1 квітня Москва відмовилась продовжувати режим тиші у зоні бойових дій на сході України, чим спричинила загострення збройного конфлікту. Крім того, із середини березня Росія активно проводить військові навчання поблизу території України та в окупованому Криму. Так, стало відомо про стягування військової техніки та підрозділів у район так званих «ЛДНР». У Криму ж Москва зовсім не соромиться проводити морські навчання із залученням субмарин. Чи це підготовка до «гарячої» фази війни, чи ще одна «гра м’язами» від Путіна - поки невідомо.

На такі «маневри» Кремля не могли не зреагувати інші країни. Спочатку президент США Джо Байден назвав Володимира Путіна вбивцею і застеріг, що у разі повномасштабного вторгнення на територію України, Америка не стоятиме осторонь. Згодом схожими заявами відзначились представники Канади та Великобританії. Європарламент, у свою чергу, також закликав Росію припинити «військові провокації та залякування України». Проте щось подібне ми вже бачили…

На початку російсько-української війни у 2014-му році весь світ був «прикро стурбований» та «глибоко обурений» діями Росії і засуджував її агресію, проте далі заяв справа не дійшла. У той час, коли українську армію вдягали волонтери, Європейський Союз лише закликав Москву припинити вторгнення. Невже щось подібне може повторитись і сьогодні?

То хто буде нашим союзником і яку допомогу ми можемо отримати у випадку, якщо Росія перейде в активний наступ? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли експерти.

Ярослав Макітра, політичний аналітик:

Тут треба виходити із того, хто сьогодні є нашим союзником. Сьогодні це Сполучені Штати Америки, Канада, Великобританія, основні країни Євросоюзу та держави Прибалтики. Проте залученість у допомозі Україні тієї чи іншої держави визначатиметься рівнем безпосередньої загрози для цих держав. Крім того, зіграє роль і поведінка Росії. Якщо це будуть якісь дії на окупованих територіях на рівні ополченців чи так званих «ЛДНР», то це одна історія. В такому випадку ми можемо отримати підтримку зброєю, санкціями проти них і таке інше. Але якщо РФ раптом наважиться на дійсно відкриту збройну агресію за допомогою своїх військ по усій доступній території, то підтримка України може бути значно ширшою. Це може бути постачання військової техніки, а можливо і навіть певні залучення військ НАТО, якщо країни альянсу розглядатимуть наближення Росії як загрозу власній безпеці. Тому значною мірою все залежатиме від розвитку подій та поведінки Москви.

Андрій Міщенко, політолог:

Путін зараз у стані цуцвангу – кожен його наступний крок буде тільки приводити його до поразки

Зрозуміло, що наші головні союзники – це Британія і Сполучені Штати. Також, для нас дуже цікаво, як у цьому питанні буде поводитись Туреччина, бо у нещодавніх подіях вона чітко виступила на стороні Азербайджану, чим і зайняла протилежну до Москви позицію. Вся Європа, думаю, «вмиє руки» та обійдеться виключно політичними заявами. А чи буде ця «гаряча» фаза війни, знає лише сам Путін, але він зараз у стані цуцвангу – кожен його наступний крок буде тільки приводити його до поразки. Справа у тому, що Україна зараз – це вже не Україна 2014-го року. Той факт, що вони там зараз «брязкають зброєю», вже не лякає українців, тобто немає паніки та панічних настроїв, а це позначається на нашій владі. Президенту Росії важливо, щоб офіційний Київ йшов на його умови, як у свій час йшов Порошенко. Я маю на увазі формулу Штайнмаєра, зміну Конституції, Мінські угоди, «реанімація» Медведчука і таке інше. Якщо ж зараз наша влада не піде на вимоги Путіна, то Україна має шанс доволі серйозно відірватись від Росії і було б дуже добре, якби країни НАТО нам дали план ПДЧ щодо вступу в альянс, який відбудеться цього року. Це буде дуже серйозний сигнал, що ми вирвались із цих лещат.

Крім того, «гаряча» фаза війни – це не миттєва, а дуже затяжна війна, яка призведе до краху Росії. Я розумію, що загине багато українців і ми, можливо, втратимо якісь території, але це призведе до загибелі РФ. Її не буде підтримувати світ, бо зараз немає навіть гіпотетичних передумов для вторгнення Росії в Україну. Такі умови вони собі створили у 2014-му: зміна влади у Києві, «хунта», «фашисти», референдуми і так далі, а зараз цього немає. Те, що Путін «брязкає зброєю», - це гра для свого електорату і для того, щоб понервувати світ.

Олександр Кочетков, політичний аналітик:

Європа зачекає приблизно 2-3 тижні, щоб пересвідчитись у тому, що Україна дійсно може чинити опір Росії і що у такій допомозі є сенс

По-перше, сьогодні дуже важко уявити, що це буде пряма і незавуальована агресія, як наприклад було в Грузії. Там російські війська та регулярна армія офіційно зайшли на територію Грузії, а в Україні, я гадаю, такого не буде. Звісно, вони будуть діяти через «зелених чоловічків», найманців і таке інше, проте Росія може забезпечити їм підтримку з повітря.

Так от: на політичному рівні нас підтримають абсолютно усі країни. Вся Європа буде однозначно засуджувати дії Кремля, окрім його сателітів. Такі держави як Сербія, Угорщина та ряд інших пострадянських країн теж будуть говорити про припинення конфлікту, але ні в якому разі не назвуть Росію прямим агресором.

А що стосується практичного рівня, тобто не заяви, а дії, то нас відразу не підтримає ніхто. Європа зачекає приблизно 2-3 тижні, щоб пересвідчитись у тому, що Україна дійсно може чинити опір Росії і що у такій допомозі є сенс. Тільки тоді може бути якесь постачання зброї через Прибалтику та Польщу. Але все це буде відбуватись дуже обережно.

Якщо Росія буде діяти, як вона діяла у Сирії, тобто із застосуванням своїх військово-повітряних сил, тоді країни НАТО можуть заборонити будь-кому літати над територією України, у тому числі й Росії. Можливості їхніх ПВО, які розташовані у Польщі, Прибалтиці та навіть в Німеччині, це дозволяють. І от коли ракети НАТО зіб’ють 1-2 літаки Росії, то вони й перестануть літати. А щодо боїв на землі, то тут доведеться все робити винятково самим.

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій:

Захищати свої території – це тільки наша прерогатива, покликання і обов’язок

По-перше, особисто я переконаний у тому, що безпосередньо у війну не вступить ніхто. Максимум, про що ми можемо говорити, це військова допомога, тобто зброя. Я думаю, що у разі загострення конфлікту було б екстрене скликання Ради Безпеки ООН, де б нашими найближчими союзниками виступили США, Канада і Великобританія. Це якщо говорити про країни G7. Безумовно, одні із наших найближчих друзів та союзників – це країни Балтії, тому я думаю, що саме ці держави першими виступили б із жорсткими заявами і, можливо, навіть вчинили б якісь конкретні дії. А захищати свої території – це тільки наша прерогатива, покликання і обов’язок. Це має робити сама Україна та український народ. У першу чергу це Збройні сили України, які сьогодні, на мою думку, є трохи демотивовані. Я вважаю, що саме питання озброєння та покращення військової промисловості  додало б їм цієї мотивації. Взагалі, ця тема мала б бути першим пунктом порядку денного в Україні. На жаль, останнім часом такого немає, тому ми часто говоримо про те, хто ж нам буде допомагати. Такі речі не тільки погано впливають  на нас, а й дають додаткову мотивацію нашому ворогу, який точно знає про нас багато. Тому Кремль сьогодні може собі дозволити шантажувати нашу владу.

Думаю, що все те, що зараз відбувається навколо України, має дві складові – внутрішню і зовнішню. Зовнішні питання – це відновлення більш-менш прийнятного діалогу між Росією та США. Москва тут зараз дуже підвищує ставки, використовуючи Україну як інструмент. А внутрішня складова – це тиск на українську владу, який штовхає усіх до заповітної мрії Кремля – посадити за стіл переговорів Київ і представників бандформувань із так званих «ЛНР» та «ДНР». Таким чином Росія зможе показати, що вона не сторона конфлікту, а ця війна є суто громадянською.

Роман Гурський, ІА «Вголос»