Від 2,5 до 4 мільйонів українців працюють за кордоном – такі цифри називає віце-прем'єр-міністр Павло Розенко. А за словами українського посла Андрія Дещиці, в Польщі працює близько мільйона громадян України. При цьому життя на заробітках на чужині не довелося за смаком 43% з них – це дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), повідомляє «Сегодня».

Слюсар-ремонтник Руслан Сірук працює на «Запоріжсталі» з 2007 року, але в минулому році вирішив звільнитися і шукати роботу за кордоном. Хотів заробити на квартиру. Влітку Руслан Сірук відправився в Ізраїль – туристом. Розраховував знайти роботу на місці. Але в країну його не пустили.

«Сказали, ви їдете працювати нелегально. Нас два дні протримали і першим літаком відправили додому», – розповів Руслан Сірук.

Далі він зробив спробу працевлаштуватися в Польщі – водієм електрокара. Коли Руслан приїхав у країну, виявилося, що вакансія зайнята, і йому запропонували роботу слюсаря. Втім, на цю роботу його теж не взяли, і довелося працювати мийником. Обіцяних грошей Руслан не отримав і вирішив повернутися в Україну.

«У Польщі я буду заробляти 17 тисяч (гривень, – ред.), з яких відняти проїзд, відняти поїсти, вислати дружині. Сенс? Бачу, що я нічого там не заробляю», – зазначив Руслан Сірук.

Руслан – один з мільйонів українців, які намагаються знайти роботу за кордоном.

«Однак часто буває, що після місяця нелегальної роботи «господар» відмовляється платити зарплату людям і каже: якщо ти будеш скаржитися, я подзвоню в поліцію або прикордонслужбу, – і вони тебе депортують», – розповів голова Міжгалузевої профспілки українських заробітчан у Польщі Юрій Карягин.

Значна частина заробітку йде на їжу, проїзд та оренду житла. Для економії люди селяться в хостелах, причому ліжко-місце в кімнаті на 4-6 чоловік на місяць коштує, як оренда однокімнатної квартири в спальному районі Києва. Порушень прав заробітчан так багато, що, наприклад, у Польщі вже працює кілька профспілок, що захищають їх інтереси. Одне з порушень – в тому, що наших працівників польські роботодавці не страхують.

«Одному хлопцеві відрізало пальці, другий зламав ногу на робочому місці. На жаль, вони обидва були не застраховані, працевлаштувалися напівлегально через посередницькі фірми. І це – біда», – зазначив Юрій Карягин.

Ще одна з причин – в тому, що робота, яку пропонують українцям за кордоном, найчастіше тимчасова, сезонна, а про перспективу кар'єрного росту найчастіше мова не йде. Частина українців не готові шукати кращого життя за межами рідної країни, тому що розуміють: це серйозне випробування для їх сімей.

«Втрата соціальних зв'язків – тобто людина, яка їде за кордон, втрачає зв'язок з родиною хоча б частково, втрачають зв'язок з друзями», – зазначила економіст Центру економічної стратегії Юлія Руда.

Руслан Сірук кілька місяців тому повернувся на «Запоріжсталь». Спроби знайти роботу в Ізраїлі чи Польщі він згадує тепер, як поганий сон. На питання: «Якщо б вам сказали: давай, втретє спробуй», Руслан відповідає: «Та ну його, кудись подалі!».

43% відсотка заробітчан, згідно з опитуванням КМІС, повторювати свій досвід не планують, і серед причин вказують такі:

- складність офіційного працевлаштування;

- несвоєчасна виплата заробленого;

- ненормований робочий день;

- надумані штрафи;

- повне юридичне безправ'я.

У той же час більше половини українців вірять, що в Україні все налагодиться протягом найближчих 5-15 років. Експерти такий результат пояснюють не тільки підйомом патріотичних почуттів.

«Це набір факторів – сприйняття ситуації, віра в краще, бажання вірити в краще, яке стимулює людину до більш позитивної оцінки сьогодення. Плюс треба не забувати про контекст реформ – дуже багато змін відбувається», – пояснила експерт Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософії Світлана Хутка.

 

«Вголос»