час в Україні приватизацію почали ще в дев`яностих роках, але вона виявилась глобальним розчаруванням для народу, а не поповненням бюджету та розвитком підприємств. «Довірчі товариства, які заволоділи великою кількістю підприємств, виявились неефективними власниками. Підприємства вимагали більших інвестицій, потребували оборотних коштів, а забезпечити фінансування в потрібному об’ємі посередники не могли. Отримати кредити під заставу активів було практично неможливо – підприємства майже нічого не коштували, боргового ринку не було. І проконтролювати директорів на такій величезній кількості об’єктів було фізично неможливо», роз’яснює Forbes.

Звичайно ж, зараз у Грузії є і задоволені нововведеннями, і ті, яких більше налякав спосіб, яким було це досягнуто. І так само очевидно, що всі вищезгадані, а також інші грузинські реформи, потребують адаптації для впровадження в Україні. Проте цей досвід є цікавим, і був би корисним не тільки для політиків, а і для тих, хто голосуватиме на найближчих президентських виборах.

*підготовлено за матеріалами книги Л. Буракової «Чому Грузії вдалося» вид. «Дух і Літера» 2012 р

Юлія Сівакова