Останнім часом для Росії на "західному фронті" стрімко відбуваються позитивні зміни, а Захід готовий відкривати перед РФ зачинені раніше двері, не звертаючи жодної уваги ні на Україну, ні на порушення Москвою міжнародного права.

Росія - дочка, Україна - невістка?

Нещодавно президент США Дональд Трамп та президент Франції Еманнюель Макрон домовилися запросити російського колегу Владіміра Путіна на саміт G7, що відбудеться наступного року в США. Трамп знову підтвердив, що особисто готовий підтримати ідею повернення Росії до "Великої сімки", з якої її вигнали за військову агресію щодо України та анексію українського Криму.

Хоча Емманюель Макрон під час зустрічі з Путіним і наголошував, що для Кремля поліпшення відносин з ЄС залежатиме від успішності врегулювання "української кризи". Однак насправді це означає, що Росію готові повертати до престижних клубів міжнародної спільноти без будь-яких поступок з її боку чи навіть без чергових пустих обіцянок дотримуватися міжнародного права. Адже навіть російську агресію на Заході вже називають "українською кризою". Лише за останній тиждень, міжнародний злочинець Путін мав дві зустрічі з лідерами держав-членів ЄС: в понеділок він відвідав Францію, у середу - Фінляндію, а глава МЗС Німеччини Гайко Маас тим часом перебуває в Москві. Європа де-факто широко відчиняє ворота перед росіянами.

Так само РФ знову дали можливість повернутися до засідань ПАРЄ, незважаючи на те, що основою статуту Парламентської Асамблеї Ради Європи є повага до міжнародного права, недоторканність кордонів та дотримання прав людини. Вже через кілька днів після повернення до ПАРЄ російська влада кинула до в'язниць сотні протестувальників, які вийшли на вулиці захищати громадянські права. І в Європі на це закрили очі. РФ навіть не намагається виглядати цивілізованою - вона веде себе так, ніби знає, що їй все зійде з рук. Москва навіть наплювала на рішення Міжнародного трибуналу ООН щодо звільнення полонених українських моряків - і США та Європа догідливо кивнули головами та розвели руками: мовляв, що вже поробиш, та вже нехай не виконує.

Європа ставиться до Росії немов до рідної дочки, якій можна все, а до України - як до невістки, з якої питають по всій суворості

Виникає враження, ніби Європа ставиться до Росії немов до рідної дочки, якій можна все, а до України - як до невістки, з якої питають по всій суворості. То в Україні занадто багато націоналізму, то десь знайшли гомофобію, то якісь там прояви антисемітизму. Якщо оцінювати звіти європейських ліберальних організацій, то Україна виглядає мало не страховиськом з повсюдними порушеннями прав людини. Натомість Європа чомусь все пробачає Росії, в якій на офіційному рівні панує фашизм, диктатура, етнічні чистки і жорстко придушуються права всіх народів, окрім росіян. В Росії закриті всі українські організації, а відкрито розмовляти українською означає бути побитим та заарештованим, але брюссельські чиновники не кричать про порушення демократії.

Дружба поза спиною України

Президент Макрон значно більше орієнтований бачити Європу від "Ла-Маншу до Владивостока", аніж помічати загрозу європейським цінностям на східному українському кордоні. В західній пресі дедалі більше пишуть про "втому від російсько-українського конфлікту", який заважає Заходу спокійно  вести торгівлю та бізнес, купувати дешеві енергоносії і заробляти гроші на співпраці з росіянами. Повернення РФ до ПАРЄ яскраво продемонструвало, що європейські цінності мають цілком конкретні ціни.

Хоча повторне прийняття РФ до G7 поки що є лише заявами лідерів декількох великих держав, утім, не залишається сумнівів, що такі розмови є дипломатичною прелюдією до юридичної імплементації цього бажання. Попри те, що Німеччина висловилася проти і нагадала, що РФ вигнали з G8 через анексію Криму, та ж сама Німеччина зробила чи не найбільше за всіх в Європі для зміцнення російських позицій. Всебічна підтримка Берліна у спорудженні російського газопроводу "Північний потік-2" та поглиблена енергетична співпраця Німеччини з РФ допомогли російській економіці вистояти в умовах міжнародних санкцій.

І Україна навряд чи здатна зупинити процеси російської "євроінтеграції". Якщо за минулої влади сяк-так продовжував діяти дипломатичний принцип "нічого про Україну без України", то теперішній Офіс президента не лише "профукав" повернення РФ до ПАРЄ, але й обрав  тактику мовчання, спостерігаючи, як лідери Франції та Росії щось вирішують про долю України. Недивно, що результати таких домовленостей українська влада дізнається з міжнародних новин. Адже таке мовчання української сторони на Заході вже почали сприймати як знак згоди для співпраці Заходу з Росією поза спиною України.

З ким нам тоді дружити?

Однак навіть такі явні кроки зближення Заходу, і особливо Німеччини та Росії, не є причиною для розпачу. В Європі є країни, які ніколи не підуть на зближення з РФ і відкидатимуть будь-які спроби послабити тиск на Москву. Серед таких країн, насамперед, Польща, Литва, Латвія та Естонія, Грузія, частково Британія, Молдова, Хорватія, Словенія. З цими країнами нам вже давно слід вибудовувати стратегічне партнерство, адже всі вони об'єднані спільним геополітичним інтересом - захистом від російської експансії. Ці держави важче спокусити російськими грошима чи економічним партнерством, адже вони, як і Україна, з власного історичного досвіду усвідомлюють сутність російської загрози та подальші наслідки партнерства з РФ.

Польща, попри розбурхані російськими спецслужбами та місцевими "корисними ідіотами" історичні звинувачення, у всіх інших аспектах якнайбільше зацікавлена у співпраці з Україною. Адже Україна є своєрідним щитом чи буфером для Польщі, у існуванні та підтримці якого Варшава геополітично зацікавлена. А Литва на міжнародній арені платить з власної кишені за принципові для України питання. Коли додаткові антиросійські санкції заблокувала Італія задля досягнення компромісу в спільній європейській позиції щодо РФ, Литва навіть прийняла п'ять сімей сирійців, що прибули до Італії в обмін на поступки Риму у російському питанні. Вільнюс не деклараціями, а грошима з бюджету платить за збереження антиросійських санкцій та дипломатичної підтримки України.

Дружба та формування економічних, політичних і безпекових об'єднань з країнами регіону Міжмор'я, зокрема давно згадуваного Балто-Чорноморського союзу, мали б стати для України пріоритетнішим питанням, аніж стукання у двері, які брюссельські господарі не поспішають відкривати.