Щось усім львівським правим не щастить з офісними картинами. В рухівців висить чийсь збочений та придуркуватий погляд на Чорновола. В офісі унпістів, ліворуч від порепаної стіни, висить портрет української родини з ідилічним закосом під святе сімейство.

На святому українському образі намальовані усі звитяжні герої славних політичних буднів і свят унпешного сімейства. До 13 травня 2007 року там був і фейс Олекси Гудими. Але 14 березня йому домалювали шикарні вуса і тепер він не Олекса Гудима, а Мартин Петрович Кордупленко – символ зальоту усіх правих сил в кінець тунелю, де вже, взагалі, нічого не свистить, не світить, тобто не звіздить.

Звіздить настав для правих, тіпа, патріотичних сил вже давно, хоч ти створюй правицю, чи хоч ти створюй лівицю, й так, ноги не звідти ростуть. Про це їх лідер Юрій Костенко вже давно здогадується, але нічого змінити не може. Так й тягне нелегку бурлачну долю у вертикалях влади.

Тому й призначає пресуху в суботу, коли всі журналісти сплять. Немає жодних інформаційних бомбувань, тому його правий артобстріл буде висіти в інформагентствах на перших поличках, доки не припаде пилом понеділкових новин. Хоч якесь щастя.

Він довго вибачається за суботню пошту для десятка журналістів. Але якщо вже запросили на суботу, то чого вибачатись? Невідомо. Це українська ментальність. Він довго вибачається, бо в нього дружина журналістка і тому він знає, як довго люблять журналісти поsleepaty гарними суботніми ранками. Він довго вибачається.

Починає говорити. Говорить, наче самотньо тягне ту трикляту баржу з невідомо з чим, невідомо куди і невідомо для чого. Усі інші бурлаки змились на перекур, от йому і доводиться роздуплятись за тих пациків.

Він навіть не підіймає очі, говорить невпевнено і приречено. Всі биття в груди та стійки запозичені в братів наших менших (за Дарвіном) не допомагають йому переконати усіх присутніх журналістів в ангельському походженні Правиці (за Святим Письмом) та її світлому майбутньому.

Він понуро (де факто) пірнає в примарну перспективу перебування партії в парламенті, пристрасно (де юре) парламентуючи про те, що праві політичні сили переберуться до парламенту пречудовим представництвом.

Бо виборець став думати своїм баняком і тому, популістичні мегаблоки отримають льодорубом по голові, а праві, єдиною зв’язкою виведуть неньку-Україну з глибокого клімаксу на вершини Гімалаїв. Як кажуть у таких випадках, фантастика на 12-му поверсі, або на висоті 8848 метрів. Бредбері би плакав.

Юлька відмовилась від мегаблоку з Правицею. Маленькі ющенки, взагалі, оборзіли. Ющенята запропонували майстру спорту з альпінізму, парапланеристу, скелелазу та його монбланістам складати партійні повноваження і як безпартійним вступати до списку „Нашої України”. Де ж таке бачено? Це ж не по-людськи, це антигуманно, знущатись так над маленькими. Немає правди в світі. Ні в вашій, ні в нашій, ні в їхній. Сум та жаль переповнює серце Костенка. Пролітає Правиця, як планер над Паміром.

А компромісь вибори на осінь, чи комромісь їх на наступну весну – картина для правих безрадісна, як і пікчерз „Грачі прілітєлі”. Ющенко знову домовиться з Янковичем, о свойом, о женском і буде правим – повний альпеншток. В гори ж, тих 2-х таваріщей не візьмеш, не перевіриш. Обоє побожні, мазафака. Печерками люблять лазити, грішки вимолювати, лобом ікони ламати.

От після таких струсів мозку і засунув Ющенко голову в пісок, і щось звідти ляпнув про референдум щодо змін до Конституції України. А так не можна. Це недемократично, нерозумно, знущатись так над святеє святих українського народу – Конституцією. Дай Лавриновичу волю, переконаний Костенко і недоконаний Лавринович намалює сотню конституцій.

Тут у Костенка зазвучали консервативні нотки – до, ре і мі. І це не мобіла дзвонить, це лунає його переконання у тому, „що, чим менше втручатися у Конституцію, тим більше буде стабільності в Україні, демократії і перспективи розвитку.” Алилуя. Цього потрібно буде чекати до Судного дня і навіть Євро-2012 не пророк його (перспектив, тобто).

Дорожні знаки Костенка закликають усіх мешканців України дати дорогу українцям. А що для українців найдорожче? Горілка, сало, жаба і западло. На цих 4 китах і хитається українська держава і хитатись буде повіки віків, бо повії – найдавніша національність на світі і нічого з цим не зробиш, любі хлопчики й дівчатка. Зате, вони – класно співають.