Віталій Макаренко, голова Могильовської обласної організації партії «Білоруський народний фронт», один із десяти обвинувачених у справі про замах на вбивство Олександра Лукашенка, встиг залишити Білорусь поки його не подали у розшук. Сьогодні він живе у Львові і чекає на отримання статусу біженця в Україні.

Протасевича жодним чином не відпустять, але можливий торг

– Пане Віталію, з вашого дозволу, хотіла б почати із подій 23 травня, коли за наказом Лукашенка спецсили перехопили літак Ryanair і затримали колишнього редактора телеграмканалу Nexta Романа Протасевича. Як ви можете це прокоментувати?

– Це демонстративна акція, з якої небагато практичної користі. Захоплення Романа Протасевича не впливає на роботу каналу Nexta (працює в Польщі. – ред.). Перш за все, це показова акція, скерована Лукашенком на своїх прибічників – показати, що вони сильні і що жодної відповідальності за будь-які дії не буде і вони нічого не бояться. З іншого боку – це деморалізуючий фактор для противника – показати, що вони ні перед чим не зупиняться, підуть на будь-які кроки, щоб дістати, покарати своїх противників. Навіть такими терористичними методами.

– Протасевичу дійсно загрожує смертна кара?

– Сама стаття передбачає в тому числі і смертну кару, якщо були жертви під час «терористичних дій». Якщо в країні немає правосуддя, теоретично, тих жертв, які були влітку, можна прив’язати до діяльності Протасевича. Хоча, думаю, вони зупиняться на 15-20 роках.

– Чи є можливість звільнити Протасевича?

– Думаю, ні. Якщо була зроблена така показова акція, жодним чином вони його не випустять. Але, може бути торг. Лукашенко завжди бере своїх противників в заручники і після гарячої фази конфлікту починається торг. За послаблення чи за відміну санкцій, налагодження торгових стосунків. Цих політв’язнів практично продають.

– Як мала б реагувати світова спільнота, Україна в тому числі?

– За Україну важко казати, бо їй стратегічно не потрібен ще один фронт з півночі. Звісно, Україна має бути у спільноті цивілізованих країн і висловлювати своє ставлення. Світова спільнота наразі зовсім беззуба. Немає лідерів рівня Рейгана чи Тетчер. Європа у стані апатії і стурбованості. Наша, білоруська, проблема у тому, що США не мають тут своїх інтересів. В інакшому випадку за 26 років, думаю, питання вирішилося б. Як кажуть: «Спасение утопающих – дело рук самих уторпающих».

Потенціал протестів нікуди не зник

– Чого боїться Лукашенко?

– Лукашенко – психопат, він нічого не боїться. Він хворий на владу і заради її збереження піде на все. Єдине – він боїться за свого молодшого сина. Це очевидно. Тому так і тримається за владу.

– Ви говорите за США, але чи готовий білоруський народ сприймати цю країну, адже навіть під час протестів, йшлося про те, що ніхто не хоче сваритися з Росією.

– Зараз, вважаю, народ поділений навпіл. У різні роки, якщо підняти соціологічні опитування, було 40/60 США/Росія, зараз навпаки. Наші протести не були проросійськими, проте вони були очолені силами, які сподівалися на Путіна і Росію. Це було чути з заяв Бабарико, Цепкало. У телеграм чатах звучало і про «Путін допоможе», і про «братній народ». Але солідаризація Путіна і Лукашенка для багатьох людей зняли штори з очей і настрої змінилися кардинально. Путін – визнав Лукашенка президентом, пообіцяв направити міліцейські загони для придушення повстань, надіслати зброю, і навіть заявив, що ФСБ та Білоруське КГБ запобігло держперевороту, у організації якого мене теж обвинувачують. Хоча, стосунки Путіна і Лукашенка – це нафта в обмін на поцілунки. Лукашенко чудово розуміє, якщо зіллється з Путіним в єдину країну, йому кінець і він не потрібен. З цієї позиції він скидається на «охоронця незалежності» у тому вигляді, яка вона зараз є. Такої «незалежності», де він може робити все, що хоче.

– Як ви зараз оцінюєте протесний рух в Білорусі?

– Він є, протести перейшли у локальний формат, відбуваються у партизанському стилі. Лукашенко стиснув пружину протестів і зараз всі чекають тригеру. Але ніхто з нас не знає, що ним стане. Потенціал протестів нікуди не зник, навіть попри понад 40 тисяч покараних в адміністративному порядку. І це не просто штраф чи доба арешту. Доба – це фізичні катування. Людям не дають спати, у двомісну камеру садять 15 чоловік, хлоркою заливають підлогу… Кримінальні покарання за зовсім фантастичні речі дають. Дівчина приїхала з-за кордону до свого затриманого злопця, їй дали 1,5 роки ув’язнення «за наклеп», бо вона поскаржилася на агресію міліції. Сімейне подружжя отримало понад 6 років ув’язнення кожен, а в них п’ятеро дітей і це нікого не цікавить. Журналісти, які прийшли під суд, де судять політичних в’язнів, отримали 20 діб арешту. Жодної справи не порушено проти міліції, попри те, що загинули люди. Масштаб репресій схожий з Другою світовою війною. Люди кажуть, що такого жаху і насильства не бачили ніколи.

«Білоруси не добрі, ми дуже мстиві. З відтерміновкою»

– Чи може Лукашенко зовсім залякати народ?

– Весь час робився наголос, що наші протести мирні. Вони були красиві, інтелігентні. Фактично, це було повстання середнього класу проти совкового, колгоспного бидла – Лукашенка, ОМОНА і цієї вертикалі. Якби вийшли протестувати пролетарії, вже б Лукашенка не було. Щойно на заводах почалися забастовки, він туди побіг, люди його в очі посилали. Лукашенко злякався. Але йому вдалося придушити повстання робочих.

– Наскільки об’єднана ваша опозиція?

– Це головна проблема. Так звана нова опозиція зробила помилку, говорячи, що стара опозиція нічого не варта і вони від них максимально відмежуються. Зараз є розуміння, що треба єднатися. Але, як кажуть: «Один білорус – це підпільник, два – це партизанський загін, а три – це партизанський загін із зрадником». В Україні щось схоже – де два українці, там три гетьмани. Залишається кілька центрів опозиції: Світлана Тихановська зі своїм кабінетом, Народне антикризове управління Павла Латушки, Координаційна рада, стара опозиція і неструктуровані сили. Наразі всі розуміють, що роз’єднаність у такій ситуації – це реальна смерть.

– Чи є межа терпимості у білорусів?

– Проблема у тому, що не було протестів лідерів опозиції. Я бачив, що у перші дні люди були готові змагатися і давали міцну відсіч. Якби людей не стримували, ситуація була б зовсім іншою. Але я не знаю, як краще. Наприклад, міліція дуже чітко відчуває, коли люди йдуть не протестувати, а битися з нею. Вони відразу переходять на бік народу. Лукашенко був готовий військо застосувати і генерали-покидьки були готові.

Білоруси насправді дуже терплячі і вміють воювати підпільно. В Україні кривдник одразу отримує по голові, а ми можемо жити в одному під’їзді, вітатися, їздити на спільні шашлики, а через 10 років спалити кривднику хату ще за вчинки попереднього покоління. Насправді, білоруси не добрі, ми дуже мстиві. З відтерміновкою. Якщо відразу в морду не дали, не означає, що пробачили.

– Як у відстотковому еквіваленті ви оцінюєте підтримку народом опозиції і Лукашенка?

– На виборах було десь 30% у Лукашенка і 55-60% У Тихановської. 10-15% людей просто залякані. Проте, частка прибічників Лукашенка прозріла, коли побачила, що робиться. Думаю, 5-10% від його підтримки відкололося, бо не сприймають методи, якими Лукашенко тримається за владу.

Ситуація в Білорусі дуже нестабільна

– В Україні під час Майдану ми були переконані, що всіх не пересадять і не переб’ють…

– Пересадять. 40 тисяч арештованих для Білорусі – це фантастична цифра. 1000 людей проходять по кримінальній справі. Вони [Лукашенко і його вертикаль влади] показали, що не спиняться: треба вбити – вб’ють, треба посадити – посадять, треба закатувати – закатують. Вони маньяки. На початку люди думали, що це російські найманці, бо не вірили, що свої білоруси можуть таке робити. Зараз Білорусь – це концентраційний табір. Наприклад, на вулиці міліція зупиняє і вимагає показати телефон. Якщо ви не віддасте, вам зламають палець чи електрошокер між ребра встромлять, чи запхають до автобусу і ви все самі скажете. Знайшли щось в телефоні – 15 діб, якщо пощастить – штраф і звільнення з роботи. У нас зараз відбувається війна влади проти народу.

– Які прогнози ви можете зробити?

– Ситуація дуже нестабільна. І тут можливі різні варіанти. Є можливість втручання Росії, можливо Захід втрутиться. Лукашенко хоче провести референдум за так звану «нову Конституцію», щоб передати частку повноважень від президента прем’єру, парламенту. Відповідно, йому треба задушити опозиційні партії і створити свої «псевдоопозиційні», щоб, коли він відійде, новий президент не мав таких повноважень. Лукашенко розуміє, що з такими повноваженнями, будь-який президент може зробити з ним, що захоче. Але зараз я розумію, що шанс перемогти значно ближчий, ніж був у 1994 році.

– В Україні у деяких людей є сподівання, що коли Путін зникне, замість нього прийде хтось адекватний. Чи в Білорусі є адекватна заміна Лукашенку, коли його не буде?

– Щодо Росії, думаю, замість Путіна прийде такий самий КДБіст. Шансів мало, що Україна і Росія порозуміються. В Білорусі такого неадеквата, як Лукашенко буде тяжко відшукати. Може бути інша людина, яка ще триматиметься на корпорації цих чиновників і силовиків, але вона не дотягне свій термін. Думаю, що шансів у цієї системи немає у найближчі кілька років.

Основне фото: Радіо Свобода