8 грудня 2004 року Верховна Рада України разом із рішеннями, необхідними для мінімізації можливих фальсифікацій волевиявлення громадян при переголосуванні другого туру президентських виборів 26-ого грудня, ухвалила Закон України “Про внесення змін до Конституції України” (проект №4180).

Вітаючи цю тактичну перемогу української опозиції, яка розчистила шлях до легітимної перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах в Україні, все ж мусимо констатувати, що за неї заплачено дуже високу ціну. Ми як українські громадяни і правники стурбовані:

самим ставленням до Конституції України як до об’єкту політичного торгу;

небезпекою для українського парламентаризму, породженою змінами до Конституції України, що проявилися в запровадженні імперативного мандата народного депутата України, вилученні норми про регулювання законом порядку роботи Верховної Ради та збільшенні до п’яти років строку повноважень Верховної Ради України, місцевих та регіональних рад;

недосконалістю та суперечливістю правового регулювання порядку формування Уряду, небаченого у жодній країні світу, та загрозами для ефективного функціонування виконавчої влади;

поверненням прокуратурі функції загального нагляду;

тим фактом, що ухвалення цього Закону одночасно означає і перемогу української олігархії, насамперед персоніфікованої в особах Л.Кучми, В.Медведчука, В.Пінчука та інших, які отримали шанс і надалі зберегти свій вплив на українську владу.

Але розчарування в нас викликає не лише сам факт внесення в Конституцію України багатьох необґрунтованих та недостатньо виважених положень, а й те, що опозиція і, насамперед, фракція “Наша Україна” не використала багатьох засобів, щоб не допустити до безвихідної ситуації - голосувати за такий компроміс. Зокрема ні суспільству, ні парламенту не було чітко і вчасно пояснено, що основні проблеми в системі влади України пов’язані не з Конституцією, а з її невиконанням та спотворенням у першу чергу президентом Кучмою. Відтак будь-яке реформування мало починатися з виконання чинної Конституції та прийняття законів про Президента України, про Кабінет Міністрів України, інших, якими положення Конституції мали б конкретизуватися, а всі її спотворення припинятися. Жодного кроку в цьому напрямку зроблено не було, як і не було внесено свого проекту закону про зміни Конституції України, який би юридично коректно вирішував пробл! ему збалансування державної влади в Україні, унеможливлював узурпацію повноважень і спростовував звинувачення Віктора Ющенка в бажанні керувати а-ля Кучма.

Ми, Центр політико-правових реформ, як одна з аналітичних організацій, яка спеціалізується в сприянні розвитку українського публічного права, не стояли осторонь пасивними спостерігачами. За власною ініціативою протягом тривалого часу ми намагалася сприяти поінформованості та “озброєності” політиків з фракції “Наша Україна”. З цією метою нами було підготовлено і надано в їх розпорядження проекти законів “Про Президента України” (до третього читання), “Про органи виконавчої влади”, “Про внесення змін до Конституції України”, ряд інших законопроектів та аналітичних матеріалів до них. Але, як і деякі інші аналітичні центри та наукові установи, ми так і не змогли пробити мур байдужості та корпоративної замкнутості керівництва блоку “Наша Україна” та виборчої кампанії Віктора Ющенка.

Тим не менше, ми і надалі підтримуємо консолідацію суспільства з метою перемоги Віктора Ющенка та сподіваємося на більш ефективну діяльність нової влади та її співпрацю з інститутами громадянського суспільства.

Від імені колективу ЦППР Ігор Коліушко, Голова Центру